Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Британчука В.В.,
суддів: Марчук Н.О., Шибко Л.В.,
за участю прокурора Гладкого О.Є.,
потерпілої ОСОБА_1,
розглянула в судовому засіданні 21 серпня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 10 січня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2012 року.
Цим вироком
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, такого, що
не має судимостей,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зімни.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що він 25 жовтня 2011 року, керуючи технічно справним автомобілем марки «Шкода Октавія», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Богатирській в м. Києві, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не зменшив швидкість і не зупинився перед пішохідним переходом, чим порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3 «б», 12.1, 18.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер 25 жовтня 2011 року в лікарні.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить змінити постановлені щодо нього судові рішення шляхом виключення з них рішення про призначення додаткового покарання. Свої вимоги засуджений ОСОБА_2 мотивує тим, що суд, не врахувавши в достатній мірі його щире каяття, добровільне відшкодування завданої злочином шкоди, наявність на утриманні непрацюючої дружини та малолітньої дитини, призначив йому занадто суворе додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки таке рішення призведе до звільнення його з роботи, що у свою чергу негативно вплине на життєвий уклад його сім'ї.
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої та прокурора із запереченнями проти поданої скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 286 КК України, за який його засуджено, обґрунтовані сукупністю розглянутих у судовому засіданні й наведених у вироку доказів, які в касаційній скарзі засудженим не оспорюються.
Що стосується призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, то воно є справедливим, відповідає вимогам ст. 65 КК України, призначене з урахуванням характеру вчиненого злочину, його наслідків, відношення до вчиненого, даних про особу засудженого, наявності обставин, що пом'якшують покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання.
Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції засудженого, аналогічні викладеним у його касаційній скарзі, врахувавши заперечення потерпілої проти звільнення ОСОБА_2 від додаткового покарання, й обґрунтовано визнав їх безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 10 січня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2012 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.
В.В. Британчук Н.О. Марчук Л.В. Шибко