Справа № 0413/2-45/12
Провадження № 22-ц/491/2288/12 Головуючий в суді першої
Справа № 2/413/45/2012 інстанції - Кулігіна Т.Д.
Категорія 34(4) Доповідач - Ляховська І.Є.
10 жовтня 2012 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Ляховської І.Є.,
суддів - Михайлів Л.В., Соколан Н.О.,
при секретарі - Куреденко О.П.,
за участю - позивача ОСОБА_2 та його представників ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які діють в інтересах ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди заподіяної злочином, -
У березні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що він є членом гаражно-будівельного кооперативу "Сонячний", де має у спільній власності з ОСОБА_5 гараж НОМЕР_1, який розташований останнім у блоці та межує з лісопосадкою.
У першій половині листопада 2008 року ОСОБА_5 самовільно викорчував дерева та викопав впритул до їх гаражу котлован.
Внаслідок незаконного будівництва, яке розпочав відповідач, 14 листопада 2008 року стіна і дах гаража обвалилися і його завалило плитами перекриття, внаслідок чого він отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача завдану його злочинними діями матеріальну шкоду у зв'язку з відновленням здоров'я у розмірі 265 577 грн. 40 коп., матеріальні збитки у розмірі 10968 грн., 441450 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також покласти на відповідача витрати, пов'язані з розглядом справи.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, з ОСОБА_5 на його користь стягнуто 1120 грн. на відшкодування матеріальних збитків та 6000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі представники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ставлять питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, на їх думку, суд дійшов помилкового висновку щодо недоведеності позовних вимог в частині відшкодування шкоди, заподіяної злочином у зв'язку з ушкодженням здоров'я, та неправомірно в повному обсязі відмовив в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Вважають, що суд не взяв до уваги акт судово-медичного дослідження № 208 від 19.01.2009 року, виписку з амбулаторної карти КЗ "Міська лікарня № 6" та відповідь на запит, згідно яких позивачу були спричинені тяжкі тілесні ушкодження та рекомендоване постійне тривале лікування у лікарів невропатолога та травматолога, а також санаторно-курортне лікування.
Крім того, на їх думку, при визначенні розміру моральної шкоди суд не в повній мірі врахував фізичні та моральні страждання позивача, спричинені йому внаслідок ушкодження здоров'я.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно вироку Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 07 грудня 2010 року відповідача ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.196 Кримінального кодексу України (необережне пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження), а саме в тому, що 14 листопада 2008 року внаслідок будівельних робіт, які проводилися за вказівкою ОСОБА_5 при самовільному будівництві ним гаражу впритул із лівою від входу стіною гаражу АДРЕСА_1, належного позивачеві та відповідачеві на праві спільної власності, сталося ненавмисне зруйнування зазначеного гаражу, що призвело до обвалу лівої стіни та перекриття гаражу, при цьому позивач ОСОБА_2, який знаходився в цьому гаражі, отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді забійної рани голови, закритої травми грудної клітки, яка супроводжувалася переломом 5,6,8,9 ребер зліва, гемопневмотораксом ліворуч, компресійних переломів 12-го грудного хребця і 1-го поперекового хребця.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 265 577 грн. 40 коп., спричинену втратою ним заробітку (доходу), виходячи із середньомісячної заробітної плати в Україні з урахуванням 70% втрати працездатності, розраховану ним згідно Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року №4.
Крім того, позивач просив стягнути на його користь матеріальні збитки від знищення майна у розмірі 10 968 грн., витрачених на ремонт гаражу та придбання втрачених інструментів, моральну шкоду в сумі 441 450 грн., а також витрати, пов'язані з розглядом справи.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 в частині відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої втратою працездатності, в сумі 265 577 грн. 40 коп., виходячи із того, що будь-яких документів, які б свідчили про заробіток (дохід), втрачений позивачем ОСОБА_2 внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, суду не надано.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.
Відповідно до ст. 1195 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Ухвалюючи рішення в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив, що на момент ушкодження здоров'я позивач ніде не працював, не був застрахований, проте залишив поза увагою положення частини другої вищезазначеної статті 1195 ЦК, згідно якої у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Як убачається із витягу з медичної карти №У-15025 стаціонарного хворого, у період з 14 листопада 2008 року по 05 січня 2009 року позивач ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ «Міська клінічна лікарня №2».
Згідно оглянутої судом амбулаторної карти та відповіді № 281 від 25.02.2009 року, наданої КЗ «Міська лікарня № 6» (а.с. 8), у період з 06 січня 2009 року по 04 лютого 2009 року ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні.
На думку колегії суддів, перебування позивача на стаціонарному та амбулаторному лікуванні внаслідок його травмування свідчить про тимчасову втрату ним загальної працездатності в розмірі 100 відсотків, що є підставою для стягнення з відповідача втраченого заробітку (доходу).
Виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, який станом на день розгляду справи складає 1118грн., та тривалості непрацездатності позивача, яка за період з 14.11.2008 року по 04.02.2009 року складає 83 календарних дні, на користь позивача підлягає стягненню втрачений ним заробіток (дохід) у розмірі 3052грн.43коп. (1118грн. : 30,4 дні (середня тривалість місяця) х 83 дні = 3052грн.43коп.).
Стягнення з відповідача втраченого заробітку (доходу) за період після 04 лютого 2009 року, на думку колегії суддів, є неможливим, з огляду на те, що як встановлено судом і не оспорюється позивачем, у лютому 2009 року він був вдруге травмований іншою особою, у зв'язку з чим також перебував на амбулаторному лікуванні.
Докази безпосереднього зв'язку цього лікування із ушкодженням здоров'я, отриманим внаслідок дій відповідача ОСОБА_5, у справі відсутні.
Як убачається із матеріалів справи, 22 березня 2011 року позивач ОСОБА_2 був оглянутий медико-соціальною експертною комісією і за результатами огляду не визнаний інвалідом (а.с. 85).
Інших доказів втрати чи зменшення професійної чи загальної працездатності ОСОБА_2 внаслідок винних дій відповідача суду не надано.
Також відсутні у справі докази на підтвердження додаткових витрат позивача, викликаних необхідністю санаторно-курортного лікування, яке рекомендовано позивачу лікарями, посиленого харчування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо внаслідок втрати чи зменшення професійної чи загальної працездатності.
У зв'язку з цим колегія суддів не знаходить підстав для стягнення втраченого заробітку (доходу) за весь період, зазначений позивачем у позовній заяві.
Також не доведені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди, спричиненої знищенням майна, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, докази понесення позивачем витрат на придбання інструментів, зазначених у накладній № 37 від 10.11.2009р., виданій ПП «Асклепій» (м. Зеленодольськ), а також взагалі наявності такого майна на час події у справі відсутні.
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації моральної шкоди, спричиненої діями відповідача, суд першої інстанції взяв до уваги всі передбачені ст.. 23 ЦК України обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в цій частині - характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення.
Зваживши на неумисний характер злочину та прийнявши до уваги, що відповідач ОСОБА_5 оплатив лікування позивача ОСОБА_2 в сумі 6 729 грн., стягнутих за вироком суду на користь комунального закладу «Міська клінічна лікарня №2», сплатив позивачеві 4500 грн. на відшкодування додаткових витрат на лікування, самостійно та добровільно відремонтував гараж, який належить позивачу та відповідачу на праві спільної власності, на що витратив 85 939грн. 45коп., добровільно відмовився від користування гаражем на користь позивача, суд першої інстанції, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідною компенсацією моральних страждань позивача є сума 6000грн.
Доводи апеляційної скарги представників позивача ОСОБА_2 не містять підстав для скасування рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, а також відмови в задоволенні інших позовних вимог, оскільки зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, у той час як право оцінювати надані сторонами докази належить виключно суду, який згідно ст.. 212 ЦПК України оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, у зв'язку з частковою невідповідністю висновків суду обставинам справи та нормам матеріального права апеляційна скарга представників позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення втраченого заробітку (доходу) - скасуванню з ухваленням в цій частині на підставі ст.. 309 ч. 1 п. 3, 4 ЦПК України нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача втраченого заробітку (доходу) в сумі 3052грн.43коп.
В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 березня 2012 року в частині відмови ОСОБА_2 у стягненні втраченого заробітку (доходу) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 втрачений заробіток (дохід) у сумі 3052 (три тисячі п'ятдесят дві) грн.43коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Повне рішення складено 15 жовтня 2012 року.
Головуючий : І.Є.Ляховська
Судді: Л.В.Михайлів
Н.О.Соколан