Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого-суддіЄлфімова О.В.,
суддів Матієк Т.В., Марчук Н.О.,
за участю прокурора Деруна А.І.,
захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянула в судовому засіданні 11 вересня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, засудженого ОСОБА_7, захисників ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на вирок Корецького районного суду Рівненської області від 21 травня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13
Цим вироком засуджено:
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,
за частинами 2, 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості,
за ч. 5 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, такого, що не має судимості,
за ч. 5 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, такого, що не має судимості,
за ч. 5 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, такого, що не має судимості,
за ч. 5 ст. 185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Прийнято рішення стосовно долі речових доказів та конфіскації майна, на яке накладено арешт.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду змінено в частині знищення речових доказів та конфіскації майна, на яке накладено арешт. У решті вирок залишено без зміни.
Як установив суд, ОСОБА_7 упродовж липня 2006 року - березня 2008 року умисно на території Хмельницької та Вінницької областей вчинив 6 крадіжок чужого майна, пов'язаних із проникненням у приміщення церков та храмів, а саме: у період із 12 по 14 липня 2006 року - на загальну суму 14 000 грн; 18 січня 2007 року - на суму 102 500 грн; 10 липня 2007 року - на суму 5000 грн; у період із 05 по 07 грудня 2007 року - на суму 35 000 грн; 09 лютого 2008 року - на суму 9000 грн; у період із 11 по 14 березня 2008 року - на суму 23 000 грн.
Він же повторно у лютому - березні 2008 року за попередньою змовою з ОСОБА_10 на території Вінницької області умисно вчинив 2 крадіжки чужого майна, поєднані з проникненням у приміщення храмів, а саме: 29 лютого 2008 року - на суму 5530 грн; 26 березня 2008 року - на суму 181 800 грн.
Крім того, у жовтні 2007 року ОСОБА_7, маючи на меті систематичне отримання незаконних доходів на постійній основі для особистого збагачення шляхом вчинення особливо тяжких злочинів за місцем проживання у АДРЕСА_1 створив і очолив стійку злочинну організовану групу, до складу якої залучив ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Спільно із зазначеними особами відповідно до попередньо розробленого та узгодженого з усіма плану злочинних дій, діючи як організатор та керівник, упродовж 2007 - 2008 років ОСОБА_7 вчиняв таємні викрадення чужого майна в особливо великих розмірах, поєднані з проникненням у приміщення церков на території Чернігівської, Рівненської та Київської областей. При цьому ОСОБА_7 визначав, із яких саме церков викрадати майно, вивчав можливості проникнення до них, забезпечував злочинну діяльність групи необхідними засобами, визначав місця розташування транспортних засобів під час вчинення крадіжок та особисто вчиняв викрадення майна з церков. З метою уникнення викриття група вживала заходів конспірації, що виразились у створенні під час перевезення викрадених речей колони з декількох автомобілів, в одному з яких перевозилися викрадені речі, а водій іншого в разі небезпеки викриття мав попередити співучасників або привернути на себе увагу правоохоронців чи сторонніх осіб. Частину коштів від реалізації викраденого майна ОСОБА_7 використовував для забезпечення подальшої злочинної діяльності групи.
Члени організованої групи у вказаний період вчинили 5 крадіжок та викрали майно на загальну суму 269 350 грн, що є особливо великим розміром.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень стосовно ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та про направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засуджених внаслідок м'якості.
Захисник ОСОБА_9 у скарзі в інтересах ОСОБА_13 порушує питання про зміну судових рішень, перекваліфікацію дій засудженого з ч. 5 на ч. 3 ст. 185 КК України, виключення з обвинувачення кваліфікуючих ознак «вчинення крадіжки в особливо великому розмірі» та «організованою групою» і пом'якшення призначеного ОСОБА_13 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Вказує, що висновки суду про утворення та діяльність організованої групи не підтверджуються матеріалами справи, що суд усупереч вимогам ст. 334 КПК України не дав оцінки всім доказам у справі, а лише їх перерахував. У діях засудженого відсутній умисел на вчинення одразу 5 - ох крадіжок, а тому сума завданих збитків має вираховуватися щодо кожного злочину окремо, а не разом. Крім того захисник вказує на те, що суд при призначенні ОСОБА_13 покарання достатньою мірою не врахував даних про особу засудженого. Також ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
Касаційна скарга захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_12 аналогічна за своїми доводами зазначеній вище скарзі. Крім того, захисник стверджує, що при призначенні ОСОБА_12 покарання суд не врахував обставин, які пом'якшують покарання.
У касаційній скарзі захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_11 порушується питання про зміну судових рішень і пом'якшення призначеного засудженому покарання. Захисник зазначає, що при призначенні ОСОБА_11 покарання суд не врахував даних про особу засудженого та конкретні обставини вчинення злочину. Також захисник вказує на порушення судом вимог ст. 81 КПК України при вирішенні питання про конфісковане майно.
Захисник ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_10 у скарзі порушує питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з недоведеністю винуватості засудженого у вчиненні зазначених злочинів; стверджує, що докази у справі отримані шляхом психологічного тиску на ОСОБА_10 та з порушенням його права на захист. Висновки суду, на думку захисника, не відповідають фактичним обставинам справи, вирок суду ґрунтується на недопустимих та суперечливих доказах, а ухвалу суду апеляційної інстанції винесено з порушенням вимог ст. 377 КПК України.
Засуджений ОСОБА_7 у своїй касаційній скарзі ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильною кваліфікацією його дій, оскільки він організованої групи не створював, участі в ній не брав, а вартість викраденого ним майна не відповідає дійсності. На думку засудженого, його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України. Крім того, він стверджує, що суд при призначенні йому покарання не врахував даних про його особу і призначив надто суворе покарання.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, котрий підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, та заперечив проти задоволення касаційних скарг захисників і засудженого; просив судові рішення щодо ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_12 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з м'якістю призначеного їм покарання; вважав, що дії ОСОБА_7 за епізодами вчинення ним самостійно 6-ти крадіжок необхідно кваліфікувати за частинами 3, 4 ст. 185 КК України, а за епізодами вчинення ОСОБА_7 і ОСОБА_10 2-х крадіжок - їх дії слід кваліфікувати за частинами 3, 5 ст. 185 КК України; просив виключити кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 185 КК України як зайву; вказав на необхідність застосування кваліфікуючої ознаки повторність, у зв'язку з цим вказував на порушення судом вимог ст. ст. 32, 33 КК України, зазначив, що цивільні позови підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, пояснення захисника ОСОБА_6, який підтримав касаційні скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах засуджених ОСОБА_12. і ОСОБА_13, заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, пояснення захисника ОСОБА_5, який підтримав свою касаційну скаргу в інтересах ОСОБА_10 і заперечував проти касаційної скарги прокурора, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора, захисників ОСОБА_9, ОСОБА_8 ОСОБА_5 і засудженого ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд на таких підставах.
Ухвала апеляційного суду є рішенням щодо законності та обґрунтованості вироку, ухвали, постанови, що перевіряються в апеляційному порядку, і повинна відповідати тим самим вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 377 КПК України. У ній слід навести докладні мотиви постановленого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані і жоден із них не повинен залишитися без відповіді. У разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які її визнано необґрунтованою.
Однак суд апеляційної інстанції справу щодо ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 розглянув з істотним порушенням вимог кримінально - процесуального закону, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
Як убачається з матеріалів справи, на вирок Корецького районного суду Рівненської області від 21 травня 2010 року захисники ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, засуджені ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13 подали апеляції.
Захисник ОСОБА_5, не погоджуючись із вироком суду щодо ОСОБА_10, просив вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінально - процесуального закону. Зокрема, вказував, що під час досудового слідства було порушено право ОСОБА_10 на захист у зв'язку з відмовою надати йому захисника, а тому докази, отримані в ході проведення слідчих дій із засудженим без участі захисника, є недопустимими. Вказував на те, що в судовому засіданні підсудний ОСОБА_7 заперечив вчинення 2-х крадіжок за попередньою змовою з ОСОБА_10, проте суд у вироку неправильно виклав зміст цих показань, а навпаки зазначив, що ОСОБА_7 підтвердив вчинення ним 2 крадіжок разом з батьком. Посилався на неповноту судового слідства, суперечливість показань свідків щодо обставин незастосування до ОСОБА_10 недозволених методів слідства та неповноти проведеної судом з цього приводу перевірки та інше.
Всупереч вимогам ст. 377 КПК України ухвала апеляційного суду не містить вичерпної відповіді на вказані доводи апеляції захисника ОСОБА_5
Окрім того, захисник ОСОБА_9 у своїх апеляціях в інтересах ОСОБА_13 і ОСОБА_12, оспорюючи вчинення крадіжок його підзахисними у складі організованої групи, серед іншого вказував на те, що розмір викраденого майна за кожним із 5-ти епізодів крадіжок, а ОСОБА_12 брав участь у 3 таких епізодах, не відповідав особливо великому розміру. Місцевий суд їх дії кваліфікував за ознакою «повторність», що виключало складання суми шкоди як за єдиним продовжуваним злочином. Стверджував, що у справі відсутності докази на підтвердження наявності у засуджених із самого початку єдиного злочинного наміру на заволодіння конкретним майном в особливо великих розмірах.
Аналогічні доводи висували й засуджені ОСОБА_13 і ОСОБА_12 у своїх апеляціях.
Відповіді на ці доводи апеляцій ухвала апеляційного суду не містить, що свідчить про її незаконність.
Крім того, при вивченні матеріалів кримінальної справи колегія суддів встановила факт неправильного застосування судами кримінального закону, недотримання ними вимог ст. 33 КК України.
За вироком суду ОСОБА_7 був визнаний винуватим, у тому числі, у вчиненні ним самостійно 6-ти крадіжок чужого майна з приміщення церков і храмів, а саме: в період із 12 по 14 липня 2006 року - на загальну суму 14 000 грн, 10 липня 2007 року - на суму 5000 грн, 09 лютого 2008 року - на суму 9000 грн, у період із 11 по 14 березня 2008 року - на суму 23 000 грн, що на час вчинення злочинів відповідно до примітки 1 ст. 185 КК України не визнавалося шкодою у значному розмірі. А крадіжка майна в період із 05 по 07 грудня 2007 року на загальну суму 35 000 грн визначалась як значна шкода, викрадення ним чужого майна 18 січня 2007 року на суму 102 500 грн визначалось як злочин, вчинений у великих розмірах.
Проте місцевий суд на вказані обставини уваги не звернув, безпідставно всупереч вимогам ст. 33 КК України кваліфікував дії ОСОБА_14 за цими епізодами злочинної діяльності за частинами 3, 2 ст. 27 ч. 5 ст. 185 КК України, тобто застосував кримінальний закон, який не підлягав застосуванню.
Так само шкода від крадіжки чужого майна за попередньою змовою між ОСОБА_14 та ОСОБА_10 29 лютого 2008 року на суму 5 530 грн, за аналогічних обставин, визнаних судом доведеними, на час вчинення злочину відповідно до вищевказаної Примітки не визнавалась шкодою у значному розмірі. Тому кваліфікація дій винних осіб за ч. 5 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою «крадіжка в особливо великому розмірі» також свідчить про неправильне застосування судом кримінального закону з вищевказаних мотивів.
Окрім того, суд визнав ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 винуватими у вчиненні крадіжок майна організованою групою, а саме: 23 жовтня 2007 року - на загальну суму 27 750 грн, 04 грудня 2007 року - 20 000грн, у період із 08 по 11 січня 2008 року - на суму 50 000 грн, розмір яких відповідно до примітки 1 ст. 185 КК України на час вчинення злочинів визначався як значна шкода, а за епізодами від 30 січня 2008 року - на суму 101 000 грн та у період із 02 по 05 квітня 2008 року - на суму 70 600 грн визначався як шкода, заподіяна у великих розмірах.
У той же час суд кваліфікував дії ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за ч. 5 ст. 185 КК України як крадіжку майна повторно з проникненням у приміщення, вчинених у великих розмірах, в особливо великих розмірах та організованою групою.
Отже, цей висновок не ґрунтується на вимогах кримінального закону з огляду й на те, що суд одночасно кваліфікував дії засуджених як крадіжку, вчинену повторно і як вчинену в особливо великих розмірах, тобто як продовжуваний злочин.
Є суперечливим і висновок суду щодо вчинення засудженими одночасно крадіжки чужого майна у великих розмірах та особливо великих розмірах, з огляду на те, що жоден з епізодів злочинної діяльності організованої групи, за які її членів засуджено, не визначався за своїм розміром як особливо великий розмір, 3 крадіжки з яких визначалися значною шкодою, а 2 крадіжки - у великих розмірах.
На ці порушення кримінального закону, допущені місцевим судом, апеляційний суд не звернув уваги.
Слід зазначити й про те, що апеляційний суд у мотивувальній частині свого рішення безпідставно зазначив, що ОСОБА_12 у складі організованої групи вчинив крадіжки чужого майна на суму 269 350 грн, при цьому суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_12 не брав участі у вчиненні організованою групою крадіжки майна у період із 08 по 11 січня 2008 року на суму 50 000 грн та у період із 02 по 05 квітня 2008 року - на суму 70 600 грн.
Колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду про виключення з резолютивної частини вироку вказівки суду щодо конфіскації майна, на яке накладено арешт, суперечить вимогам ст. 377 КПК України, є невмотивованим, не містить зазначення законних підстав для прийняття такого рішення та норм матеріального і процесуального права, є неконкретним та незрозумілим для виконання, а тому - незаконним.
Що стосується доводів прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 покарання, колегія суддів вважає ці доводи безпідставними, оскільки призначене засудженим покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є незаконною і необґрунтованою, підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ст. 398 КПК України, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого апеляційному суду необхідно ретельно перевірити усі доводи захисників і засуджених в апеляційних та касаційних скаргах, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, і з урахуванням установлених обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення, належним чином його мотивувавши.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Касаційні скарги прокурора, захисників ОСОБА_9, ОСОБА_8 ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_10 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
Судді:
О.В. Єлфімов Т.В. Матієк Н.О. Марчук