"19" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/83732/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ратон»
на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р.
у справі № 2а-14623/10/6/0170
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ратон»
до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ратон»(надалі -позивач, ТОВ Фірма «Ратон») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим (надалі -відповідач, ДПІ у м. Ялта) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2011 р. (суддя -Ю.А. Латинін), позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Г.П. Іллюхіна, судді: А.С. Цикуренко, В.А. Омельченко) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Ялта проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ Фірма «Ратон»з питань правильності нарахування податку на додану вартість за серпень 2010 року, за результатами якої 20.10.2010 р. складено акт № 3807/15-2/20687259 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), яке виразилося у заниженні суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати у бюджет у сумі 50 240,00 грн.
На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.11.2010 р. № 00037715022, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 165 792,00 грн., у т.ч. 50 240,00 грн. -основного платежу та 115 552,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з правомірності віднесення позивачем до операцій, які звільняються від оподаткування, операцій з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які погоджені органом місцевого самоврядування, оскільки ці операції згідно підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»звільняються від оподаткування.
Апеляційний суд скасовуючи рішення першої інстанції та приймаючи постанову про відмову у задоволенні позовних вимог посилається на те, що пільги встановлені підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»не поширювались на ТОВ Фірма «Ратон», оскільки органом місцевого самоврядування тарифи були погоджені, а не врегульовані.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки апеляційного суду помилковими, з огляду на наступне.
ТОВ Фірма «Ратон»-відповідно до Закону України від 05.04.2001 р. № 2344-III «Про автомобільний транспорт»(надалі -Закон України «Про автомобільний транспорт») та договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, здійснювало господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Ялта.
Відповідно до пункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»від оподаткування звільняються операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.
Виконавчий комітет Ялтинської міської ради з 01.08.2008 р. своїм рішенням від 24.07.2008 р. № 1655 погодив єдиний тариф на проїзд на міських автобусних маршрутах загального користування у режимі маршрутного таксі у розмірі 2,00 грн.
Відповідно до пункту «б»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів.
Підпунктом 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»(надалі -Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні») (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що виконавчі органи сільських селищних міських рад уповноважені не лише встановлювати тарифи на транспортні послуги, затверджувати маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, у тому числі шляхом укладення відповідних договорів, а й здійснювати контроль за встановленими тарифами на транспортні послуги. Тобто, нормами чинного законодавства на органи місцевого самоврядування покладений обов'язок щодо здійснення регулювання тарифів на транспортні послуги на відповідному місцевому рівні.
Таким чином, встановивши єдиний тариф виконавчий комітет Ялтинської міської ради, прийнявши рішення від 24.07.2008 р. № 1655, згідно положень підпункту 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та підпункту 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», діяв у межах визначених законодавством повноважень.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що норма підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»сама по собі є відсильною та не встановлює компетенцію органу місцевого самоврядування на регулювання тарифів на перевезення.
Діюче законодавство, крім положень підпункту 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», не містить інших норм, які б встановлювали компетенцію органу місцевого самоврядування з регулювання тарифів на перевезення пасажирів.
Мотивуючи своє рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що пільги встановлені підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»не поширювались на ТОВ Фірма «Ратон», оскільки органом місцевого самоврядування тарифи були погоджені, а не врегульовані.
Проте, колегія суддів вважає такі доводи суду необґрунтованими, оскільки рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 24.07.2008 р. № 1655 скасовано не було та діяло на момент виникнення спірних правовідносин, а відтак було обов'язковим до виконання, у тому числі позивачем, що повністю відповідало вимогам статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно якої акти виконавчого комітету, прийняті у межах наданих їм повноважень є обов'язковими для виконання усіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами.
Діюче законодавство, крім положень підпункту 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», не містить інших норм, які б встановлювали компетенцію органу місцевого самоврядування з регулювання тарифів на перевезення пасажирів.
Отже, рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради 24.07.2008 р. № 1655 прийнято у межах компетенції, у порядок та спосіб, що встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», тому тарифи з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом врегульовано органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції шляхом погодження тарифів.
А відтак, доводи апеляційного суду щодо порушення позивачем підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" та заниження ним суми податку на додану вартість є необґрунтованим, у зв'язку з чим, судом першої інстанції було законно скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.11.2010 р. № 00037715022.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214 - 215, 220 ,222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Ратон»задовольнити.
2. Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р. у справі № 2а-14623/10/6/0170 скасувати.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2011 р. у справі № 2а-14623/10/6/0170 залишити в силі.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.
Судді(підпис)Бившева Л.І.
(підпис)Шипуліна Т.М.