Справа № 22ц/0590/8687/2012 Головуючий в 1 інстанції Тітова Т.А.
Категорія 27 Доповідач Ларіна Н.О.
16 серпня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Зінов'євої А.Г.,
суддів: Смєлік С.Г., Ларіної Н.О.
при секретарі Якубовській А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 червня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, -
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 червня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_2, про визнання кредитного договору недійсним.
В апеляційній скарзі апелянти просять скасувати рішення суду та ухвалите нове - про задоволення позову, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначають, що 17 червня 2008 року позивачем та відповідачем укладений кредитний договір за яким позивач отримала 124 080, 00 доларів США на строк до 10 червня 2033 року з сплатою 147, 99 % річних. З метою забезпечення зазначених кредитних зобов'язань 17 червня 2008 року між відповідачем та поручителем ОСОБА_2 укладений договір поруки.
В апеляційній скарзі зазначено, що судом помилково зазначено про можливість відповідача видавати кредит у іноземній валюті; про дозвіл відповідача на здійснення операцій з валютними цінностями та наявність у банку ліцензії на укладання кредитного договору в іноземній валюті долару США; висновок суду про правомірність надання кредиту у іноземній валюті позивачу є таким що не відповідає дійсності, оскільки недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.
Позивач та третя особа, в засідання апеляційного суду не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином - телефонограмою від 10 серпня 2012 року, яка зареєстровані у журналі телефонограм № 2 № 1169 надісланою для позивача та третьої особи, до суду позивач двічі надсилав клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з відпусткою її представника при цьому документів підтверджуючих відпустку суду в призначені дати не надсилав, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі.
Представник банку, в судовому засіданні апеляційного суду, просив скаргу відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити, рішення суду залишити без змін.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що між сторонами укладений кредитний договір від 17.06.2008 року № 201\2007\840\09-ЖР460 згідно з яким, позивачу було надано кредит в іноземній валюті в розмірі 124 080 доларів США зі сплатою річних 14,99 % строком до 10 червня 2033 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 192 ЦК України, ст. ст. 2, 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», використання іноземної валюти на територій України припустиму у випадках і в порядку, встановлених законом.
При цьому суд зазначив, що банк має право на здійснення операцій з іноземною валютою на підставі ліцензії Національного банку та дозволу на здійснення валютних операцій.
Оскільки відповідач має банківську ліцензію № 21 від 23.08.2002 року, тому суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача щодо невідповідності кредитного договору положенням статей 203, 215 ЦК України.
Суд посилався на те, що відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями.
Даний висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону, ґрунтується на обставинах справи та положення договору.
Судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини сторін, які врегульовані Законом України «Про банки та банківську діяльність та договором банківського кредиту, що укладений між сторонами.
Згідно ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст. 628 та ст. 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи позивача, оскільки вона свідомо підписав спірний договір, заяву про отримання кредиту в доларах США, який на теперішній час погашений у повному обсязі. На момент укладання договору позивач наполягав на отримання кредиту в іноземній валюті, тобто свідомо уклала у встановленому законом порядку договір та самостійно обрала валюту кредитування.
Як вбачається з договору кредиту, він складений у письмовій формі та за замістом відповідає положенням законодавства. В п. 1 частини 1 кредитного договору зазначено, що кредит отриманий на за програмою «Житлові рішення».
Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як встановлено ч. 2 ст. 2 Закону України «Про банківську діяльність», коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно п. 1 ч. 1 та ч. 2 цього Закону, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями за наявності банківської ліцензії.
У пункті 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N 15-93 зазначено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Таким чином, можливість укладання кредитного договору в іноземній валюті за наявності ліцензії передбачена діючим законодавством.
Виходячи з викладеного та змісту вказаних вище норм законодавства, підписавши договір, сторони дійшли згоди щодо його істотних умов, зокрема, стосовно отримання кредиту у іноземній валюті.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що у наданій суду ліцензії відсутній дозвіл на видачу кредитів в іноземній валюті, оскільки банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року N 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про необхідність наявності індивідуальної ліцензій Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі відповідно до вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на законі, умовах кредитного договору і обставинах справи, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303 ч. 1, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: