Справа № 22ц-0590/2595/2012 р. Головуючий 1 інстанції Попревич В.М.
Категорія 5 Доповідач Азевич В.Б.
29 березня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Зінов'євої А.Г.,
суддів: Ларіної Н.О., Азевича В.Б.,
при секретарі Якубовській А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення частки у праві спільної часткової власності та виділ частки в натурі,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Донецька від 17 січня 2012 року, -
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 17 січня 2012 року частково задоволений позов ОСОБА_1 та задоволений зустрічний позов ОСОБА_2
Суд припинив право спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1.
Виділено в натурі 47/100 часток у даному домоволодінні та визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру №1 за вказаною адресою, що складається з: жилого будинку літ. А-1 вартістю 52 754 грн.; прибудови літ. а2 - 10 571 грн.; погребу літ. а1 - 5 708 грн.; гаражу літ. Г - 10 081 грн.; оглядової ями літ. г - 553 грн.; сараю літ. М - 2 335 грн.; вигрібної ями літ. Л - 1 304 грн. Всього будівель та споруд на суму 83 584 грн.
Виділено в натурі 53/100 часток у даному домоволодінні та визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру №2 за вказаною адресою, що складається з: житлового будинку літ. Б-1 вартістю 32 844 грн.; жилої прибудови літ. Б1-1 - 28 788 грн.; прибудови літ. б1 - 4 977 грн.; навісу літ. Е - 468 грн.; ями вигрібної - літ. С - 1 362 грн.; сараю літ. Ж - 210 грн.; альтанки літ. К. - 6 249 грн.; огорожі №1, 2 - 17 992 грн. Всього будівель та споруд на суму 93 168 грн.
У спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено тротуар І, ІІ - 556 грн., що складає по 278 грн. на кожного власника.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове - про задоволення її позову у повному обсязі та про часткове задоволення позову ОСОБА_2 посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
На її думку, висновок експертизі №4670/23 від 21 грудня 2011 року є неповним і незрозумілим, а експерт на надав відповіді на усі поставлені перед експертизою запитання. Відповідаючи на запитання №1 про збільшення частки ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності експерт посилається на перелік майна, який зазначений у свідоцтві про право на спадщину за законом від 2 грудня 1994 року, а відповідаючи на інші запитання - на перелік будівель та споруд, які зазначені у технічному паспорті на спірне домоволодіння. На запитання №3 експерт взагалі не відповів.
Вважає за необхідне викликати експерта та призначити додаткову будівельно-технічну експертизу, оскільки суд безпідставно не задовольнив клопотання про виклик у судове засідання експерта Мазур В.В., який проводив будівельно-технічну експертизу.
Зазначає, що її вимога про визначення ідеальних часток у власності зовсім не була розглянута судом, який не з'ясовував питання проте, ким фактично були побудовані об'єкти нерухомості, що не значаться у вказаному вище свідоцтві про право на спадщину. Її батько ОСОБА_5 побудував їх після прийняття ним в 1994 році спадщини, яка залишилася після смерті матері, але суд не прийняв до уваги ці доводи.
На її думку, при виділі в натурі часток у домоволодінні, суд повинен був врахувати ті будівлі та споруди, що були на момент прийняття спадщини, а які були побудовані пізніше слід залишити у користуванні осіб, які їх фактично побудували.
Позивачка подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представники позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 просили її відхилити.
Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне її відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і надав їм відповідну оцінку.
Судом першої інстанції встановлено, що частики ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у домоволодінні за адресою: м. Донецьк, вул. Панкратова, 126, є рівними.
ОСОБА_1 належить ? частка на підставі договору дарування від 22.08.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, в реєстрі - №2816 та зареєстрованого в КП «БТІ м. Донецька» 22.08.2000 року.
ОСОБА_2 належить ? частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.12.1994 року, виданого державним нотаріусом Шостої донецької нотаріальної контори, в реєстрі - №1-6945 та зареєстрованого в КП «БТІ м. Донецька» 19.12.1994 року.
Згідно технічному паспорту на даний садибний (індивідуальний) житловий будинок, домоволодіння складається з житлового будинку літ. А-1; прибудови літ. а2; погребу літ. а1; житлового будинку літ. Б-1; прибудови літ. б1; жилої прибудову літ. Б1-1; гаражу літ. Г; оглядової ями літ. г; навісу літ. Е; ями вигрібної літ. С; сараю літ. Ж; альтанки літ. К; сараю літ. М; вигрібної ями літ. Л; огорожі №1, 2; тротуару літ. І, ІІ.
Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи №4670/23 від 21 грудня 2011 року можливий поділ даного домоволодіння з організацією окремих квартир з врахуванням вимог державних будівельних норм. Зазначено, що оскільки житлові будинки відособлені один від одного, тому відсутня необхідність переобладнання для відособлення квартир співвласників. Експертом запропоновані два варіанти поділу, один з яких, а саме перший варіант обрав суд, вирішуючи позов по суті.
Суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на гараж літ. Г за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України не можуть бути задоволені, оскільки набувальна давність пов'язується з фактом безтитульного володіння майном, тобто володіння річчю без будь-якої правової підстави - титулу (договору, свідоцтва тощо), що не відповідає обставинам справи, оскільки позивачка є власницею ? частки спірного домоволодіння на підставі договору дарування від 22.08.2000 року, до складу якого входив вказаний гараж літ. Г.
Також суд не знайшов підстав для перегляду встановленого раніше розміру часток у спільній частковій власності на домоволодіння, оскільки не надано доказів будівництва господарських будівель одним з власників. Суд не прийняв до уваги надані позивачкою квитанції про придбання будівельних матеріалів, оскільки вони виписані на ім'я ОСОБА_5, який не є власником спірного домоволодіння, а у вказаних документах наявні виправлення.
Також суд зазначив, що не надано доказів використання вказаних будівельних матеріалів саме для будівництва господарських будівель у спірному домоволодінні.
Окрім того, суд посилався на п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.01.1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» згідно з яким, підставою для зміни частки учасника спільної сумісної власності є збільшення корисної площі будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої ради і за згодою решти учасників спільної власності. Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для збільшення або зменшення частки кожного із співвласників у справі спільної часткової власності на спірне домоволодіння, де кожному співвласнику належить по 1\2 частці.
Посилаючись на положення ст. ст. 358, 364 ЦК України, суд прийняв законне та обґрунтоване рішення про розподіл спірного домоволодіння відповідно до першого варіанту поділу, запропонованого висновком будівельно-технічної експертизи №4670/23 від 21 грудня 2011 року.
Колегія суддів вважає за можливе погодитися з даними висновками суду першої інстанції.
При розгляді спору суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Як передбачено ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно правовстановлюючим документам на домоволодіння, кожна зі сторін має право на 1/2 його частку.
Вимога позивачки з посиланням на ст. 344 ЦК України про визнання за нею права власності на гараж за набувальною давністю не ґрунтується на законі та обставинах справа, оскільки вона володіла спірним майном на підставі договору дарування.
В розумінні ч. 1 ст. 344 ЦК України спірний гараж не можна вважати чужим нерухомим майном, яким позивачка добросовісно заволоділа і продовжує відкрито, безперервно володіти протягом десяти років.
Запропонований представником позивачки при розгляді справи апеляційним судом варіант поділу домоволодіння не можливо прийняти до уваги, оскільки він ґрунтується лише на сумі вартості об'єктів нерухомості. Проте у ньому не враховується розташування господарських споруд та будівель, а також можливість їх використання без порушень будівельних норм та прав власника іншої частки.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справної інстанції.
Вимоги позивачки не ґрунтується на обставинах справи та нормах діючого законодавства, тому суд прийняв правильне рішення про часткове задоволення її позову.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуально права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 17 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти дів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: