33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"24" вересня 2012 р. Справа № 5004/871/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Савченко Г.І. ,
суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича компанія" на рішення господарського суду Волинської області від 01.08.2012 р. у справі № 5004/871/12
за позовом Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича компанія"
про стягнення 2 126 530,20 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Полюхович О.І.;
відповідача - не з'явився;
Відкрите акціонерне товариство Банк "Біг Енергія" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія" про стягнення заборгованості в сумі 2126530,20 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 01.08.2012 року (суддя Кравчук А.М.) вказаний позов задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь відкритого акціонерного товариства банк "БІГ Енергія" 1974136,99 грн. боргу, 39482,74 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору. В позові на суму 152393,21 грн. в частині стягнення пені відмовлено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що на виконання умов кредитного договору позивач надав товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія" кредит в сумі 2000000 грн., натомість відповідач в порушення умов договору суму кредиту сплатив частково, а тому його борг становить 1974136,99 грн.. З огляду на приписи ст. 193 ГК України суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог на вищевказану суму. Крім того, суд врахувавши приписи п. 6 ст. 232 ГК України відмовив в позові в частині стягнення 152393,21 грн. пені.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 01.08.2012 року та повернути позовну заяву позивачу без розгляду.
Апелянт зокрема вказує на те, що в порушення п.п. 4, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України суд призначив справу до розгляду за відсутності оплати позивачем судового збору у встановленому законом порядку та доказів про надсилання копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу. Також судом не було досліджено у судовому засіданні оригінали документів, які стали підставою для позову.
Позивач своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідач явку повноважного представника на розгляд апеляційної скарги не забезпечив, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку із бажанням укласти з банком мирову угоду.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в його задоволенні, оскільки затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим через необхідність в такому разі скасування рішення місцевого господарського суду, що допускається виключно з підстав, передбачених ст. 104 ГПК України. Тому, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи з наведеної причини та приймає до уваги відповідні заперечення представника позивача.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 01.08.2012 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 29.08.2008 року між ВАТ Банк "БІГ Енергія" та ТОВ "Торгово-виробнича компанія" укладено договір кредитної лінії № 01/14-08-2008, згідно п. 1.1 якого банк надає позичальнику кредит в формі безвідкличної кредитної лінії на строк з 29.08.2008 року по 26.08.2009 року включно з лімітом кредитування 500000 грн. Термін повернення кредиту - 27 серпня 2009 року (далі - договір, а.с. 13-14).
Відповідно до п. 1.3 договору плата (проценти (відсотки) за користування кредитом встановлюється в розмірі 21 % річних. При нарахуванні процентів (відсотків) приймається фактична кількість днів в місяці і році та враховується день видачі кредиту і не враховується день повернення кредиту.
Пунктами 1.4, 1.5 договору передбачено, що проценти (відсотки) за користування кредитними коштами нараховуються банком на фактичний залишок заборгованості протягом терміну кредитування, тобто з 29.08.2008 року по 26.08.2009 року включно. Проценти нараховуються банком в останній робочий день місяця, за календарну кількість днів в цьому місяці, а за період з 01.08.2009 року по 26.08.2009 року - 27 серпня 2008 року. Нараховані банком проценти (відсотки) за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку 25 числа місяця, наступного за місяцем нарахування процентів (відсотків).
Згідно п. 4.4 договору у випадку, якщо на момент закінчення терміну кредитування, тобто 27.08.2009 року, кредит, або його частина не буде повернутий (повернута) позичальником банку, то банк переносить залишок заборгованості по кредиту на відповідний рахунок простроченої заборгованості по наданих кредитах. При цьому на прострочку виносяться нараховані банком, але фактично не сплачені позичальником проценти (відсотки), нараховані на період з моменту фактичного надання кредитних коштів позичальнику по день, попередній (передуючий) дню повернення суми кредиту на прострочку. Подальше нарахування процентів (відсотків) банком не здійснюється.
Пунктом 6.1 договору визначено, що початок дії цього договору визначається датою його підписання банком, а закінчення дії - повне виконання позичальником своїх зобов'язань згідно з всіма умовами цього договору.
Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками їх печаток.
Додатковою угодою № 1 від 11.09.2008 року до договору сторони погодили збільшити ліміт кредитування до 2000000 грн. з терміном повернення кредиту до 27.08.2009 року.
Відповідно до додаткової угоди № 2 від 25.11.2008 року до договору за взаємною згодою банка та позичальника проценти (відсотки) нараховані банком за період з 01.01.2008 року по 31.10.2008 року сплачуються позичальником не пізніше 26.11.2008 року.
Згідно додаткової угоди № 3 від 26.06.2009 року сторони визначили термін повного повернення кредиту - 26.03.2010 року. З 01.07.2009 року встановлена плата (проценти, відсотки) за користування кредитом в розмірі 22 % річних.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредитні кошти в сумі 2000000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 74/5 від 29.08.2008 року на суму 500000 грн., № 74/2 від 12.09.2008 року на суму 300000 грн., № 74/1 від 15.09.2008 року на суму 1200000 грн. (а.с. 22-24).
Натомість, відповідач в термін встановлений додатковою угодою № 3 від 26.06.2009 року взяті зобов'язання належним чином не виконав, допустивши прострочення заборгованості за кредитом на суму 1974136,99 грн., внаслідок чого виник даний спір.
Апеляційним судом також встановлено, що додатковою угодою № 1 від 11.09.2008 року сторони визначили, що у забезпечення зобов'язань позичальника за договором кредитної лінії банком приймається застава належного позичальнику обладнання, яка оформляється окремим договором застави, а також іпотека належних позичальнику нежитлових будівель, що розташовані за адресою: Хмельницька обл., Полонський р., смт. Понінка, вул. Стуса В., яка оформляється окремим договором іпотеки. Зобов'язання позичальника за цим договором кредитної лінії забезпечується також всім належним позичальнику майном, а також всіма активами, які належать позичальнику, незалежно від строку, в якому вони набуті, і на які може бути звернено стягнення згідно діючого законодавства України.
Враховуючи, що позивач вправі самостійно визначити спосіб захисту його порушеного права, звернення до суду із позовом саме про стягнення заборгованості не суперечить приписам чинного законодавства.
Положення ст.ст. 173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України «Про господарські товариства», інших законодавчих актів.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 Цивільного кодексу України).
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність вимог позивача про стягнення з ТОВ "Торгово-Виробнича компанія" кредитних коштів в сумі 1974136,99 грн.
Крім того, місцевий господарський суд правильно відмовив в позові в частині стягнення з відповідача 152393,21 грн. пені за період з 21.09.2011 року по 20.03.2012 року, з огляду на наступне.
Згідно п. 5.1 договору у разі несвоєчасного погашення (повернення) кредиту та (або) несвоєчасної сплати процентів (відсотків) за його використання (згідно з будь-якими умовами цього договору кредитної лінії) позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Облік пені здійснюється банком касовим методом. При розрахунку пені приймається фактична кількість днів в місяці та році.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи те, що договором не встановлений інший порядок та строк нарахування пені, відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти в термін до 26.03.2010 року, отже за приписами ч. 6 ст. 232 ГК України позивач мав право нараховувати пеню за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто за період з 27.03.2010 року по 27.09.2010 року.
Таким чином, нарахування пені за прострочення сплати кредиту за період з 21.09.2011 року по 20.03.2012 року є безпідставним, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині є правомірним та обґрунтованим.
Твердження апелянта про призначення місцевим господарським судом справи до розгляду з порушенням п. 4, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України, відхиляються апеляційним судом, з огляду на наступне.
Згідно опису вкладення у цінний лист (а.с. 12), списку на відправлення цінної кореспонденції (а.с. 11) та фіскального чека (а.с. 10) позивач направив відповідачу копію позовної заяви з додатками на адресу зазначену ТОВ "Торгово-виробнича компанія" у договорі кредитної лінії від 29.08.2008 року, що узгоджується із приписами ст. 56 ГПК України.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, 25.07.2012 року представник ТОВ "Торгово-виробнича компанія" ознайомився із матеріали справи № 5004/871/12 та отримав копії необхідних документів (а.с. 55), а отже мав можливість подати свої доводи та заперечення на позовну заяву, однак таким правом не скористався.
Колегія суддів також зауважує, що судовий збір ВАТ Банк "Біг Енергія" було сплачено за місцем подання позову - до господарського суду міста Києва. У подальшому, згідно ухвали суду від 27.06.2012 року матеріали справи було передано в порядку ч. 1 ст. 17 ГПК України до господарського суду Волинської області. Оскільки визначальним є сам факт надходження суми судового збору до державного бюджету, в господарського суду Волинської області не було підстав для повернення позовної заяви з посиланням на відсутність належних доказів сплати судового збору, а тому відповідні твердження апелянта не заслуговують на увагу.
Інші доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Рішення господарського суду Волинської області від 01.08.2012 р. у справі № 5004/871/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Виробнича компанія" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Грязнов В.В.