Справа № 22ц/0590/4237/2012 р. Головуючий в 1 інстанції Букрєєва І.А.
Категорія 26 Доповідач Ларіна Н.О.
26 квітня 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого Зінов'євої А.Г.
суддів Ларіної Н.О., Азевича В.Б.
при секретарі Перепечаєнко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 до Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05 березня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої нещасним випадком на виробництві, -
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 05 березня 2012 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ДП «Орджонікідзевугілля» шахта «Єнакіївська» на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 120 грн.
В апеляційній скарзі позивач просив рішення суду першої інстанції змінити, оскільки рішення є незаконними, необґрунтованим, винесене із порушенням норм матеріального права, стягнути з ДП «Орджонікідзевугілля» на його користь у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я 40 000 грн.
В доводах апеляційної скарги відповідачем зазначено, що визначаючи суму грошової компенсації суд застосував не той розмір заробітної плати, який слід було застосувати, оскільки не врахував роз'яснення Пленуму Верховного суду України, а саме п. 9 Постанови «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого у випадках, якщо межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму прибутку громадян, суд при винесені цього питання повинен брати до уваги той розмір мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму прибутку громадян, який діє на момент розгляду справи. Позивач наголошує, що суд правильно встановив правовідносини, що виникли між ним та відповідачем, але неправильно зробив розрахунок, а також не врахував, що йому спричинено значну моральну шкоду, тому виходячи з вимог розумності та справедливості, оцінює свою шкоду у 40 000 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на шахті «Єнакіївська» Державного підприємства «Орджонікідзевугілля». При виконанні трудових обов'язків одержав профзахворювання, що підтверджено актом розслідування профотруєння та профзахворювання від 14 січня 1994 року, висновком МСЕК від 17 березня 1994 року вперше встановлено 70% втрати професійної працездатності по профзахворюванню.
Позивач, представник відповідача в засідання апеляційного суду не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином - телефонограмою від 12 квітня 2012 року, які зареєстровані у журналі телефонограм № 1 №№ 3629 та розпискою, до суду надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін з наступних підстав, за таких підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах, в зв'язку з хронічним професійним захворюванням висновком МСЕК від 17 березня 1994 року позивачу вперше була встановлена стійка втрата працездатності в розмірі 70%.
З матеріалів справи вбачається, що позивач працював 1983 року по 24 грудня 1990 року працював на шахті «Єнакієвська» ДП «Орджонікідзевугілля» та був звільнений на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з виявленням невідповідності стану здоров'я виконуваній роботі.
Під час роботи на підприємстві він отримав професійне захворювання - хронічний вертеброгений попереко-крижовий радикуліт, про що 14 січня 1994 року складений акт.
Висновком МСЕК від 17 березня 1994 року позивачу вперше встановлено 70% втрати професійної працездатності у зв'язку з даним профзахворюванням та друга група інвалідності з наступним переоглядом, з 21 квітня 1999 року позивачу встановлена безстроково 70% втрати професійної працездатності у зв'язку з даним профзахворюванням.
Задовольняючи позов частково, місцевий суд виходив з того, що у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві позивачу завдана моральна шкода, право на відшкодування якої, за рахунок коштів підприємства, регулюється п. 11, 40 «Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я», затверджених Постановою КМУ від 23 червня 1993 року № 472, які були дійсні на той час, розмір мінімальної заробітної плати врегульований Постановою Верховної Ради України «Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком» від 25. 11 1993 року № 3653-ХІІ, Указом Президента України № 762/96 від 25 серпня 1996 року.
З вказаними висновками суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на обставинах справи та нормах законодавства, що діяло на момент виникнення у позивача права на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
Право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодження здоров'я на виробництві вперше було передбачено Законом України «Про охорону праці», який введено в дію з 24 листопада 1992 року (згідно з Постановою Верховної Ради України від 14 жовтня 1992 року N 2695-XII). Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці», відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Такий порядок був передбачений Правилами від 23 червня 1993 р. № 472, які введені в дію з 1 липня 1993 р.
Згідно абзацу 5 пункту 4 цих Правил, за наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.
Пунктом 11, 40 Правил від 23 червня 1993 р. № 472 передбачено, що моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Сума відшкодування моральної шкоди визначається відповідно до п. 11 цих Правил.
На момент встановлення позивачу втрати працездатності мінімальна зарплата складала 60 000 крб. (постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення мінімальних заробітної плати і пенсії» від 01.06.1993 року № 3243-ХІІ).
Відповідно до п. 3 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» українські карбованці підлягають обміну на гривні за курсом 100000 карбованців на 1 гривню.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розмір компенсації дійшов висновку, що до даних правовідносин слід застосувати Указ президента України №763 від 25 серпня 1996 року «Про грошову реформу в Україні» розмір мінімальної заробітної плати на березень 1994 рік складав 0,60 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 120 грн. (0,60 грн. х 200 мін. заробітних плат) взяв до уваги висновок МСЕК від 17 березня 1994 року, яким було встановлено 70% втрати професійної працездатності вперше по профзахворюванню.
Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого у випадках, якщо межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму прибутку громадян, суд при винесені цього питання повинен брати до уваги той розмір мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму прибутку громадян, який діє на момент розгляду справи, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки наведена позивачем пункт 9 Пленуму Постанови викладений в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, тобто на час виникнення спірних правовідносин не діяла. На підставі вказаної норми матеріального права. Яка діяла на час виникнення спірних правовідносин і відповідно до встановлених обставин справи, суд дійшов правильного висновку, щодо розміру відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Сума моральної шкоди визначена судом з урахуванням діючого на час виникнення правовідносин законодавства, тому підстави для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не обґрунтовані і не спростовують висновків суду. При встановлені зазначених фактів і постановлені рішення судом першої інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
За таких обстави, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 3, 308, 313-316 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 05 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: