1
Колегія суддів cудової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Пойди М.Ф.,
суддів: Орлової С.О., Литвинова О.М.,
за участю прокурора Підвербної Г.Я.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 липня 2012 року справу за касаційною скаргою скаржника ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 січня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року.
29 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Генеральної прокуратури України з заявою, в якій просила порушити кримінальну справу щодо судді ОСОБА_2
В порядку ст. 97 КПК України рішення за заявою ОСОБА_1 прийнято не було, а заявниці дано відповідь листом від 15 грудня 2011 року № 05/2/1-8031-06 про відсутність підстав для вжиття заходів реагування.
Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 04 січня 2012 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора було залишено без задоволення, а копії її скарги та заяви про злочин направлено до Генеральної прокуратури України для перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року постанову суду змінено шляхом виключення з її резолютивної частини вказівки про направлення до Генеральної прокуратури України скарги та заяви ОСОБА_1 про злочин від 29 листопада 2011 року для перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.
У касаційній скарзі скаржник ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому, посилаючись на положення статей 19, 55, 56 Конституції України, статті 234-236 КПК та Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, вважає, що суд першої інстанції мав достатньо підстав для задоволення її скарги на бездіяльність Генеральної прокуратури України.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, котрий заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 положення ст. 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями частини 2 статті 55 Конституції України, частини 3 статті 110, частини 5 статті 234, частини 2 статті 236 КПК України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинювані або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.
Системний аналіз норм КПК України дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до вимог ст. 95 КПК, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень: про порушення кримінальної справи, відмову в її порушенні або направлення заяви чи повідомлення за належністю. Такі заяви повинні містити конкретні відомості, що вказують на об'єктивні ознаки злочину або підготовки до нього, а також бути відібраними з попередженням заявника про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.
Доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі про наявність у суду підстав для задоволення її скарги на бездіяльність Генеральної прокуратури України не ґрунтуються на наведених положеннях кримінально-процесуального закону.
Розглядаючи справу за вказаною скаргою, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що письмове повідомлення ОСОБА_1, подане на адресу Генеральної прокуратури України, не містило необхідних ознак заяви або повідомлення про злочин, визначених чинним законодавством як обов'язкові, у зв'язку з чим не давало законних підстав для проведення прокурором перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК, а тому орган прокуратури правильно дав на нього відповідь листом у порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян».
Зазначене повідомлення ОСОБА_1 не містило конкретних відомостей про наявність у діях судді ознак будь-якого із злочинів, передбачених Особливою частиною КК, так само як і посилань на статті цього Кодексу. Натомість, ОСОБА_1, лише загальною фразою виклавши прохання про порушення кримінальної справи, у мотивувальній частині заяви фактично висловлювала лише свою незгоду з прийнятим суддею процесуальним рішенням та вказувала про наявність у його діях ознак не кримінально караного діяння, а, на її думку, дисциплінарного проступку. До того ж, заявниця не попереджувалася про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.
Разом із тим, апеляційний суд прийняв обґрунтоване рішення про виключення з резолютивної частини постанови місцевого суду вказівки про направлення копій скарги та заяви ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України для перевірки і прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК. У цій частині рішення суду першої інстанції не ґрунтувалося на вимогах кримінально-процесуального закону, яким не передбачено відповідні дії суду, а крім цього, суперечили його власним висновкам про відсутність підстав для такого реагування з боку органів прокуратури.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були би підставами для зміни чи скасування судових рішень, у справі не встановлено.
Керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 січня 2012 року про залишення без задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України з урахуванням змін, внесених ухвалою апеляційного суду, та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2012 року - без зміни.
Судді:
______________ ________________ _________________
М.Ф. Пойда С.О. Орлова О.М. Литвинов