"19" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/85725/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.,
за участю секретаря Титенко М.П.
за участю представників:
позивача:Гунька О.В.,
відповідача:Войтенка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
на постанову Господарського суду Полтавської області від 22.04.2011 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2011 р.
у справі № 9/83-17/202
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
Відкрите акціонерне товариство «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі -позивач, ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат») звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі -відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Постановою Господарського суду Полтавської області від 22.04.2011 р. (суддя -Г.І. Бунякіна), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -А.П. Бенедик, судді: Л.В. Курило, В.А. Калиновський) позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 19.07.2005 р. № 0000222301/0/2126.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового проведено планову комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 р. по 31.03.2005 р., за результатами якої 14.07.2005 р. складено акт № 398/23-120/00191282 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення позивача приписів: пункту 5.9 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що призвело до заниження податку на прибуток за 2004 рік на загальну суму 2 510 200,00 грн.; пункту 4.5 Інструкції від 01.10.1999 р. № 231/539/118/219 «Про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту», що призвело до заниження збору за спеціальне використання водних ресурсів за 2004 рік на загальну суму 62 107,00 грн.; підпункту «а»пункту 2 статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», що призвело до донарахування прибуткового податку з громадян на суму 1 435,38 грн.
На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.07.2005 р. № 0000222301/0/9126, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем «плата за воду загальнодержавного значення»на загальну суму 112 249,00 грн., у т.ч. 81 896,00 -основного платежу та 30 353,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до ст. 30 Водного кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин.
Статтею 48 Водного кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів..
Згідно з приписами пункту 3 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 р. № 1494 (надалі -Порядок), платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.
Відповідно до пункту 5 Порядку, об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
Пунктом 16 Порядку визначено, що справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення.
Наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.1999 р. № 231/539/118/219 затверджена Інструкція про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 р. за №711/4004 (надалі Інструкція).
Пунктом 4.5 Інструкції визначено, що при використанні водокористувачами води одночасно для власних потреб і для потреб об'єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства (за винятком обсягу води, переданої населенню), підсобного сільського і рибного господарства або інших допоміжних служб збори до бюджетів вносять за всю фактично використану воду з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
Відповідно до пункту 4.8 Інструкції, збір за використання водних ресурсів не справляється, зокрема, за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, в тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, враховуючи приписи пункту 16 Порядку, який стосується справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту та пункту 4.8 Інструкції, не включив у періоді, що перевірявся в обсяг води, що є об'єктом оподаткування збором за спеціальне користування водними ресурсами державного значення, той обсяг води, що була використана у вказаному періоді для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємства, а саме: на обслуговування приміщення поліклініки на 600 відвідувачів, 10 приміщень їдалень: залізничного цеху, гірничо-транспортного цеху, їдальні № 8, їдальні на 220 місць, їдальні на 300 місць, їдальні Рудоуправління, їдальні № 11, їдальні шламового цеху, їдальні дробильної фабрики, їдальні цеху відвантаження готової продукції, 18 вбудованих у приміщення саун (список основних фондів додається); приміщення фізкультурно-оздоровчого комплексу з готелем.
Згідно змісту довідки ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», вказані об'єкти за своїм призначенням використовуються виключно для обслуговування працівників останнього, а готель - для заселення делегацій, що відвідують комбінат.
Відповідно до пункту 11.3 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 р. № 65, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22.07.1994 р. за № 165/374, в окремих випадках (сезонне водоспоживання, незначні витрати води, недоцільність установки водолічильника тощо) розрахунок витрат води абонентами, що не мають вимірювальних приладів, за узгодженням з Водоканалом виконується згідно з нормами водоспоживання, затвердженими місцевими органами виконавчої влади (рекомендовані норми - додаток № 2 та норми БНіП - додаток № 3) - за кількістю календарних днів користування водопроводом за цей період.
Судами встановлено, що позивачем дотримано приписи зазначених Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, оскільки розрахунок кількості води, яка використовується виключно для питних та санітарно-гігієнічних потреб підприємства, погоджувався ним з Управлінням водопровідного та каналізаційного господарства м. Комсомольська.
Даний висновок судів підтверджується також висновком судово-економічної експертизи від 31.03.2011 р. № 46 Полтавського бюро судово-економічної експертизи та аудиту, призначеної відповідно до ухвали господарського суду Полтавської області від 26.08.2010 р., з змісту якого вбачається, що розрахунок витрат води на питні та санітарно-гігієнічні потреби ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»за 2004 рік та І квартал 2005 року, проведений ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»у відповідності до вимог законодавства.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, якими визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 19.07.2005 р. № 0000222301/0/2126.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.
2. Постанову Господарського суду Полтавської області від 22.04.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2011 р. у справі № 9/83-17/202 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.
Судді(підпис)Бившева Л.І.
(підпис) Шипуліна Т.М.