Справа № 22ц-0590/4688/2012 р. Головуючий в 1 інстанції Маркєлов Р.І.
Категорія 20 Доповідач Азевич В.Б.
10 травня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Зінов'євої А.Г.,
суддів: Ларіної Н.О., Азевича В.Б.,
при секретарі Риндіній Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, визнання права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна об'єктом особистої власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 20 березня 2012 року, -
У лютому 2011 року позивачка звернулася з зазначеним позовом до суду, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач з порушенням вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України продав квартиру, яка була придбана під час перебування у шлюбі. Просила визнати з цих підстав договір купівлі-продажу та наступний договір дарування недійсними. Відповідач подав зустрічний позов про визнання спірної квартири його особистою власністю.
Рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 20 березня 2012 року первісний позов задоволений. Суд визнав недійсними договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчений 18 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим №912, та договір дарування вказаної квартири, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посвідчений 23 листопада 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим №1630.
Визнано з ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.
Відповідач подав апеляційну скаргу у якій зазначає, що рішення не відповідає обставинам справи та ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги посилається на те, що суд не врахував того, що позивачка сплатила судовий збір у розмірі, що передбачений при звернені до суду з позовом немайнового характеру, тому вважає, що наявні підстави для залишення позову без розгляду відповідно до ст. 207 ЦПК України.
Зазначає, що суд узяв до уваги його доводи та поклав в основу рішення показання самої позивачки, яка зазначала, що не проживала з ним однією сім'єю і не знала про продаж квартири.
Вказує, що гроші на купівлю квартири в сумі 12 800 грн. він отримав від продажу жилого будинку, який був придбаний ним до шлюбу в 2001 році. Даний факт підтверджується договором купівлі-продажу від 19 березня 2001 року, який посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Вказаний будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, він продав за 39 537 грн. 17 січня 2007 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Отримані гроші він використав на придбання спірної квартири 24 травня 2007 року. При цьому він особисто займався оформленням документів.
Тобто спірна квартира була придбана за гроші, яки належали йому особисто, але суд не з'ясовував за які кошти була придбана квартира.
Окрім того, ОСОБА_1 знала про те, що він має намір продати квартиру та сама добровільно дала нотаріусу письмову згоду на відчуження цієї квартири.
Суд помилково вважав встановленим рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 26 листопада 2010 року у справі про розірвання шлюбу той факт, що вони не проживають однією сім'єю з липня 2010 року та не ведуть спільне господарство, про що записано в описовій частині рішення зі слів ОСОБА_1 Проте дану обставину не можливо вважати такою, що не потребує доказування, в розумінні ч. 3 ст. 61 ЦПК України, оскільки вона не була предметом розгляду справи про розірвання шлюбу, а він сам не приймав участі у справі та не давав суду пояснення стосовно часу припинення шлюбних відносин.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги.
Представник позивачки ОСОБА_7, повідомлений про час та місце розгляду справи під розписку, не з'явився.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.
Згідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що з 25 січня 2002 року сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі - актовий запис № 13 від 25 січня 2002 року.
Рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 26 листопада 2010 року шлюб між ними розірваний. Рішення набрало законної сили 7 грудня 2010 року.
Від даного шлюбу вони мають дитину ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Під час знаходження у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24 травня 2007 року приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_9, відповідачем ОСОБА_2 придбана у власність квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано 30 травня 2007 року у встановленому законом порядку.
Позивачка ОСОБА_1 надала письмову згоду на продаж ОСОБА_2 спірної квартири, яка посвідчена приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстром №4253
На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстровим номером №912, ОСОБА_2 продав вищевказану квартиру своїй матері ОСОБА_3
Згідно договору дарування, посвідченого 23 листопада 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим №1630, ОСОБА_3 подарувала спірну квартиру ОСОБА_4
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при укладенні оскаржуваних договорів купівлі-продажу та дарування квартири вбачаються порушення прав і законних інтересів позивачки та малолітньої дитини ОСОБА_8.
Посилаючись на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки від 26 листопада 2010 року суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не знала та не могла знати про укладення оскаржуваних договорів, оскільки на момент вчинення цих правочинів сторони декілька місяців не проживали однією сім'єю і не вели сумісне господарство внаслідок неприязних стосунків, що стало причиною звернення позивачки до суду з позовом про розірвання шлюбу. Письмова згода на продаж квартири від 28 листопада 2009 року була надана під час знаходження сторін у фактичних шлюбних відносинах та ведення спільного господарства, а з липня 2010 року позивачка вважала, що шлюбні відносини, так само як і взаємні права і обов'язки подружжя, повністю припинені.
Окрім того, суд звернув особливу увагу на ту обставину, що оскаржувані правочини були вчинені відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у стислі строки та після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розірвання шлюбу у серпні 2010 року і до ухвалення судом рішення від 26 листопада 2010 року. Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2, передбачаючи звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, вжив необхідних і достатніх заходів щодо виведення спірної нерухомості з переліку спільно набутого майна і запобігання його розподілу шляхом вчинення оскаржуваних правочинів.
Приймаючи до уваги, що позивачка не має власного житла і вимушена орендувати його, де проживає разом з дитиною, яка знаходиться на її утриманні, суд вважав, що дії відповідача призвели до порушення прав і законних інтересів малолітньої дитини в розумінні ч. 6 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 17, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», зокрема - права на житло, а тому визнав оскаржувані договори недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Враховуючи частку позивачки у спірному майні та з урахуванням факту проживання з позивачкою малолітньої дитини і законних інтересів цієї дитини, суд визнав за можливе, відповідно до частин 1 та 3 статті 70 СК України, збільшити частку позивачки у спільному нерухомому майні і визнати за нею право власності на 2\3 частки квартири, що є предметом позову.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було надано суду ніяких належних і допустимих, у розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України, доказів того, що спірна квартира була придбана ним під час знаходження у шлюбі виключно за власні кошти та є об'єктом його приватної власності і не підлягає розподілу як спільне сумісне майно, набуте подружжям у шлюбі.
Проте погодитися з даними висновками суду не можливо, виходячи з наступного.
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Як передбачено частинами 1 - 3 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Тобто один з подружжя має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без його згоди.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 215 ЦК України)
Згідно абзацу третьому статті 369 ЦК України, згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
З матеріалів справи вбачається, що така згода була надана позивачкою, про що свідчить її заява, посвідчена 28.11.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10, реєстр №4253. (а. с. 156) Згідно тексту цієї заяви, вона надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на продаж квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, з правом встановлювати умови та ціну договору на свій розсуд.
Оскільки позивачка відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України надала згоду на відчуження відповідачем спірної квартири, тому не має правового значення, коли була продана сказана квартира - під час шлюбу або в період розгляду судом справи про його розірвання.
Рішеннями суду, в частині мотивів продажу відповідачем спірної квартири ґрунтуються на припущеннях.
Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 18 жовтня 2010 року вбачається, що нотаріусу відповідачем була надана довідка ТОВ «Керуюча компанія Альянс Град» від 18.10.2010 року згідно з якою, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований один мешканець - ОСОБА_2 Неповнолітня дитина сторін ОСОБА_8 не була зареєстрована у спірній квартирі, а постійно зареєстрована та проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_3, де має право на житло.
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», на яку посилався у рішення суд першої інстанції, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
У даному випадку дозвіл органів опіки і піклування не був потрібен, тому оскаржуваний договір купівлі-продажу посвідчений нотаріусом без порушення вказаного положення закону.
Як вже зазначалося, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, саме недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.
Виходячи з обставин справи та положень зазначених норм матеріального права, позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі, тому у задоволенні її позову слід відмовити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Колегія суддів погоджується з рішенням районного суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідач не довів свої вимоги щодо придбання спірного нерухомого майна за особисті кошти.
З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволення первісного позову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, а в іншій частині - рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. п. 3, 4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 20 березня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: