"03" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/16612/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Кравцова О.В., Масло І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в місті Димитрові Донецької області про визнання дій неправомірними, стягнення суми сплаченої пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року,
У грудні 2010 року Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в місті Димитрові Донецької області (далі -відповідач або Фонд) про визнання дій неправомірними, стягнення суми сплаченої пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Просило визнати неправомірними дії Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в місті Димитрові Донецької області та стягнути з відповідача суми витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у розмірі 78846,34 гривень.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в місті Димитрові Донецької області на користь Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області суму сплаченої пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у розмірі 78846,34 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Димитрові Донецької області на користь Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові суми сплаченої пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у розмірі 559,92 гривень, що складає пенсію по втраті годувальника, виплачену ОСОБА_1 за період з 1 липня 2010 року по 31 жовтня 2010 року, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати його постанову та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановивши, що відповідач не приймає до відшкодування витрати на виплату та доставку пенсії ОСОБА_1, яка на момент смерті годувальника була непрацездатною та досягла 55-річного віку, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов у цій частині.
Так, статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі -Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(далі - Закон № 1105-ХІV), яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.
Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
Аналогічне правило закріплене частиною другою статті 24 Закону № 1105-XIV, відповідно до пункту 5 якої якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Згідно з абзацом другим пункту 4 Порядку відшкодування витрат, розробленого та затвердженого ПФУ і Фондом відповідно до Закону № 1105-XIV та законів України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та «Про пенсійне забезпечення», відшкодуванню Фондом підлягають, зокрема, виплачені суми основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Отже, висновок суду першої інстанції про обов'язок Фонду відшкодовувати позивачу витрати на виплату і доставку пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 6 червня 2011 року (справа № 21-57а11), постанови якого, відповідно до приписів статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковими для всіх судів України.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування витрат на виплату пенсії у зв'язку із втратою годувальника іншим особам, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вони на момент смерті своїх годувальників не досягли 55-ти річного віку, а тому відсутні підстави для виплати їм страхових виплат, передбачених статтею 33 Закону № 1105-ХІV.
Колегія суддів підтримує таку позицію суду апеляційної інстанції і вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до статті 33 Закону № 1105-ХІV у разі смерті потерпілого право на одержання страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Непрацездатними особами, зокрема, є жінки, які досягли 55 років, якщо вони не працюють (пункт 2 частини другої статті 33 вказаного Закону).
Згідно з наявними у матеріалах справи даними, усі жінки, яким позивачем була виплачена пенсія, окрім ОСОБА_1, на момент смерті осіб, на утримання яких вони знаходились, віку 55 років не досягли.
З таких обставин судом апеляційної інстанції було зроблено вірний висновок про те, що виплачені Управлінням Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області пенсії у зв'язку із втратою годувальника відшкодуванню відповідачем не підлягають
Крім того, відмовляючи у задоволенні позову щодо інших сум, заявлених позивачем до стягнення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Законом № 1105-ХІV та постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»(далі - постанова № 265) не встановлено обов'язку Фонду відшкодовувати державну адресну допомогу.
Така позиція суду є правильною і також відповідає судовій практиці Верховного Суду України (постанови ВСУ від 20 червня 2011 року (справа № 21-59а11) та від 14 листопада 2011 року (справа № 21- 343а11).
Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-ХІV, відповідно до якої останній зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.
Аналіз положень постанови № 265, якою передбачено надання щомісячної державної адресної допомоги, дає підстави вважати, що така допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Пунктом 4 цієї постанови встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Вирішуючи питання чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів, які відповідно до статті 46 Закону № 1105-ХІV не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.
Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати з виплати державної адресної допомоги.
З огляду на зазначені обставини, колегія суддів вважає, що Донецький апеляційний адміністративний суд правомірно скасував постанову суду першої інстанції, а також законно і обґрунтовано задовольнив заявлений позов частково.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що при вирішенні справи судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстави для скасування чи зміни його постанови відсутні.
Керуючись статтями 222-224, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Димитрові Донецької області залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Кравцов