09 грудня 2008 р.
№ 18/128
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової -головуючого,
Н.О. Волковицької,
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача
не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)
відповідача
не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Стахановський завод технічного вуглецю"
на постанову
Луганського апеляційного господарського суду від 06.10.2008 року
у справі
№ 18/128 господарського суду Луганської області
за позовом
Державного підприємства "Придніпровська залізниця"
до
Відкритого акціонерного товариства "Стахановський завод технічного вуглецю"
про
стягнення 16830,00грн.
Державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулося з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Стахановський завод технічного вуглецю" про стягнення з нього 16830,00грн. штрафних санкцій на підставі статей 118, 122, 129 Статуту залізниць України за неправильно зазначений в накладній код одержувача вантажу.
Відповідач позов заперечив, вказуючи на відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій, які не передбачені законами України (а лише Статутом залізниць України, що є підзаконним актом), а також на відсутність будь-яких договірних зобов'язань з позивачем, невиконання яких може мати наслідком застосування штрафних санкцій відповідно до предмету позову; допущену помилку відповідач усунув, відтак позивачу не було завдано будь-якої шкоди, що є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій за приписами статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Луганської області від 05.09.2008р. (суддя Корнієнко В.В.) позов задоволено; з відповідача на користь позивача стягнуто 16830грн. штрафу, а також 286,30грн. судових витрат.
Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо неправильного зазначення у перевізних документах даних, обов'язок внесення яких у перевізні документи покладено на вантажовідправника, що є підставою для застосування до вантажовідправника (відповідача) штрафу, передбаченого статтями 118 та 122 Статуту залізниць України; відхиляючи доводи відповідача, суд вказав, що штраф застосовано відповідно до діючого законодавства.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 06.10.2008р. (судді: Перлов Д.Ю. -головуючий, Зуєвич А.М., Іноземцева Л.В.) рішення місцевого господарського суду було залишено без змін з мотивів його відповідності фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства; доводи апеляційної скарги відхилено, як такі, що не спростовують висновків місцевого господарського суду.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог або про зменшення розміру штрафних санкцій.
При цьому скаржник посилається на порушення судами статті 19 Конституції України, частини 1 статті 216, частини 1 статті 217, статті 231 Господарського кодексу України та частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди стягнули штрафні санкції, встановлені підзаконним нормативно-правовим актом -Статутом Залізниць України, хоча господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин наступає на підставах та в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи повністю, пославшись на законність та обґрунтованість судових рішень.
Сторони не скористалися правом на участь представників сторін у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем, 28.03.2008р. на станцію Дніпропетровськ-вантажний Придніпровської залізниці зі станції "Стаханов" Донецької залізниці прибув вагони № 59798439 з вантажем технічного вуглецю № 339, що підтверджується залізничною накладною № 50597439.
У вказаній залізничній накладній було зазначено, що вантажовідправником є Відкрите акціонерне товариство "Стахановський завод технічного вуглецю", одержувачем вантажу -ВАТ "Дніпрошина", код3236.
Актом загальної форми від 28.03.2008р. № 3 було засвідчено встановлення на станції одержання вантажу невірно вказаний у залізничній накладній № 50597439 код вантажоодержувача ВАТ "Дніпрошина" (замість належного коду 4036 вказано код 3236).
З огляду на виявлене порушення позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно зі статтею 122 Статуту залізниць України.
Частиною 2 статті 908 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Законом України "Про залізничний транспорт" визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", Закону України "Про залізничний транспорт", Статуту залізниць України та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок та умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб на території України.
За статтею 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Основні умови перевезення вантажів на залізниці регламентуються Статутом залізниць України, на підставі якого затверджено Правила перевезень вантажів.
Згідно пункту 2.1 Правил перевезення вантажів, розділу 4 "Правила оформлення перевізних документів", затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. № 644, вантажовідправник самостійно заповнює відповідні графи перевізних документів, в тому числі графу "Одержувач", в якій вказує точне й повне найменування одержувача, його код, повну адресу; правильність цих відомостей представник відправника стверджує своїм підписом.
За статтею 129 Статуту залізниць України засвідчення невідповідності обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, здійснюється з фіксацією комерційними актами чи актами загальної форми.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що саме на відправника (відповідача) покладено обов'язок заповнення комплекту перевізних документів, також йому надається можливість перевірити внесені до перевізних документів відомості та за необхідності скласти нові перевізні документи; в разі порушення цього обов'язку правомірним є застосування до відповідача штрафних санкцій, в розмірі, передбаченому Статутом Залізниць України.
Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд відхилив доводи апеляційної скарги, виходячи з їх невідповідності встановленим місцевим господарським судом дійсним обставинам справи, умовам договору, а також за відсутності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за допущені порушення.
Таким чином, суди з'ясували обставини, що є істотними для вирішення даного спору та застосували норми чинного законодавства, що регулюють підстави, порядок застосування та стягнення штрафних санкцій за допущене відповідачем порушення.
Доводи касаційної скарги не може бути прийнято до уваги, оскільки стаття 218 Господарського кодексу України передбачає господарсько-правову відповідальність (різновидом якої є штрафні санкції) як за невиконання господарських зобов'язань, так і за порушення правил господарської діяльності; для застосування відповідальності за порушення правил господарської діяльності не є істотним питання перебування винної особи у договірних відносинах з позивачем. Предмет та підстава даного позову випливають не зі зобов'язальних правовідносини за договором перевезення, а з обов'язків, покладених на вантажовідправника приписами чинного законодавства.
Також доводи скаржника про суперечність застосованого судами Статуту залізниць України законодавству України наведено без врахування ним пункту 5 статті 307 Господарського кодексу України, за якою умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Тобто, дана норма має відсилочний характер та прямо зазначає на нормативний акт, що підлягає застосуванню на її підставі.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували зобов'язальні правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та з урахуванням статті 33 Господарського процесуального кодексу України дійшли законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.
Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають вимогам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення господарськими судами норм матеріального права при прийнятті оскаржених судових актів не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Стахановський завод технічного вуглецю" залишити без задоволення.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 06.10.08р. у справі № 18/128 господарського суду Луганської області та рішення господарського суду Луганської області від 05.09.2008р. залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач