04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
18.09.2012 № 5011-71/3308-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів: Остапенка О.М.
Скрипка І.М.
при секретарі: Матвєєнко Т.Є.
від позивача: Берездецька В.В. - дов. № б/н від 01.06.2012 р.
від відповідача: Волчек Н.М. - дов. № 15-1-4/38-Ю від 04.09.2012 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лемма»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 30.05.2012
у справі № 5011-71/2622-2012 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова
компанія «Лемма»
до Публічного акціонерного товариства «Українська
страхова компанія «Гарант-Авто»
про відшкодування матеріальних збитків в порядку
регресу в розмірі 6 832,45 грн.
Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Лемма» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» про відшкодування матеріальних збитків в порядку регресу в розмірі 6 832,45 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2012р. у справі № 5011-71/3308-2012 позовні вимоги задоволені частково.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» на користь Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лемма» страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 2537,58 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1013,99 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 30.05.2012р. у справі № 5011-71/3308-2012 змінити, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2012р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лемма» було прийнято до провадження і розгляд справи призначено на 24.07.2012р.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2012р. було внесено зміни до складу колегії суддів.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2012р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лемма» було прийнято до провадження.
Встановлено, що в судове засідання 24.07.2012р. представник відповідача не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 р. розгляд справи було відкладено на 18.09.2012 р., відповідно до ст. 77 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні 18.09.2012 р. апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва від 30.05.2012 р. підтримував та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 18.09.2012 р. заперечував доводи апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 30.05.2012 р.
Розглянувши доводи скарги, заслухавши представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.
09 вересня 2008 року між Романенко Іриною Владиленівною, як (далі - страхувальник) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Лемма"(назва товариства змінена на Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Лемма", далі - позивач) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу (далі - Договір) № ЛК 40/294, відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля "Мітсубісі", державний номерний знак АА 0635 АТ.
Гр. Шендера В.А., 28.07.2009 р. приблизно о 15 год. 05 хв. по вул. Мельникова в м. Києві, керуючи автомобілем марки "Деу", державний номерний знак АА 0666 ВМ, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки "Мітсубісі", державний номерний знак АА 0653 АТ, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.08.2009 р. Шендеру Василя Антоновича визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 340,00 грн.
Страхувальником була подана заява на виплату страхового відшкодування б/н від 29.07.2009р.
Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку № 150 від 10.09.2009 р., вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Мітсубісі", державний номерний знак АА 0653 АТ складає 24 669,17 грн. (з урахуванням 20 % податку на додану вартість).
Позивачем було складено та підписано страховий акт № 09/047-НТ від 21.09.2009 р., згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки "Мітсубісі", державний номерний знак АА 0653 АТ, внаслідок ДТП, яка сталася 28.07.2009 р. приблизно о 15 год. 05 хв. по вул. Мельникова в м. Києві, визнано позивачем страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 24 452,51 грн.
На підставі заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування б/н від 29.07.2009 р., сформованого страхового акту № 09/047-НТ від 21.09.2009 р. позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 24 452,51 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2499 від 24.09.2009 р.
Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.
З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що страхове відшкодування в розмірі 24 452,51 грн. було сплачене позивачем на розрахунковий рахунок філії Закритого акціонерного товариства "Укрексімбанк", призначення платежу -поповнення карткового рахунку 0382024572 Романенко Ірини Владиленівни.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"(який був чинним на момент звернення позивача до відповідача із Заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу вих. № 011801 від 18.01.2011 р.) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" платником податку є будь-яка особа, яка:
а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;
б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;
в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.
Як вбачається з п. 3.2.3. ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.
Згідно з п. 6.1. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Відповідно до п. 6.1.1. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість"податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
З огляду на вищенаведене, суд зазначає про відсутність підстав для відшкодування 20 % податку на додану вартість, оскільки страхове відшкодування в розмірі 24 452,51 грн. було перераховано на картковий рахунок фізичної особи, яка не визначена платником податку на додану вартість відповідно до переліку платників податку на додану вартість (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість"). Дана правова позиція господарського суду міста Києва підтверджується практикою Верховного суду України при розгляді цивільних справ, що виникають з договорів страхування.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільна відповідальність власника автомобіля "Деу", державний номерний знак АА 0666 ВМ, Коваля Володимира Миколайовича., застрахована у Публічному акціонерному товаристві "Українська страхова компанія "Гарант Авто", згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/1010756. Законність керування транспортним засобом марки "Деу", державний номерний знак АА 0666 ВМ, винною у скоєнні ДТП особою Шендерою В.А., підтверджена довіреністю № 1919 від 19.06.2009 р.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У своєму письмовому відзиві на позов відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідач вважає, що звіт про визначення вартості матеріального збитку № 150 від 10.08.2009 р. був складений з порушеннями.
Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до ч. 3, 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що професійною оціночною діяльністю (далі - оціночна діяльність) є діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" суб'єктами оціночної діяльності є:
- суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;
- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.
Права, обов'язки та відповідальність суб'єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.
Відповідно до п. 1.1. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092 (далі - Методика) ця Методика розроблена згідно із Законами України "Про судову експертизу", "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", Національним стандартом N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 N 1440 та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна.
Як вбачається з 1.2. Методики вона встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Методи оцінки, передбачені цією Методикою, можуть використовуватися для оцінки самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторів і комбайнів на колісних шасі, якщо вони не суперечать тим положенням, які регламентують оцінку цих видів транспорту.
Відповідно до п. 4.3. Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ. У разі проведення судової автотоварознавчої експертизи за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта. У разі виконання судовим експертом відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судову експертизу" оцінки на договірних засадах з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, він складає висновок експертного дослідження з урахуванням особливостей його оформлення згідно із законодавством.
Пунктом 4.4. Методики передбачено, що у звіті (акті) або висновку експерта (експертного дослідження) про оцінку КТЗ зазначається така інформація:
а)повне найменування суб'єкта оціночної діяльності, його місцезнаходження, телефон (факс), номер та термін дії сертифіката суб'єкта оціночної діяльності;
б)дата надходження матеріалів для оцінки і дата підписання звіту (акта), висновку;
в)найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка призначила (замовила) оцінку КТЗ;
г)питання (завдання), що поставлені перед оцінювачем (експертом) (мета оцінки);
ґ)назва об'єкта (об'єктів), представленого для оцінки;
д)найменування юридичної особи (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи), місцезнаходження (місце проживання) власника майна та його майнові права на КТЗ;
е)відомості про фізичну особу, що здійснює оцінку КТЗ: посада, прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальності (загальна й оціночна за напрямом програми базової підготовки), стаж роботи за цими спеціальностями, учений ступінь і вчене звання (за наявності), номер, дата видачі кваліфікаційного свідоцтва та посвідчення про підвищення кваліфікації;
є)інформація, що має значення для виконання оцінки, з посиланням на джерела її отримання;
ж)клопотання оцінювача, експерта про надання додаткових матеріалів, результати їх розгляду (якщо це мало місце);
з)перелік використаних довідкових джерел інформації, літератури із зазначенням основних бібліографічних даних (найменування, автори, місце та рік видання);
и)дані про час та місце проведення огляду КТЗ оцінювачем (експертом);
і)відомості про осіб, які брали участь в огляді об'єкта оцінки, якщо їх участь обумовлена призначенням оцінки або договором про виконання оцінки;
ї)ідентифікаційні дані КТЗ відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта) або з копій цих документів;
й)показання одометра (тахографа) КТЗ або лічильника мотогодин (за наявності);
к)результати візуального огляду щодо відповідності (невідповідності) номерів кузова, шасі, інших складових частин записам у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (технічному паспорті) або в інших документах;
л)відомості про комплектність та укомплектованість КТЗ;
м)відомості про склад оновлених складників КТЗ, інформаційні ознаки виконаного відновлювального ремонту, інші обставини, які мають значення для розв'язання поставлених питань;
н)відомості про виявлені під час огляду дефекти, пошкодження, а також обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт з їх усунення чи інших способів урахування дефектів;
о)перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки та припущення, у межах яких проводилася оцінка;
п)викладення змісту використаних методичних підходів, методів, оціночних процедур та відповідних розрахунків;
р)висновок про вартість майна або висновок про результати автотоварознавчої експертизи (експертного дослідження);
с)додатки, які становлять невід'ємну частину звіту (акта), висновку експерта (експертного дослідження) про оцінку і містять дані стосовно технічного стану КТЗ (його складників), їх фотографічні зображення і дані, що підтверджують припущення та розрахунки. У додатках також може бути графічна розгортка побудови пошкодженого або розукомплектованого КТЗ з відображенням характеру пошкоджень або протокол технічного огляду з посиланням на характер і обсяг його пошкодження.
Судом встановлено, що Звіт про визначення вартості матеріального збитку № 150 від 10.08.2009 р., доданий позивачем до позовної заяви, складений та оформлений згідно норм чинного законодавства, оскільки складений спеціалістом, який отримав кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № МФ 4263 від 15.04.2006 р. та діяв згідно свідоцтва про державну реєстрацію № 099049 від 13.09.2007 р., виданого Червоноармійською районною державною адміністрацією Житомирської області, та сертифікату суб'єкта оціночної діяльності Фонду державного майна України № 6560/08 від 21.02.2008 р.
Також відповідач додав до свого письмового відзиву електронний розрахунок розміру матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля, але суд зазначає, що розрахунок електронної системи "Аудатекс" рекомендований Методикою, в свою чергу наявність звіту про визначення вартості матеріального збитку є первинним доказом розміру матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля, оскільки, згідно з положеннями Методики носить обов'язковий характер.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, судом не береться до уваги твердження відповідача щодо недійсності Звіту про визначення вартості матеріального збитку № 150 від 10.08.2009 р.
Відповідач зазначає, що ним було перераховане страхове відшкодування позивачу в розмірі 17 510,06 грн., чим останній спростовує наявність будь-яких грошових зобов'язань перед позивачем з огляду на те, що відповідачем було здійснено електронний розрахунок вартості матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля. Згідно вказаного розрахунку 23 340,29 грн. -це розмір прямого збитку; 5 320,22 грн. -знос; 510 грн. -франшиза, передбачена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
В свою чергу, позивач не заперечує проти факту перерахування останньому частки страхового відшкодування в розмірі 17 510,06 грн.
Суд погоджується з позицією позивача та вважає, що розрахована відповідачем вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля, складена з порушення вищезазначених норм чинного законодавства України, а саме Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"(ст. 29), Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"та Методики.
Відповідач посилається на необґрунтованість вимог позивача, щодо стягнення витрат на проведення експертизи з визначення розміру матеріального збитку, завданого страхувальнику позивача в результаті ДТП, в розмірі 400,00 грн.
Суд погоджується з даним твердженням відповідача з огляду на те, що статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено вичерпний перелік витрат, які підлягають відшкодуванню, який не містить положення про відшкодування витрат, понесених особою на проведення відповідної експертизи.
Таким чином, на підставі вищезазначених норм та у зв'язку з укладенням Полісу № ВС/1010756 відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля "Деу", державний номерний знак АА 0666 ВМ.
Оскільки Шендера В.А. на законних підставах керував автомобілем марки "Део", державний номерний знак АА 0666 ВМ, в момент скоєння вищезазначеного ДТП, на нього розповсюджується дія Полісу № ВС/1010756 в розумінні п. 15.1. ст. 15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідач згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" зобов'язаний в межах ліміту відповідальності виплатити позивачу страхове відшкодування.
У відповідності до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Полісом № ВС/1010756 встановлено франшизу в розмірі 510,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу вих. № 011801 від 18.01.2011 р.
Листом вих. № 53 від 16.02.2011 р. відповідач повідомив про відмову у виплаті страхового відшкодування у розмірі, заявленому позивачем, посилаючись на свій власний розрахунок вартості матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого автомобіля.
Зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду міста Києва, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 537,58 грн. (24 669,17 грн. -розмір матеріального збитку відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку № 150 від 10.08.2009 р. за вирахуванням 510 грн. - розмір франшизи, встановлений Полісом № ВС/1010756; за вирахуванням 4 111,53 грн. -20 % ПДВ та за вирахуванням 17 510,06 грн. -частково сплачене відповідачем позивачу страхове відшкодування).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апелянтом (позивачем) не наведено суду будь-яких доводів та не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки суду першої інстанції та доводили б помилковість оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 30,05,2012 р. по даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія, -
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лемма» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва у справі № 5011-71/3308-2012 від 30.05.2012р. залишити без змін.
2.Матеріали справи № 5011-71/3308-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.
3.Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Шипко В.В.
Судді Остапенко О.М.
Скрипка І.М.