09 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/65050/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська про перерахунок пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року,
встановив:
Позивачем у грудні 2010 року оскаржено здійснення відповідачем у травні 2010 року чергового перерахунку пенсії відповідно до положень статей 40, 42 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі -Закон № 1058-ІV) з урахуванням показника заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні чи середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки (далі -показник СЗП), за 2007 рік, а не за рік, що передував року звернення позивача за перерахунком пенсії.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року скасовано постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2011 року про часткове задоволення позову й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права судами як апеляційної, так і першої інстанцій, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
Підстави для скасування рішення апеляційного суду у цій справі відсутні.
За змістом статей 40, 42 Закону № 1058-ІV (тут і далі зазначені норми -в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин у цій справі) показник СЗП застосовуються виключно для призначення пенсії, тому вимоги про застосування їх при перерахунку пенсії за рік, що передує року звернення за перерахунком пенсії, є безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною третьою статті 211 КАС підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що цим судом порушено норми процесуального права.
Апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 19, 92, 152 Конституції України, статті 9 КАС, статей 40, 42 Закону № 1058, Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. Наведені в касаційній скарзі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні зазначених правових норм і не спростовують висновків судів. Постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити і залишити без змін постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року.
Можливість оскарження цієї ухвали чинним процесуальним законом не передбачено.
Судді