Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пойди М.Ф.,
суддів: Орлової С.О., Литвинова О.М.,
за участю прокурора Підвербної Г.Я.,
захисника ОСОБА_1,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 липня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2012 року.
Зазначеним вироком
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, який не має судимості
на підставі ст. 89 КК України,
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянина України, раніше не судимого,
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_3,
громадянина України, раніше не судимого,
засуджено кожного за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання в виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є їх власністю.
Вироком суду ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винними й засуджено за вчинення розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб за таких обставин. ОСОБА_3, достовірно знаючи час і місце приїзду на склад ТОВ «Фактор» автомобіля, який привозив товар та отримував гроші від реалізації продукції, повідомив цю інформацію ОСОБА_2, а ОСОБА_2 - ОСОБА_4 Діючи за попередньою змовою на вчинення злочину, засуджені розподілили між собою ролі, згідно з якими ОСОБА_3 повинен був вказати на автомобіль, в якому будуть знаходитися гроші, та маршрут його руху, а ОСОБА_2 - взяти пневматичні пістолети, маски, рукавички та у вказаний ОСОБА_3 час спільно з ОСОБА_4 вчинити розбійний напад.
Реалізуючи спільний злочинний умисел, 07 лютого 2010 року приблизно о 07:40 год. ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ-21112, реєстраційний номер НОМЕР_1, в якому знаходилися ОСОБА_3 та ОСОБА_4, прибули до складу ТОВ «Фактор», де ОСОБА_3 вказав на автомобіль ЗІЛ, реєстраційний номер НОМЕР_2. Після цього ОСОБА_3 залишив місце злочину, а ОСОБА_2 та ОСОБА_4 стали чекати появи вказаного автомобіля. Побачивши, що об'єкт нападу наближається, ОСОБА_2 перегородив йому дорогу автомобілем ВАЗ-21112, після чого ОСОБА_2 та ОСОБА_4, одягнувши маски, вискочили зі свого авто та погрожуючи ОСОБА_5 і ОСОБА_6 пневматичними пістолетами, примусили їх покинути кабіну автомобіля ЗІЛ, лягти на землю й передати їм отримані на базі гроші. Сприймаючи погрозу застосування зброї реально, потерпілі виконали ці вимоги й повідомили нападникам місце знаходження в кабіні авто грошей у сумі 9 500 грн., якими заволодів ОСОБА_2 Він же викрав у ОСОБА_5 портмоне, в якому знаходилися 7 000 грн. Вчинивши ці дії, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 залишили місце злочину, а в подальшому зустрілися з ОСОБА_3, який розподілив викрадені гроші.
Ухвалою апеляційного суду вирок змінено шляхом пом'якшення з застосуванням ст. 69 КК України призначеного засудженим покарання в виді позбавлення волі: ОСОБА_2 - до 5 років з конфіскацією майна, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кожному - до 3 років з конфіскацією майна. В решті вирок суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі з додатковими доводами прокурор просить скасувати судові рішення у зв'язку з м'якістю покарання і застосуванням закону, який не підлягав застосуванню, й направити справу на новий судовий розгляд. При цьому вказує, що засуджені вчинили тяжкий злочин, який посягає не лише на власність, а й на життя та здоров'я людини, з розподілом ролей, що, на думку прокурора, спростовує їх позитивні характеристики, які враховані судом, потребує індивідуалізації покарання та, навіть з урахуванням відшкодування заподіяної шкоди, не дає підстав для застосування ст. 69 КК України.
На касаційну скаргу прокурора захисниками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах засуджених відповідно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подано заперечення, в яких вони наводять доводи щодо законності й обґрунтованості судових рішень з урахуванням змін щодо міри покарання, внесених апеляційним судом, і просять касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий частково підтримав касаційну скаргу в частині скасування лише ухвали апеляційного суду з поверненням справи на новий апеляційний розгляд, пояснення захисника, яка заперечувала проти касаційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Висновок суду щодо правильності встановлених судом фактичних обставин справи та кваліфікація дій ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Разом із тим, доводи прокурора на предмет м'якості покарання, призначеного апеляційним судом кожному з засуджених, є обґрунтованими.
Приймаючи рішення про пом'якшення покарання, колегія суддів виходила з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одружені, ОСОБА_3 має малолітню дитину, а ОСОБА_2 - батьків похилого віку, ОСОБА_4 є інвалідом 2-ої групи, на момент вчинення злочину навчався та під час досудового слідства здобув вищу освіту, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 раніше не судимі, а ОСОБА_2 не має судимості в силу ст. 89 КК, всі засуджені позитивно характеризуються, на спеціальних обліках не перебувають, потерпілі не мають до них претензій, тяжких наслідків злочином не заподіяно, а крім цього, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, тривалий час перебуваючи на підписці про невиїзд, взятих на себе зобов'язань не порушували та не намагалися ухилитися від суду і слідства.
Обставинами, що пом'якшують покарання, судом апеляційної інстанції враховано: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування заподіяної шкоди, ОСОБА_3 - вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих обставин, а саме, тяжкого матеріального становища родини, й добровільне відшкодування заподіяної шкоди. Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.
Проте апеляційний суд не дотримався вимог ст. 65 КК та не врахував застережень, які містяться в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - Постанови), щодо загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи його законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.
Згідно з цими засадами, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до вимог ст. 69 КК України та роз'яснень, наведених у п. 8 Постанови, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Натомість, колегія суддів узагалі не врахувала ступінь тяжкості та суспільної небезпеки скоєного злочину, який є тяжким відповідно до ст. 12 КК, корисливо-насильницьким та посягає не лише на майно, а й на життя та здоров'я людини. Розбійний напад було вчинено групою осіб після ретельної підготовки з використанням масок для обличчя, з погрозою застосуванням пневматичної зброї, що сприймалася потерпілими як бойова та давала їм підстави реально побоюватися за своє життя і здоров'я. З урахуванням такого способу скоєння злочину, колегією суддів не дано належної оцінки зухвалості дій засуджених, які за своїм характером пов'язані зі спричиненням потерпілим значної моральної шкоди. При цьому суд, зазначивши обставини, які пом'якшують покарання, позитивно характеризують особу кожного з засуджених та формально можуть давати підстави для застосування ст. 69 КК, не навів будь-яких аргументів того, що ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Непереконливими є і висновки апеляційного суду про те, що скрутне матеріальне становище родини ОСОБА_3, зумовлене його грошовою заборгованістю у зв'язку з підприємницькою діяльністю, створило збіг тяжких особистих обставин. Незважаючи на те, що судом першої інстанції дана обставина не була врахована як така, що пом'якшує покарання, і на неї вказував лише сам ОСОБА_3 у своїх показаннях, колегія суддів належним чином не перевірила її наявність та у своєму рішенні обмежилася лише вказівкою на цю обставину, не розкривши її змісту, й не обґрунтувавши наявність об'єктивного зв'язку між нею та вчиненням злочину.
До того ж, усупереч вимогам ст. 65 КК, судом одночасно враховано інвалідність ОСОБА_4 і як дані про його особу, і як обставину, що пом'якшує покарання.
Отже, апеляційний суд призначив ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 покарання, яке не можна вважати справедливим унаслідок м'якості.
З огляду на це та з урахуванням положень частин 1 та 2 ст. 370, п. 3 ч. 1 ст. 398 КПК, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.
Доводи прокурора щодо м'якості покарання, призначеного засудженим місцевим судом, підлягають перевірці при новому апеляційному розгляді справи.
Під час нового апеляційного розгляду суду належить виконати всі вимоги чинного законодавства, ретельно перевірити доводи, що містяться в апеляційних та касаційній скаргах, вирішити питання щодо відповідності покарання вимогам статей 50, 65 КК, прийнявши законне і обґрунтоване рішення у справі.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2012 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати за м'якістю покарання, а кримінальну справу направити на новий апеляційний розгляд.
Судді:
______________ ________________ __________________
М.Ф. Пойда С.О. Орлова О.М. Литвинов