Справа № 2-4342/11
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
04 жовтня 2012 року
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого -судді Матяш Т.Л.
при секретарі -Івановій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа -приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського округу Одеської області ОСОБА_4 про стягнення грошової суми за договором позики та визнання договору дарування недійсним, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа -приватний нотаріус Білгород-Дністровського міського округу Одеської області ОСОБА_4 про стягнення грошової суми за договором позики та визнання договору дарування недійсним, посилаючись на наступне.
Між позивачем та ОСОБА_2 16.01.2000 року в усній формі був укладений строковий договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 передав, а відповідач прийняв грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США, натомість відповідач зобов'язався повертати отриману грошову суму щомісячно по частинам із кінцевим строком погашення 31 грудня 2010 року.
До 2009 року відповідач повертав заборгованість частками, а саме на 2009 рік ОСОБА_2 повернув лише 38000 доларів США, після чого виплати по поверненню заборгованості взагалі припинилися.
Також, в своїй позовній заяві позивач просить суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 12 січня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що він укладений з метою ухилення відповідачів від виконання своїх обов'язків за договором позики.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник ОСОБА_3 у судове засідання з'явився, проти задоволення позивних вимог заперечував, просив в задоволенні вимог відмовити, оскільки вони є надуманими та нічим не підтверджені.
ОСОБА_2 у судове засідання з'явився, позовні вимоги визнав в повному обсязі, оскільки дійсно вербальній формі в 2000 році укладав з ОСОБА_1 договір позики, та на сьогоднішній день всю суму заборгованості не повернув через тяжкий матеріальний стан та сімейні труднощі.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, представила до суду заяву з проханням розглянути справу без її участі, в своїх поясненнях заперечувала проти позовних вимог, щодо визнання недійсним договору.
Ретельно дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог позивача з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що 16 січня 2000 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 100 000 доларів США, а останній зобов'язався повернути їх до кінця 2010 року.
Даний факт підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання коштів. Повертати гроші відповідач мусив частками, що він і робив до 2009 року.
Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості води.
Станом на сьогоднішній день, з позиченої суми, ОСОБА_2 повернув позивачу 38 000 доларів США, таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 62 000 доларів США.
Відповідно до ст.. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Таким чином, ОСОБА_2 порушує взяте на себе зобов'язання, щодо повернення грошових коштів, отриманих на підставі укладеного договору позики, чим порушує цивільні права позивача.
Згідно з ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При укладанні договору позики в 2000 році, забезпечення виконання позики сторони не здійснювали, оскільки між ними були приятельські відносини, причин не довіряти ОСОБА_2 у позивача не було.
ОСОБА_2 повертати залишок заборгованості, на даний час, не має можливості через тяжкий матеріальний стан, викликаний діями батька ОСОБА_3, так як він знищив товар на велику суму, яким ОСОБА_2 здійснював підприємницьку діяльність.
Виходячи з вищенаведених обставин, позивач, з метою задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника, просив суд визнати недійсним договір дарування від 12 січня 2001 року, згідно з яким ОСОБА_2 подарував своїй дружині квартиру АДРЕСА_1, яка в цілому складається з: 1-коридор, 2-вбиральня, 3-кухня, 4-ванна, 5-жила, 7-жила, 8-жила, житловою площею 39,1 кв.м., 6-шафа, 9-лоджія, давши йому можливість стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського округу Одеської області ОСОБА_4
Як вбачається з матеріалів справи, на момент підписання угоди ОСОБА_2 знаходився в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, вони разом проживали до та після підписання зазначеної угоди в зазначеній квартирі, тобто передача майна від дарувальника обдарованій не було. Таким чином, відбулося приховування майна відповідачами способом укладання мнимих угод та обумовлено намаганням відповідачів уникнути стягнення на майна боржника -ОСОБА_2
Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про визнання угоди недійсною»№ 3 від 28.04.1978 року зі змінами та доповненнями внесеними постановою від 25.12.1992 року № 13 та від 25.05.1998 року №15, передбачено, що угода укладена без наміру створити юридичні наслідки є недійсною незалежно від мети її укладення. Оскільки сторони ніяких дій по здійсненню угоди не вчиняли суд у таких випадках постановлює рішення тільки про визнання угоди недійсною.
Однією з вимог чинності правочину, відповідно до ст. 203 ЦК України, є реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, недотримання якою є підставою для визнання його недійсним.
Аналізуючи матеріали справи та докази, суд приходить до висновку, що угода дарування квартири від 12.01.2001 року між відповідачами укладена з метою уникнення стягнення на майно ОСОБА_2, без наміру створити юридичні наслідки і є мнимою.
Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 216, 526, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 11, 15, 60, 61, 174, 213, 215 ЦПК України, СУД -
Позовну заяву ОСОБА_1 -задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІК НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ІК НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_3) грошову суму у розмірі 495 566 гривень, що еквівалентно 62 000 доларів США.
Визнати недійсним договір дарування від 12.01.2001 року, згідно з яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1, яка в цілому складається з: 1-коридор, 2-вбиральня, 3-кухня, 4-ванна, 5-жила, 7-жила, 8-жила, житловою площею 39,1 кв.м., 6-шафа, 9-лоджія, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий № 284.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя: