09 грудня 2008 р.
№ 56/79-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Т.Б. Дроботової,
суддів :
Н.О. Волковицької,
Л. І. Рогач
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2008р.
у справі
№ 56/79-08
господарського суду
Харківської області
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
до
Акціонерного товариства закритого типу Страхова компанія "Велта"
про
стягнення 13687,88грн.
за участю представників:
позивача
Радіонов Ю.В., дов. від 25.03.2008р., Кунець С.В., дов. від 25.03.2008р.
відповідача
Чабан К.І., дов. від 04.06.2008р.
Відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства закритого типу Страхова компанія "Велта" 13687,88грн. частки в страховому відшкодуванні за договором факультативного перестрахування, посилаючись на настання страхового випадку, на порушення відповідачем умов договору перестрахування, а також на приписи статті 642 Цивільного кодексу України.
Доповідач: Рогач Л.І.
У відзиві на позов відповідач відхилив позовні вимоги повністю, пославшись на відсутність передбачених Генеральною угодою підстав для передачі позивачем відповідачу ризику на перестрахування (відсутність підписаного ковер-ноту на умови перестрахування конкретного ризику), а також на виплату позивачем страхового відшкодування з порушенням умов договору добровільного страхування транспортного засобу.
Рішенням господарського суду Харківської області від 03.07.2008р. (суддя Н.М. Кухар) у позові відмовлено повністю; судове рішення обґрунтовано встановленими обставинами справи, що відповідно до приписів статті 181 Господарського кодексу України договір про перестрахування конкретного ризику сторонами не був укладений (ковер-нот не підписаний), сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов даного перестрахування, відтак передача ризиків не відбулася, а домовленості по передачі між сторонами ризику в будь-який інший спосіб досягнуто не було.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.08р. (в даті постанови допущено технічну помилку) (судді: Могилєвкін Ю.О. -головуючий, Демченко В.О., Плужник О.В.) рішення у даній справі залишено без змін з огляду на його відповідність обставинам справи та нормам чинного законодавства; доводи апеляційної скарги відхилено, як такі, що не спростовують висновків місцевого господарського суду.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Скаржник посилається на порушення судами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд повинен оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності; поза тим, на думку скаржника, висновки судів у даній справі є безпідставними та необґрунтованими, такими, що суперечать матеріалам справи, з яких вбачається прийняття відповідачем пропозиції позивача про перестрахування за конкретними ризиками.
Також скаржник вважає, що суди неправильно застосували статтю 181 Господарського кодексу України, статтю 642 Цивільного кодексу України та безпідставно не врахували сплату позивачем перестрахувальнику премії за спірними ризиками та наявні у матеріалах справи докази, що доводять передачу спірного страхового ризику.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав; усно в судовому засіданні відхилив її доводи, вказавши, що прийняті рішення та постанова відповідають нормам чинного законодавства та обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є наявність чи відсутність між сторонами зобов'язань за конкретними страховими ризиками в межах Генеральної угоди про перестрахування.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 04.02.2005р. було укладено Генеральний договір №61/16-10 про порядок перестрахування, предметом якого є порядок здійснення сторонами взаємного факультативного перестрахування ризиків як на пропорційній, так і не на пропорційній основі.
Відповідно до пункту 4.1 Генерального договору оферта (пропозиція) конкретного ризику на перестрахування здійснюється у формі підписаного Перестрахувальником Сліпу або шляхом передачі Ковер-ноту, підписаного однією стороною.
Якщо оферта (пропозиція) не була належним чином акцептована, вона вважається відхиленою, і у сторін, якщо вони не домовляться про інше, не виникає ніяких взаємних зобов'язань.
Відповідно до пункту 4.6 договору, у разі, якщо оферта здійснювалась за допомогою Сліпу та була належним чином акцептована, на підставі акцептованого Сліпу сторони зобов'язані протягом 3 робочих днів укласти Ковер-нот; передача ризику одним Сліпом, без підписання Ковер-ноту, не допускається і не може мати юридичної сили.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.02.2006р. відповідач отримав від позивача сліп (пропозицію) № 063/05-05-10-06 на перестрахування ризику за договорами страхування 4 транспортних засобів (автомобілів TOYOTA LAND CRUISER № АІ 3311 АА, № кузова JТЕНТ05J002087006 та TOYOTA LAND CRUISER № АІ 1131 АС, № кузова JТЕНТ05J302085248 2005 року випуску, страхувальником яких є ТОВ з ІІ "Хенкель Баутехнік", без підпису та печатки; 17.02.2006р. сліп був акцептований відповідачем, підписаний та поставлена печатка; копію сліпу було направлено позивачу.
Відповідно до вимог пункту 4.6 позивач направив відповідачу для підписання оригінали Ковер-ноту № 063/05-05-10-06 від 10.02.2006р.; натомість відповідач не направив позивачу підписаний екземпляр Ковер-ноту, при цьому жодні зміни та виправлення до тексту Ковер-ноту не вніс.
Платіжними дорученнями № 2317 від 28.02.2006р. та № 7194 від 21.07.2006р. позивач перерахував відповідачу премію у розмірі 2842,28грн., у тому числі за вказані вище автомобілі по 593,14грн. за кожний.
14.10.2006р. у м. Києві стався страховий випадок за участю транспортного засобу TOYOTA LAND CRUISER № АІ 1131 АС, № кузова JТЕНТ05J302085248, а 16.10.2006р. позивачем відповідачу було надіслано повідомлення щодо збитку за Ковер-нотом № 063/05-05-10-06 від 10.02.2006р., а в подальшому -пакет документів на виплату його частки у страховому відшкодуванні на суму 13687,88грн.
13.04.2007р. відповідач направив позивачу лист № 773, в якому повідомив про відмову у виплаті своєї частини страхового відшкодування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися відсутністю підписаного сторонами ковер-ноту як підстави передачі ризику, а відтак і здійснення виплати сум за перестрахуванням.
Натомість скаржник вважає, що судами не було прийнято до уваги неправомірність непідписання відповідачем належно оформленого та надісланого йому Ковер-ноту відповідно до акцептованої оферти.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За статтею 11 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; зокрема, підставами їх виникнення є договори та інші правочини.
Приписи статей 638, 639, 640 Цивільного кодексу України вказують на те, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, то він вважається укладеним з моменту надання йому сторонами відповідної форми.
Правовідносини у сфері страхування регулюються главою 67 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, Законом України “Про страхування», за змістом яких сторонами за договором страхування є страховик та страхувальник, між якими в силу договору страхування виникають цивільні зобов'язання. Підстави виникнення страхових правовідносин є формалізованими в силу приписів законодавства, зокрема, стаття 981 Цивільного кодексу України визначає обов'язковість письмової форми договору страхування та наслідки її недотримання у вигляді нікчемності договору.
Згідно статті 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.
Стаття 12 Закону України "Про страхування" визначає поняття перестрахування, як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Судами встановлено, а позивачем не спростовано, що умови Генеральної угоди містять умови щодо форми, в якій має бути оформлено передачу ризику за перестрахуванням -через укладення ковер-ноту; за домовленістю сторін передача ризику одним сліпом, без підписання Ковер-ноту, не допускається.
Однак сторонами не було підписано Ковер-нот за спірним страховим випадком.
При цьому питання правомірності чи неправомірності такого непідписання зі сторони відповідача виходять за межі предмету даного спору.
Розглянувши доводи позивача про перерахування страхової премії, яку не було повернуто, про акцепт сліпу, про відображення даної операції з перестрахування у звітності відповідача, суди відхилили ці доводи та надані ним докази як такі, що не доводять передачу ризику за страховим випадком в порядку перестрахування та, відповідно, виникнення зобов'язань відповідача по виплаті своєї частки у страховому ризику.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на повторному перерахування обставин справи, які досліджувались судами попередніх інстанцій, та яким було надано відповідну правову оцінку у оскаржених рішенні та постанові; натомість доводів у спростування правових висновків судів попередніх інстанцій з огляду на їх невідповідність чинному законодавству скаржником не наведено.
При цьому скаржником не враховано, що стаття 642 Цивільного кодексу підлягає застосуванню у сукупності з іншими положеннями Цивільного кодексу України, що визначають момент укладення договору з урахуванням специфіки конкретних спірних правовідносин сторін.
Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відтак, твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування постановлених у справі судових рішень колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2008р. у справі № 56/79-08 господарського суду Харківської області та рішення господарського суду Харківської області від 03.07.2008р. залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач