"01" жовтня 2012 р. Справа № 18/1372/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Гетьман Р.А. , суддя Плужник О.В.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Данилова К.Ю.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2833 П/3-9 ) на рішення господарського суду Полтавської області від 07.08.12 р. у справі № 18/1372/12
за позовом ТОВ "Новотрейд ЛТД", М. Миколаїв
до ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"в особі філії "Лохвицький райавтодор", м. Полтава
про стягнення 4817,65 грн.
У липні 2012 р. позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 4150,10 грн. - процентів за користування чужими коштами, 192,00 грн. - 3% річних, 192,00 грн. втрат від інфляцій.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.08.2012 р. по справі №18/1372/12 ( суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача три відсотки річних в розмірі 475,55 грн., інфляційні витрати в розмірі
192,00 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 1609,50 грн. судового збору, в частині стягнення процентів за користування чужими коштами в розмірі 4150,10 грн. -відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду в частині відмови у стягненні процентів за користування чужими коштами не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в цієї частині скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
У апеляційній скарзі зазначив, що положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплату товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, правомірність застосування аналогії закону до правовідносин купівлі-продажу, а саме шляхом нарахування позивачем (покупцем) процентів у розмірі (на рівні облікової ставки Національного банку України), передбаченому пунктом 1 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, на суму основного боргу та практику Вищого господарського суду України по аналогічним справам.
Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, надав клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з відрядженням представника.
Колегія суддів вважає, що клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, так як відповідач мав можливість направити в судове засідання іншого представника, судом вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою.
Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що господарським судом Полтавської області 24 квітня 2012 року по справі №18/487/12 винесено рішення та стягнуто з відповідача заборгованість за договором від 28.07.2011року в сумі 63999,92 грн, пеня - 5026,45 грн., 3% річних - 1136,16 грн., інфляційні втрати - 511,95 грн. та судовий збір в розмірі 1609,50 грн., яке набрало законної сили 05.05.2012 року.
Як свідчать матеріали справи рішення суду виконано тільки в порядку примусового виконання, що підтверджується платіжним дорученням №u911699 від 07.06.2012р.
Відповідно до ст. 598 ЦУК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Суд першої інстанції правомірно вважав, що діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення, відкриттям виконавчого провадження по його примусовому виконанню та зупиненням його на підставі п.15 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження»на період участі боржника в процедурі погашення заборгованості.
Отже, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання та повинен нести встановлену законом відповідальність.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що відповідач не виконав своє зобов'язання в частині оплати вартості за поставлений товар та правомірно стягнув з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 16.03.2012 по дату виконання такого зобов'язання (07.06.2012) у сумі 475,55 грн. та втрати від інфляції у сумі 192,00 грн.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що вимоги щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають з наступних підстав:
Відповідно до ч. 3 статті 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Однак, ні умовами договору поставки №28/07 від 28.07.2011 року, ні законом, який регулює спірні правовідносини, не визначено розмір процентів за користування покупцем чужими коштами.
В свою чергу, частина 1 статті 8 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.
Водночас, висновок позивача про те, що подібність відносин поставки і позики полягає у користуванні грошовими коштами не відповідає змісту статей 655,1046, 1048 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Слід зазначити, що чинним законодавством не визначено, що до договору купівлю-продаж застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього договором поставки №28/07 від 28.07.2012р. та статтями 1046-1049 Цивільного кодексу України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних ( консенсуальних ) відносин сторін.
В свою чергу, відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (статті 1048,1049 Цивільного кодексу України), за договором купівлі-продажу кошти перераховувалися в рахунок оплати вартості придбаного товару.
Суд першої інстанції правомірно вважав, що договори купівлі-продажу і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування судом положень частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.
Посилання позивача на практику Вищого господарського суду України не може братися до уваги, так як по зазначеному питанню є практика Верховного Суду України/ постанова ВСУ від 27 грудня 2010 р. по справі № 9/67-38, в який зазначено, що умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що позивачем не виконано.
Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають
нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви позивача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 8,598,712,1046 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів
Рішення господарського суду Полтавської області від 07.08.2012 р. по справі № 18/1372/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 05.10.2012 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Гетьман Р.А.
Суддя Плужник О.В.