20 травня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого: Панченка О.Н.
суддів: Горбатюка С.А.
Мироненка О.В.
Смоковича М.І.
Чумаченко Т.А.
розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Комунального виробничого підприємства «Комсомольськтеплоенерго» на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року у справі за позовом Комунального виробничого підприємства «Комсомольськтеплоенерго» до виконавчого комітету Комсомольської міської ради про визнання недійсним рішення, -
Комунальне виробниче підприємство «Комсомольськтеплоенерго» звернулось до суду з позовом до виконавчого комітету Комсомольської міської ради про визнання недійсним рішення № 236 від 19.11.1998 року «Про впровадження електронної системи збору комунальних платежів», яким комунальне виробниче підприємство «Комсомольськтеплоенерго» визначено виконавцем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання.
Постановою господарського суду Полтавської області від 30.03.2006 року позов задоволено частково. Скасовано рішення виконавчого комітету Комсомольської міської ради № 236 від 19.11.1998 року «Про впровадження електронної системи збору комунальних платежів» в частині визнання виконавцем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання Комунального виробничого підприємства «Комсомольськтеплоенерго».
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року скасовано постанову господарського суду Полтавської області від 30 березня 2006 року в частині скасування рішення виконавчого комітету Комсомольської міської ради № 236 від 19.11.1998 року «Про впровадження електронної системи збору комунальних платежів» в частині визнання виконавцем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання Комунального виробничого підприємства «Комсомольськтеплоенерго». Прийнято нову постанову, якою комунальному виробничому підприємству «Комсомольськтеплоенерго» відмовлено в позові.
Не погоджуючись з постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи. Просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до підпункту 1 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчого комітету міської ради належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Згідно із вимогами пункту 4 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначення виконавця житлово-комунальних послуг здійснюється органами місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Статтею16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виробник послуг може бути їх виконавцем.
Відповідно до вимог частини 2 статті 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виробник зобов'язаний: 1) укласти договір з виконавцем (споживачем) про умови надання житлово-комунальних послуг; 2) виробити житлово-комунальні послуги відповідно до умов договору, стандартів, нормативів, норм і правил; 3) проводити в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 4) впроваджувати ресурсозберігаючі та новітні технології виробництва житлово-комунальних послуг; 5) здійснювати технологічний облік матеріальних та енергетичних ресурсів; 6) надавати в установленому порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо.
Статтею 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі, якщо балансоутримувач не є виконавцем житлово-комунальних послуг, то він укладає договори на їх надання з іншим виконавцем.
Крім того, наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 року № 60затверджений Порядок визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19.05.2005 р. за № 541/10821).
Відповідно до пункту 1.1. даного Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженому органами місцевого самоврядування визначаються виконавці житлово-комунальних послуг в тому числі з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Відповідно до пункту 4.1 зазначеного Порядку виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення може бути виробник зазначених послуг, виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків чи інший суб'єкт
господарювання, з яким є домовленість про надання таких послуг, та який відповідає вимогам пункту 1.3 Порядку. Даним пунктом 1.3 передбачено, що виконавцем житлово-комунальних послуг може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання відповідних житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обов'язків, визначених у ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Судами встановлено, що виконавчий комітет Комсомольської міської ради в межах своєї компетенції здійснює управління комунальним виробничим підприємством «Комсомольськтеплоенерго», яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Комсомольська.
Так, рішенням виконавчого комітету Комсомольської міської ради Полтавської області № 236 від 19.11.1998 року комунальне виробниче підприємство «Комсомольськтеплоенерго» визначено виконавцем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання.
У пунктах 2.1 та 2.2. Статуту позивача зазначено, що діяльність підприємства спрямована на надання споживачам послуг по теплопостачанню та гарячому водопостачанню, предметом діяльності підприємства є забезпечення опаленням та підігрівом холодної води для подальшої реалізації її у виді гарячої води споживачам на постачання теплової енергії та гарячої води.
Комунальне виробниче підприємство «Комсомольськтеплоенерго» створено на базі комунальної власності територіальної громади, і подібні підприємства, які б надавали аналогічні послуги відсутні.
Відповідно до пункту 2.1 рішення виконкому Комсомольської міської ради №236 від 19.11.1998 року питання обслуговування внутрішньобудинкових інженерних мереж теплопостачання вирішується договорами між позивачем та житлово-експлуатаційними підприємствами, які були укладені і діяли й на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваного позивачем рішення діяв відповідно до вимог чинного законодавства та вірно визначив виконавця житлово-комунальних послуг.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, який постановив ухвалу без порушення норм процесуального права, що зазначені у статтях 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Комунального виробничого підприємства «Комсомольськтеплоенерго» залишити без задоволення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2006 року по справі №8/82 за позовом Комунального виробничого підприємства «Комсомольськтеплоенерго» до виконавчого комітету Комсомольської міської ради про визнання недійсним рішення - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: