Справа 22ц/0590/3714/2012 Головуючий у 1 інстанції Мірошніченко Л.Є.
Категорія 45 Доповідач Ларіна Н.О.
03 травня 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого Зінов'євої А.Г.
суддів Ларіної Н.О., Смєлік С.Г.
при секретарі Риндіній Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Слов'янської міської ради та виконавчого комітету Слов'янської міської ради про визнання державного акту про право приватної власності на землю недійсним, -
У жовтня 2004 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання приватизації земельної ділянки частково недійсною та встановлення меж сумісної земельної ділянки. У травні 2005 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсною приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_1 повністю, та від позовних вимог по встановленню межі сумісних земельних ділянок відмовилась.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2005 року позовні вимоги задоволено: визнано державний акт про право приватної власності на землю серія ДН № 001232, виданий ОСОБА_4 27 січня 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради №549/2 від 26 грудня 1996 року недійсним, зобов'язано виконком після проведення погодження розміру та меж видати ОСОБА_4 державний акт на землю у відповідності до рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради №549/2 від 26 грудня 1996 року, вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2005 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2005 року залишено без змін.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2005 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В грудні 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з уточненими позовними вимогами до ОСОБА_4 про визнання державного акту про право власності на землю недійсним. В позові зазначили, що вони є співвласниками (по 1\2 частини) житлового будинку АДРЕСА_2 права власності отримані на підставі свідоцтв про право власності за заповітом від 19 серпня 2004 року та від 05 вересня 2005 року. відповідач по справі є сусідом та власником будинку АДРЕСА_1, 27 січня 1997 року ним отриманий державний акт про право власності на землю за його адресою для обслуговування житлового будинку та спору. Позивачі вважають, що зазначений державний акт на землю порушує їх права, оскільки площа земельної ділянки в акті більше ніж в рішенні виконкому на 0,0020 га, при приватизації допущено помилку у розмірі ізлому з різницею 0, 65 м, тому їх колодязь залишився на землі відповідача.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 листопада 2007 року залучено до участі як співвідповідача Слов'янська міська рада.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24 січня 2008 року позовні вимоги задоволено : визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серія ДН № 001232, виданий ОСОБА_4 27 січня 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради № 549/2 від 26 грудня 1996 року.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 07 липня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 24 січня 2008 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2010 року прийнята часткова відмова від позову ОСОБА_2 в частині встановлення меж земельної ділянки та провадження у зазначеній частині позову по справі закрито.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2010 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серія ДН № 001232, виданий ОСОБА_4 27 січня 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Слов'янської міської ради №549/2 від 26 грудня 1996 року.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 25 травня 2010 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2010 року скасовано, провадження по справі закрито з підстав ч. 1 ст. 310, 205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в поряду цивільного судочинства).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу апеляційного суду Донецької області від 25 травня 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та зобов'язати суд першої інстанції відкрити провадження по справі за позовом ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що відкриття провадження по справі проведено з порушенням п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України,ст. 257 ЦК України та 116 ЗК України без подання належного рішення виконкому та інших первинних правовстановлюючих документів, тобто без належних доказів; позовні вимоги обґрунтовані підробленими документами - рішенням міськради від 20.04.1955 року та від 20.10.1962 року; у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 19.08.2004 року позивача зазначено чуже майно, тобто докази по справі не є допустимими; у 2005 році, коли померла ОСОБА_5 суд не припинив провадження по справі, а визнав акт на право власності на землю недійсним. На думку відповідача ОСОБА_1 не можливо визнати недійсним державний акт на право власності на землю від 27.01.1997 року не скасувавши рішення виконкому № 549/2 від 26.12.1996 року та з підстав порушення прав позивачів на розпорядження землею за підробленими документами.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1, у судовому засіданні апеляційного суду, доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, рішення суду скасувати відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату слухання повідомлені належним чином - судовими повістками та телеграмою зі зворотнім повідомленням за адресами прописки та проживання зазначеними в позові : в АДРЕСА_3 (а.с. 314,315,318) відповідно, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі.
Представник Слов'янської міської ради та виконавчого комітету Слов'янської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце слухання апеляційної скарги повідомлені належним чином телефонограмою, яка зареєстрована в журналі телефонограм № 2 за № 508 , до суду надіслав клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника (а.с. 321), тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без його участі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню рішення суду скасуванню з відмовою в задоволенні позовних вимог, за таких підстав.
Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого першою Слов'янською державною нотаріальною конторою 19 серпня 2004 року, належить 1\2 частина житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с.8 т.1). Друга половина зазначеного будинку належить позивачу ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Стрійською державною нотаріальною конторою 05 вересня 2005 року, за реєстром № 1- 3248 (а.с. 319 т.1). Згідно зазначених свідоцтв домоволодіння складається з житлового будинку, сараю, колодязя, паркану та розташовані на земельній ділянці площею 1045 кв.м.
ОСОБА_4 на свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого першою Слов'янською державною нотаріальною конторою 06 січня 1988 року, є власником будинку АДРЕСА_1 (а.с. 41 т. 1).
15 вересня 2007 року за договором купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області, будинок АДРЕСА_1 продано ОСОБА_8, що була матір'ю ОСОБА_1.(а.с. 495 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла (а.с. 555 т.1) ОСОБА_1 звернулась з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини (а.с. 3-4 т.2), земельною ділянкою ОСОБА_4 не розпоряджався.
04 листопада ОСОБА_4 звернувся до Слов'янської міської ради народних депутатів з заявою про передачу йому в приватну власність безоплатно земельну ділянку площею 600 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 для ведення особистого підсобного господарства (а.с. 35 т. 1).
Рішенням виконкому Слов'янської міської ради народних депутатів від 26 грудня 1996 року № 549/2 ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,060 га., розташовану за зазначеною адресою (а.с. 12 т.1).
З державного акту на право власності на землю від 27.01.1997 року серії ДН № 001232 вбачається, громадянину України ОСОБА_4, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Слов'янської міської ради народних депутатів від 26 грудня 1996 року № 549/2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 0620 га в межах згідно плану (а.с. 12 т. 1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того що розміри земельної ділянки зазначені у державному акті на право власності на землю відповідача не співпадають з розмірами земельної ділянки, які зазначені у рішенні виконкому, що є порушенням вимог ст. 118 ЗК України, згідно якого саме органи виконавчої влади місцевого самоврядування приймають рішення щодо приватизації земельних ділянок на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Також судом першої інстанції зазначено, що у зв'язку із зазначенням у державному акті відповідача більшого розміру земельної ділянки належний позивачам колодязь залишився на землі відповідача, належність колодязю позивачам підтверджені свідоцтвом про право на спадщину, викопіюваннями з планів БТІ, що суттєво порушує права позивача та на підставі ст. 152 ч. 2 ЗК України підлягає захисту.
З зазначеним висновком суду не погоджується апеляційний суд, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 118 ЗК України (в редакції 2004 року) дійсно встановлений порядок приватизації земельних ділянок громадянами, на яку послався суд першої інстанції, але ж спірний акт на землю виданий 27 січня 1997 року, норми ЗК в редакції 2004 року застосуванню не підлягають, тобто судом застосовано закон, якій не підлягає застосуванню.
У відповідності до ст. 6 ЗК України (в редакції 1992 року зі змінами) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.
Відповідно ч. 1 ст. 9 ЗК України (в редакції 1992 року зі змінами) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 17 ЗК України Передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, в якої зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.
Відповідно до ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
У відповідності до ч. 3 ст. 102 ЗК України розгляд і затвердження землевпорядних проектів провадиться в такому порядку: проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки; зміни до землевпорядних проектів та інших матеріалів з питань землеустрою, затверджених у порядку, передбаченому пунктами 1 - 4 частини першої цієї статті, вносяться за рішенням Рад народних депутатів, які затвердили ці проекти.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2000-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизації землі», Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» та «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)» затвердженій наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 193 року № 28, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року за № 31, земельні ділянки, надані громадянам для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального і дачного будівництва, безоплатно передаються їм у приватну власність у передбачені статтями 56, 57, 67 ЗК розмірах відповідними радами за місцем розташування цих ділянок.
Таким чином рішення суду підлягає скасуванню з підстав ч. 3,4 ст. 309 ЦПК України, а позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки державний акт від 27 січня 1997 року на право власності виданий Слов'янською міською радою на підставі рішення виконкому, затвердженого землевпорядного проекту, відповідає нормам ЗК України, «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)».
З зазначеними нормами земельного законодавства передбачено що встановлення меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність, у натурі (на місцевості) виконують землевпорядні організації на замовлення рад, після чого громадяни одержують державний акт на право власності на землю.
Якщо при становленні межі земельних ділянок будуть виявлені розбіжності даних про розміри ділянок, переданих у власність, із фактичними розмірами, то остаточний розмір такої ділянки визначається місцевою радою.
Таким чином розмір 0,0620 га зазначений у державному акті від 27 січня 1997 року визначений місцевою радою, на підставі землевпорядного проекту, відповідав фактичним розмірам земельної ділянки відповідача, порядку користування суміжними земельними ділянками домоволодінь № 16 та № 18, який вже склався на момент видачі державного акту.
Зазначений державний акт виданий відповідно до процедури видачі таких актів за погодженням та визначенням межі з іншими володільцями суміжних земельних ділянок на дату видачі акту від 27 січня 1997 року, власник будинку № 16 розмір та межі не оспорював.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем до виконкому був наданий акт встановлення та погодження межі землекористування, підписаний володільцями суміжних земельних ділянок у тому числі й ОСОБА_5 (а.с. 39). Суд не приймає доводи ОСОБА_5, викладені в протоколі судового доручення, щодо факту не підписання нею у 1996-1997 році погодження межі домоволодіння № 18, оскільки такі дані суду не підтверджені належними доказами, не надано даних, що підпис викладений у акті погодження виконана не ОСОБА_5 До того ж, якщо б ОСОБА_5 на момент видачі акту не погоджувалась з розмірами земельної ділянки № 18, то, на підставі зазначених норм матеріального права та процедури видачі, то у виконкому були б підстави для відмови у видачі земельного акту.
Як вбачається з державного акту від 27 січня 1997 року зміни у межах і розмірах земельної ділянки, з 1997 року рішенням виконкому, не вносились, рішення виконкому щодо передачі відповідачу земельної ділянки не скасовано, позивачами вимоги про скасування зазначеного рішення виконкому в зазначеній цивільній справі не заявлені, дані у рішенні виконкому скоректовані фактичними розмірами земельної ділянки, та викладені у державному акті від 27 січня 1997 року, відповідно до процедури видачі зазначених актів.
З вищевикладеного, суд не приймає до уваги доводи позовної заяви що при приватизації земельної ділянки відповідача допущена помилка у розмірі ізлому збільшення площі земельної ділянки відповідача порушує їх права, до того ж висновок експерту на підставі ст. 212 ЦПК України не має для суду наперед встановленого значення, суд оцінює докази окремо і у взаємному зв'язку в сукупності з іншими доказами, за якими акт на землю виданий у 1997 році, а право власності позивачі отримали у 2004 на у 2005 роках, й рішення виконкому не скасовано, заміри земельної ділянки проведені у 1996 році та на момент подачі позову межі могли бути оновлені.
Таким чином доводи апеляційної скарги, щодо скасування рішення з підстав не правильного застосування норм матеріального права, підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги відносно зобов'язання суду першої інстанції відкрити провадження по справі за позовами ОСОБА_4, ОСОБА_1 зазначеними в апеляційній скарзі та необхідності накладення арешту на домоволодіння № 16, з підстав ч. 1 ст. 303 ЦПК України задоволенню не підлягають, оскільки не були заявлені у межах розгляду справи, що переглядається, та не відносяться до компетенції апеляційного суду.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права під час відкриття провадження по справі за відсутністю належних доказів, та наявністю у справі недопустимих доказів є непереконливими та задоволенню не підлягають, оскільки, на підставі норм процесуального права, питання щодо належності доказів розглядається судом під час постановлення рішення, а не під час прийняття позову до розгляду.
Доводи апеляційної скарги щодо підроблення нотаріусами м. Стрій, першої Слов'янської державної нотаріальної контори Донецької області, посадовими особами Слов'янського КП БТІ та позивачами доказів є непереконливими та суду не доведені, не надано доказів, які б підтверджували підробку доказів (рішенням міськради від 20.04.1955 року та від 20.10.1962 року та інших доказів), наявність чужого майна у заповіті позивача.
Доводи апеляційної скарги щодо не закриття провадження по справі після смерті ОСОБА_5 є непереконливими, оскільки на підставі процесуальних норм закриття справи у зв'язку зі смертю позивача можливо у разі відсутності правонаступництва та з правонаступників, в зазначеній справі були наявні правонаступники та можливо правонаступництво.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, в задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 309 ч.1 п. 3,4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 січня 2010 року скасувати.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Слов'янської міської ради та виконавчого комітету Слов'янської міської ради про визнання державного акту про право приватної власності на землю недійсним.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом 20 днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: