79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.10.12 Справа№ 5015/3688/12
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магік", м.Львів
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м.Львів
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський проектний інститут", м.Львів
про визнання права на оренду нерухомого майна.
За участю представників сторін:
від позивача Козак В.-Р. В. -представник (довіреність б/н від 06.09.2012р.);
від відповідача Долішній І.І. -представник (довіреність №18-11-00014 від 03.01.2012р.);
від третьої особи не з'явився.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Магік" звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області з позовом про визнання права на оренду нерухомого майна.
Ухвалою суду від 06.09.2012р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 26.09.2012р. Цією ж ухвалою за ініціативою суду до участі у справі було залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача балансоутримувача орендованого позивачем приміщення - Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський проектний інститут».
Представниками позивача та відповідача в судовому засіданні 26.09.2012р. подано спільно підписане клопотання, яким вони просять суд не здійснювати технічну фіксацію судового процесу у справі.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві. Зокрема позовні вимоги мотивовані ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п.21 постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 31.08.1996р. № 1033 "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню", ст.777 ЦК України.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, просив відмовити у його задоволенні повністю. Зокрема зазначив, що Міністерство оборони України , як орган управління, у сфері якого перебуває об"єкт оренди, листом № 220/3580 від 08.06.2012р. не надав дозволу на продовження терміну дії договору оренди від 09.06.2009р. за № 43. У зв'язку з цим відповідач скерував позивачу заяву від 26.06.2012р. №11-03-03549, відтак договір оренди припинив свою дію 06.06.2012р. Посилання позивача на ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.777 ЦК України, не заслуговує на увагу, оскільки таке право реалізовується виключно у разі наявності згоди на передачу державного майна в оренду, органу уповноваженого управляти відповідним майном. У даному випадку відсутня згода Міністерства оборони України на продовження вищевказаного договору, у зв"язку з чим вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Третя особа явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, подала письмові пояснення, в яких виклала свою позицію щодо предмета спору у даній справі. Зокрема балансоутримувач зазначив, що протягом часу орендних правовідносин позивач вчасно та в повному обсязі сплачував орендну плату та компенсував витрати за надані комунальні послуги, забезпечував збереження орендованого майна та підтримував його в належному стані, тому відповідно до ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" позивач має переважне право на укладення договору оренди на новий термін. У разі, якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну договору. Таке повідомлення надійшло позивачу лише 15.06.2012р., як відповідь на заяву про продовження дії договору, подану ще до закінчення дії договору оренди 16.05.2012р. На думку третьої особи, зважаючи на ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", дія договору оренди № 48 від 09.06.2009р. мала би бути продовженою принаймні на тримісячний термін, тобто до 15.09.2012р. Враховуючи, що позивач є добросовісним орендарем, балансоутримувач зацікавлений в продовженні з ним договору оренди та підтримує його позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності представника третьої особи за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:
09.06.2009р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магік" (орендар) було укладено договорі оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 43 (далі по тексту -договір оренди), згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно -нежитлові приміщення на ІІ поверсі (№№91,91а,91б) та на V поверсі (№№258, 266, 267, 267а, 268а, 268б, 271, 271а, 272, 272а, 276, 277, 277а) виробничого корпусу (далі майно), загальною площею 336,3 кв.м., що знаходиться за адресою м.Львів, вул.І.Франка, 61 та перебувають на балансі ДП МОУ "Львівський проектний інститут" (далі -балансоутримувач).
Відповідно до умов п.1.2. договору оренди майно передається з метою розміщення офісного приміщення.
09.09.2009р. сторони підписали акт приймання-передавання індивідуально визначеного нерухомого майна, згідно якого позивач отримав орендовані приміщення.
Договір оренди було укладено на 2 роки 364 дні з 09.09.2009р. по 06.06.2012р. включно (п.10.1. договору).
06.07.2011р. між сторонами було укладено договір про внесення до договору оренди в частині найменування балансоутримувача, обов"язків орендаря, прав орендодавця, строку чинності, умов зміни, припинення договору.
16.02.2012р. між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди щодо порядку сплати орендної плати та її розміру.
З метою продовження дії договору оренди на нежитлові приміщення по вул.І.Франка, 61 у м.Львові, позивач звернувся до відповідача із заявою від 16.05.2012р. вих.№139 на яку отримав відповідь від 15.06.2012р. за вих.№ 11-03-0330 про те, що договір оренди буде припинено, у зв'язку із ненаданням Міністерством оборони України дозволу на продовження терміну дії договору оренди від 09.06.2009р. № 43.
26.06.2012р. відповідач звернувся до позивача із заявою вих.№11-03-03549 про припиненням договору оренди з 06.06.2012р. та необхідністю повернення орендованого майна.
Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, такими, що порушують його охоронювані законом права, зазначає, що надіславши заяву відповідач повідомив позивача про припинення дії договору заднім числом, у зв"язку з чим не надав можливості своєчасно знайти інше приміщення, штучно створив ситуацію для стягнення з позивача неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування майном за час прострочення.
Крім того, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на п.21 постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 31.08.1996р. № 1033 "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню", згідно якого бюджетні установи і організації мають забезпечити ефективне використання приміщень, що перебувають на їх балансі, передбачивши здачу в оренду вільних приміщень.
У зв'язку і вищевказаним позивач просить визнати за ним право на оренду державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна -нежитлових приміщеннь на 2 та 5 поверсі виробничого корпусу, загальною площею 336,30 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул..І.Франка, 61, належать до державної власності (переданого ТзОВ "Магік" за договором від 09.06.2009р. № 43), строком на 2 роки 364 дні, тобто до 04.06.2014р.
При прийнятті рішення суд виходить із наступного:
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Згідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992р. № 2269-ХІІ із змінами та доповненнями.
За умовами ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Нежитлові приміщення площею 336,30 м.кв., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Франка, 61 було передано в оренду ТзОВ "Магік" згідно договору оренди № 43 від 09.06.2012р. укладеного з відповідачем.
Вказане орендоване майно є державним, орган управління, у сфері якого перебуває об'єкт оренди є Міністерство оборони України.
Частиною 1 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Згідно ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
За умовами ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Аналогічне положення містить п.10.4. договору оренди, згідно якого у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу орагну, уповноваженого управляти об'єктом оренди.
Як вбачається із матеріалів справи Міністерство оборони України, як орган уповноважений управляти орендованим майном, не надав згоди на продовження терміну його дії, що свідчить лист від 08.06.2012р. вих.№ 220/3580.
У зв'язку з вказаним відповідач правомірно надіслав позивачу заяву від 26.06.2012р. № 11-03-03549 про припинення договірних відносин у зв"язку із закінченням терміну дії договору оренди 06.06.2012р. та зобов"язанням повернути орендоване приміщення.
Слід зазначити, що відповідач дотримався вимог ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п.10.4. договору оренди щодо надсилання такої заяви протягом місяця після закінчення строку дії договору.
Сплата відповідачем за користування приміщенням на рахунок філії балансоутримувача, у призначенні платежу якого вказано орендна плата, не може підтверджувати факт чинності договору чи продовження його дії.
Відповідно до ч.2 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Згідно п.10.8., п.10.9. договору оренди, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.
Факт використання позивачем орендованого приміщення після спливу дії договору свідчить про невиконання ним свого обов"язку по поверненню майна в порядку передбаченому ч.1 ст.785 ЦК України, згідно якого у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права, лише у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення викладені в ст.20 ГК України.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України може бути визнання права.
Однак, встановлення факту щодо існування права на оренду приміщення не відповідає способу захисту порушених прав, встановлених ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України. Визначений вищевказаними статтями спосіб захисту порушеного права не є тотожним способу обраному позивачем, оскільки фактично позивач просить встановити факт продовження договірних відносин після закінчення терміну дії договору оренди та направлення відповідачем відмови від його продовження.
Відтак, враховуючи вищевикладене позовна вимога про визнання права оренди є безпідставною, необґрунтованою та не підлягає до задоволення.
Слід зазначити, що ухвалою суду від 06.09.2012р. за ініціативою суду було залучено третю особу на стороні відповідача балансоутримувача орендованих позивачем приміщень ДП МОУ "Львівський проектний інститут".
Третя особа долучила до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно якого станом на 20.08.2012р. третя особа іменується Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний проектний інститут" філією якого є "Львівський проектний інститут".
Укладеним між сторонами 06.07.2011р. договором про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.06.2009р. № 43 було внесено зміни стосовно балансоутримувача яким є філія "Львівський проектний інститут" ДП МОУ "Центральний проектний інститут".
Відтак, третя особа Державне підприємство Міністерства оборони України "Львівський проектний інститут" повинна бути замінена на Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний проектний інститут" в особі філії "Львівський проектний інститут".
В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як вбачається із платіжного доручення №2865 від 28.12.2012р. при поданні позову позивач сплатив судовий збір в сумі 1 102,00 грн.
Згідно вимог ч.1 ст.4, п.п.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" позивач повинен був сплатити судовий збір в сумі 1 073,00 грн.
Відтак, згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" поверненню позивачу підлягає зайво сплачений судовий збір в сумі 29,00 грн.
Судові витрати в сумі 1073,00 грн. у відповідності до вимог ст.49 ГПК України слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 11, 15, 16, 526, 759, 763, 785 ЦК України, ст.ст. 20, 283, 284 ГК України, ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати в сумі 1073,00 грн. покласти на позивача.
3. Ухвалою суду повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Магік" (79013, м.Львів, вул.Нечуя-Левицького, 13/6 код ЄДРПОУ 23265899) 29,00 грн. зайво сплаченого судового збору.
4. Замінити третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне підприємство Міністерства оборони України "Львівський проектний інститут" на Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний проектний інститут" в особі філії "Львівський проектний інститут".
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повний текст рішення
підписаний 22.10.2012р.
Суддя Сухович Ю.О.