Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
17 жовтня 2012 р. № 2-а- 8781/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Короткової О.В.,
за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників
позивача: Сахань В.О.,
відповідача: Павленка О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватної фірми «Стройиндустрия»
до Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, Приватна фірма «Стройиндустрия», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі -відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд скасувати та визнати протиправними податкове повідомлення-рішення від 05.01.2012 р. № 0000022330.
В обґрунтовування позову платник податків вказує на те, що під час проведення перевірки контролюючим органом відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами було підтверджено своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплату податків та зборів по взаємовідносинах з контрагентами, а відтак -донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість є безпідставним, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими, незаконним, протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на зазначене, позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд ухвалити рішення про їх задоволення.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на цілком законних підставах та відповідає чинному законодавству, у зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, розглянувши та дослідивши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, представниками податкової інспекції було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тех-Агромаркетинг»за період з 01.04.2010 р. по 30.04.2010 р. та по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехноопт»за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р. та з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р. за результатами якої 23.12.2011 р. складено відповідний акт перевірки №2498/23-30/31060269.
Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі -Закон України №168/97-ВР), внаслідок чого встановлено заниження підприємством податку на додану вартість на суму 81.975,00 грн., в т.ч. по періодах:
- за квітень 2010 року -у сумі 15.960,00 грн.;
- за березень 2011 року -у сумі 25.887,00грн.;
- за червень 2011 року -у сумі 40.128,00 грн.
На підставі вказаного акту перевірки податковою інспекцією 05.01.2012 р. було прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення №000022330, яким визначено позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 85.966,00 грн. (81.975,00 грн. -за основним платежем та 3.991,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій).
Однак, суд вважає зазначені доводи податкової інспекції передчасними та помилковими з огляду на таке.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі -Закон України №168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2010 - 2011 роки, відтак при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», так і Податкового кодексу України.
Так, у положеннях пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, якими передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.
Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. №996-ХІV (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Зазначене цілком кореспондує нормам пункту 5.1 статі 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями), якими передбачено, що валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктах 5.3 -5.7 цієї статті. Нормами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналогічні приписи закріплено і у положеннях Податкового кодексу України, зокрема, у пункті 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно і до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту)., і відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Тобто, необхідною законодавчо визначеною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначено факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.
Судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Промтехноопт»та ТОВ «Тех-Агромаркетинг».
Так, між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Промтехноопт»та ТОВ «Тех-Агромаркетинг»було укладено договори від 09.04.2010 р. №16/04-10 та від 10.03.2011 р. №11/03 поставки товарів (експозиторів (стенди-вертушки у кількості 6-ти штук) та складського обладнання (рокла гідравлічна у кількості 3-х штук, стелажі фронтальні для складування товару у кількості 30 штук, піддони дерев'яні у кількості 600 штук)).
Судом досліджено та встановлено обставини реальності здійснення позивачем спірних господарських операцій, а саме -рахунки-фактури (від 16.04.2010 р. №СФ-16/04-10, від 10.03.2011 р.), видаткові накладні (від 16.04.2010 р. №СФ-16/04-10, від 20.04.2010 р. №РН-0000005, від 11.03.2011 р. №10, від 14.03.2011 р. №14, від 03.06.2011 р., від 06.06.2011 р. №22), податкові накладні (від 20.04.2010 р. №116, від 11.03.2011 р. №218, від 14.03.2011 р. №250, від 03.06.2011 р. №197, від 06.06.2011 р. №249), платіжні доручення (від 04.05.2011 р. №1598, від 10.05.2011 р. №1606, від 11.05.2011 р. №1609, від 16.05.2011 р. №1620, від 29.07.2011 р. №1834, від 11.08.2011 р. №1861, від 30.08.2011 р. №1897, від 02.09.2011 р. №1902, від 06.09.2011 р. №1910, від 08.09.2011 р. №1922), що підтверджують оплату за придбаний товар, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (від 20.04.2010 р. №60/2, від 11.03.2011 р. №17/1, від 14.03.2011 р. №17/2, від 03.06.2011 р. №32/1, від 06.06.2011 р. №32/2), подорожні листи (від 20.04.2010 р. б/н, від 11.03.2011 р. б/н, від 14.03.2011 р. №853002, від 03.06.2011 р. №853005, від 06.06.2011 р. №853004), документи, якими підтверджено наявність у позивача власного автотранспорту, яким було перевезено придбаний товар, документи, що підтверджують належність позивачу на праві приватної власності складів. Копії зазначених документів долучено до матеріалів справи.
Податковим органом ні у письмових запереченнях, ні під час слухання справи у судовому засіданні не було спростовано питання реальності вчинення спірних господарських операцій.
Судом також встановлено, що податковою інспекцією не було дослідженно питання реальності спірних господарських операцій і під час проведення відповідної перевірки. Так, відповідно до даних акту перевірки від 23.12.2011 р. №2498/23-30/31060269, висновки про неможливість реального здійснення названих фінансово-господарських операцій контрагентами позивача ґрунтуються лише на підставі даних актів Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова від 01.06.2011 р. №1251/23-03-05/37092055, від 01.07.2011 р. №1487/23-03-05/36988128 та від 13.09.2011 р. №9/23-02-05/37092055, а не на підставі встановлення фактичних даних щодо здійснення позивачем та його контрагентами господарської діяльності, зокрема взагалі не було встановлено питання фактичної зміни активів підприємств.
Слід зазначити, що вказані правовідносини у сфері оподаткування регулюються також підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, положеннями якого встановлено презумпцію правомірності рішень платнику податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюються і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків складу податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом наведеної норми, податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Приписами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Пунктами 201.8, 201.9, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були платниками податку на додану вартість, а відтак, зважаючи на викладені нормативні положення, мали право на складання відповідних податкових накладних.
Крім того, контролюючим органом не доведено невідповідність виданих на користь позивача податкових накладних податковому законодавству України. Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів.
Слід зазначити, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами такого податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від контрагентів ТОВ «Промтехноопт»та ТОВ «Тех-Агромаркетинг».
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи зі змісту наведеної процесуальної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.
Тобто, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов Приватної фірми «Стройиндустрия»є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст. 158, 159, 160-163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов Приватної фірми «Стройиндустрия»задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 05.01.2012 р. №0000022330.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної фірми «Стройиндустрия»судовий збір у розмірі 819,75 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Короткова О.В.