ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________
17.09.12 Справа № 26/5014/1634/2012
Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання Антонової І.В., розглянувши матеріали справи за позовом
Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна, м.Київ
до Державного підприємства „Луганськвугілля", м.Луганськ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Державної казначейської служби України, м.Київ
про відшкодування збитків в розмірі 20795976 грн. 13 коп.
в присутності представників сторін:
від позивача -головний спеціаліст сектора представництва інтересів держави та органів юстиції в судах України Головного управління юстиції у Луганській області Легка Ю.Ю., довіреність №28/9/3458 від 24.07.2012;
від відповідача -провідний юрисконсульт Даниленко Ю.В., довіреність №03/5-544 від 30.12.2011;
від 3-ої особи -не прибув.
Обставини справи: заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків, завданих Державному бюджету України в розмірі 20795976 грн. 13 коп.
Відповідач запереченням проти позову б/н від 16.08.2012 вимоги позову відхилив та зазначив, що позивачем по справі повинен бути Уряд України, а не Міністерство юстиції України; що відповідач не здійснював ніякої протиправної поведінки; що відповідач не виконав рішень господарських судів, оскільки є державним підприємством, а державне фінансування було недостатнім.
Позивач поясненням б/н від 30.08.2012 зазначив, що органом представництва згідно зі ст.1 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 №784 „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є Міністерство юстиції України; що відповідно до ч.1 ст.176 Цивільного кодексу України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. Щодо надання належним чином завіреної копії декларації про дружнє врегулювання спору, позивач зазначив, що до цього часу декларація ним не отримана, що надати належним чином завірену копію позовної заяви ТПТНК „Кераміст" за заявою №6015/08 до Європейського суду з прав людини неможливо, оскільки її Європейський суд з прав людини на адресу Мін'юсту не надсилав.
Ухвалою господарського суду Луганської області від30.08.2012 строк розгляду справи був продовжений до 20.09.2012.
Представник третьої особи у судове засідання не прибув.
Суд, з урахуванням думки представників сторін, вважає можливим розглянути справу за його відсутності.
Позивачем до матеріалів справи в судовому засіданні 17.09.2012 було долучено до матеріалів справи копію декларації про дружнє врегулювання спору між ТПТНК„ Кераміст" та Урядом України у справі Європейського суду з прав людини за заявою №6015/08, яку суд, враховуючи приписи ст.34 Господарського процесуального кодексу України, не може прийняти до уваги, оскільки вона складена на англійській мові, а належного автентичного перекладу на українську мову вказаного документу позивачем не надано.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на наступне.
Рішеннями господарського суду Луганської області від 17.01.2005 у справі №5/6, від 01.02.2005 у справі №4/1, від 24.03.2005 у справі №3/70, від 24.03.2005 у справі №5/75, від 24.03.2005 у справі №6/35, від 27.04.2006 у справі №13/133, від 23.06.2006 у справі №2/169, від 13.07.2006 у справі №1/201, від 05.10.2006 від 6/334, від 07.11.2006 у справі №3/474, від 07.11.2006 у справі №3/475, від 26.07.2007 у справі №7/497, в яких відповідачами були Державне підприємство „Шахта „Ніканор-Нова" та Державне підприємство „Луганськвугілля", було стягнуто на користь Торгово-промислової транснаціональної корпорації „Кераміст" заборгованість, інфляційні нарахування та 3% річних в загальній сумі 20795976 грн. 13 коп. та видані відповідні накази.
Торгово-промислова транснаціональна корпорація „Кераміст" звернулася до Європейського суду із заявою до Уряду України про невиконання вищевказаних судових рішень.
За результатами розгляду Європейським судом справи „ТПТНК „Кераміст" за заявою №6015/08 Урядом України та Торгово-промисловою транснаціональною корпорацією „Кераміст" подано декларації про дружнє врегулювання, відповідно до яких Уряд України зобов'язався виконати судові рішення, які винесені на користь заявника.
На рахунок „ТПТНК „Кераміст" позивачем було сплачено 20795976 грн. 13 коп., що підтверджено платіжними дорученнями від 26.12.2011 №2680, від 23.02.2012 №165, від 28.02.2012 №208, від 01.03.2012 №235, від 12.03.2012 №282, від 15.03.2012 №330, від 02.04.2012 №417, від 25.04.2012 №666, від 07.05.2012 №705.
Як зазначив позивач, відшкодована сума за рішенням Європейського суду по справі Торгово-промисловій транснаціональній корпорації „Кераміст" проти України з Державного бюджету України у розмірі 20795976 грн. 13 грн. є збитками Державного бюджету України відповідно до п.9 ч.9 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Згідно ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Аналогічне положення передбачено ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до ст.14 Закону України "Про міжнародні договори України" міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.
Статтею 15 вказаного Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі по тексту - Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР. Законом України від 9 лютого 2006 року №3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року у справі „Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст.1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї конвенції. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) матеріальної шкоди 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та матеріальною шкодою; 4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Згідно з ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.
У відповідності з приписами ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва (Міністерства юстиції України).
За приписами чинного законодавства, держава Україна в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги з винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Отже, чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом. Судом не встановлено та відповідачем не доведено існування нормативних застережень щодо недопустимості відшкодування в регресному порядку шкоди, в тому числі на користь держави Україна, яка на виконання рішення Європейського суду з прав людини виплатила юридичній особі відповідне відшкодування в повному обсязі.
Як було встановлено судом при розгляді справи, збитки, які заявлені у позові у сумі 20795976 грн. 13 коп., були сплачені державою Україна саме внаслідок невиконання рішень суду від 17.01.2005 у справі №5/6, від 01.02.2005 у справі №4/1, від 24.03.2005 у справі №3/70, від 24.03.2005 у справі №5/75, від 24.03.2005 у справі №6/35, від 27.04.2006 у справі №13/133, від 23.06.2006 у справі №2/169, від 13.07.2006 у справі №1/201, від 05.10.2006 від 6/334, від 07.11.2006 у справі №3/474, від 07.11.2006 у справі №3/475, від 26.07.2007 у справі №7/497, в яких відповідачами були Державне підприємство „Шахта „Ніканор-Нова" та Державне підприємство „Луганськвугілля".
Відповідно до п.15 наказу Міністерства палива та енергетики України від 26.05.2005 №236 „Про реорганізацію ДП „Луганська вугільна компанія" встановлено, що Державне підприємство „Луганськвугілля" є правонаступником усіх прав та обов'язків Державного підприємства „Шахта „Ніканор-Нова".
Таким чином, належним відповідачем за заявленими позовними вимогами є Державне підприємство „Луганськвугілля".
Постановою про закінчення виконавчого провадження ВП №30444581 від 11.05.2012 було закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини №6015/08 від 13.12.2011 та зазначено, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Заборгованість за рішеннями національних судів, передбачена до виплати Європейським судом з прав людини перерахована стягувачу за платіжними дорученнями.
Доказів того, що заборгованість 20795976 грн. 13 коп. за вищезазначеними рішеннями господарського суду Луганської області погашена відповідач не надав. Крім того, актом звірення заборгованості станом на 13.04.2012 (а.с.40-41), який був складений і підписаний між ТПТНК „Кераміст", Державним підприємством „Луганськвугілля", Виробничим підрозділом „Шахта „Ніканор-Нова" Державного підприємства „Луганськвугілля", підтверджено, що заборгованість в сумі 20795976 грн. 13 коп. самостійно в погашення рішень Європейського суду з прав людини відповідачем за даним позовом не перераховувалась.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а за правилами ст. 34 цього кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем, з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, доведено наявність підстав для відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини.
Матеріалами справи доведено наявність вини відповідача у понесенні державою в особі позивача збитків, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 20795976 грн. 13 коп.
Доводи відповідач про те, що позивачем за даними позовними вимогами повинний бути Уряд України, а не Міністерство юстиції України є необґрунтованими, враховуючи наступне.
Частиною 5 ст.9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено обов'язок органу представництва звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу за рішеннями Європейського суду з прав людини.
Органом представництва згідно із ст.1 вказаного Закону та Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 №784 „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено Міністерство юстиції України.
Таким чином законодавством України зобов'язано саме Міністерство юстиції України звертатись з позовними вимогами по даній категорії справ.
Інші доводи позивача суд також вважає необґрунтованими, враховуючи обставини справи та висновки суду.
Судовий збір покладається на відповідача згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 17.09.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області
1. Позов Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна до Державного підприємства „Луганськвугілля" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства „Луганськвугілля", вул.Лермонтова, б.1-В, м.Луганськ, код 32473323, на користь Державного бюджету України, рахунок 31116115700028, код банку 820172, код 37567646, банк отримувача Державна казначейська служба України збитки в сумі 20795976 грн. 13 коп., видати наказ позивачу.
3.Стягнути з Державного підприємства „Луганськвугілля", вул.Лермонтова, б.1-В, м.Луганськ, код 32473323 в Доход державного бюджету України на поточний рахунок 31214206783006, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Луганській області, одержувач -УДКСУ у м.Луганську, МФО 804013, код за ЄДРПОУ 37991503, код класифікації доходів (ККД): 22030001, назва „Судовий збір" (Державна судова адміністрація України, 050); символ звітності банку: 206, судовий збір в сумі 64380 грн. 00 коп., видати наказ Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання рішення: 24.09.2012.
Суддя С.С. Єжова