Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючої Єленіної Ж.М.,
суддів:Щепоткіної В.В., Шибко Л.В.,
за участю прокурора Волошиної Т.Г.,
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 17 липня 2012 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на постанову Староміського районного суду м. Вінниці від 28 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2011 року.
Вироком Київського міського суду від 27 серпня 2000 року
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,
засуджено:
за пунктами «а», «г», «д» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;
за ч. 3 ст. 142 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому майна;
за ч. 1 ст. 222 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) за сукупністю злочинів ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 08 лютого 2001 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.
Постановою Староміського районного суду м. Вінниці від 28 жовтня 2011 року в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_5, який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, про приведення вироку у відповідність вимогам чинного законодавства відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2011 року постанову місцевого суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить судові рішення за його заявою про приведення вироку у відповідність вимогам чинного законодавства скасувати, а справу направити на новий розгляд. Вважає, що призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі повинно бути замінене на 15 років позбавлення волі. В обґрунтування своїх вимог посилається на статті 6, 7, 13 Європейської Конвенції та положення ч. 4 ст. 5 КК України (2001 року), згідно якої якщо після вчинення особою діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Крім того вказує, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів його апеляції та безпідставно залишив постанову місцевого суду без зміни.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_5 звернувся з ваявою до Староміського районного суду м. Вінниці про приведення вироку у відповідність до вимог чинного законодавства. При цьому, він послався на рішення Конституційного Суду України, Конституцію України та статті Кримінального кодексу України, зі змісту яких вбачається, що у період з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року найсуворішим покаранням, яке могло бути призначене особам, засудженим за Кримінальним кодексом України до позбавлення волі, за злочини вчинені у цей період, було позбавлення волі строком на 15 років (а.с. 2).
Перевіривши викладені у заяві ОСОБА_5 доводи, суд обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Так, відповідно до положень ст. 93 КК України (в редакції закону 1960 року) за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах було встановлено покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п'ятнадцяти років або смертна кара, а у випадку, передбаченому пунктом «а» цієї статті - з конфіскацією майна.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 року положення санкцій Особливої частини Кримінального кодексу України 1960 року, які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України.
На виконання зазначеного рішення Конституційного Суду України 22 лютого 2000 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», яким, зокрема, у статті 93 КК України (в редакції 1960 року) покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі. Цей закон набрав чинності 04 квітня 2000 року.
Як вбачається з Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2011 від 26 січня 2011 року, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29 грудня 1999 року і до набрання чинності Законом № 1483-ІІІ існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до Кодексу 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання - довічним позбавленням волі. Цей проміжок часу був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом № 1483-ІІІ стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень Кодексу 1960 року щодо смертної кари. Однак наявність зазначеного проміжку не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей Кодексу 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років.
Новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483-ІІІ довічне позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно зі смертною карою.
Положення Кримінального кодексу України 1960 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483-ІІІ, якими смертну кару як вид кримінального покарання було замінено довічним позбавленням волі, треба розуміти як такі, що пом'якшують кримінальну відповідальність особи і мають зворотню дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, передбачені Кримінальним кодексом України 1960 року, до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального, кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим законом не було виконано.
З вироку та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 в 1995 році вчинив діяння, яке кваліфіковані за пунктами «а», «г», «д» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року).
Таким чином суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_5 у задоволенні його заяви про заміну довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Оскаржувані рішення суду перщої інстанції та апеляційного суду прийняті відповідно до вимог закону та у правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні № 1-рп/11 від 26 січня 2011 року.
Керуючись статями 394-396 КПК України, колегія суддів
Постанову Староміського районного суду м. Вінниці від 28 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2011 року про приведення вироку щодо засудженого ОСОБА_5 у відповідність вимогам чинного законодавства залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Судді:
Ж.М. Єленіна В.В. Щепоткіна Л.В. Шибко