Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пойди М.Ф.,
суддів: Орлової С.О., Швеця В.А.,
за участю прокурора Волошиної Т.Г.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 липня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 21 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 березня 2011 року.
Вироком місцевого суду
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянку України, таку, що не має
судимості в силу ст. 89 КК,
засуджено: за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК - на 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК - на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання в виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винною та засуджено за вчинення злочину за таких обставин.
12 квітня 2010 року приблизно о 15-й год. засуджена поблизу будинку № 3 по пр. Шевченка в м. Червнограді Львівської області відкрито заволоділа майном неповнолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, із застосуванням фізичного насильства, яке не було небезпечним для життя і здоров'я. А саме: використовуючи фізичну й вікову перевагу, схопила потерпілу за руку і вихопила в неї мобільний телефон «Нокія 5130» з сім-картою, картою пам'яті та грошима на рахунку, чим завдала потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 928,45 грн.
Продовжуючи свої злочинні дії та не зважаючи на законні вимоги неповнолітньої ОСОБА_2 повернути телефон, ОСОБА_1 в районі Червоноградської ЗОСШ № 10, що поряд із будинком № 3-а по пр. Шевченка в м. Червонограді, так само з використанням фізичної й вікової переваги, а також із погрозою застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я, відкрито викрала також гроші потерпілої в сумі 200 грн.
Крім того, ОСОБА_1 29 травня 2010 року приблизно о 18-й год. у квартирі АДРЕСА_2, будучи у стані алкогольного сп'яніння, скориставшись відсутністю нагляду з боку власника помешкання ОСОБА_3, повторно таємно викрала належне йому майно, а саме, два мобільні телефони марки «Самсунг» невстановлених моделей з сім-картами і грошима на рахунках, а також гроші, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 2850 грн.
Також ОСОБА_1 08 вересня 2010 року приблизно о 19-й год. у квартирі АДРЕСА_1, будучи у стані алкогольного сп'яніння, скориставшись відсутністю нагляду з боку власника помешкання ОСОБА_4, повторно таємно викрала зі скриньки серванту гроші в сумі 500 грн., завдавши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.
Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_1 14 вересня 2010 року приблизно о 20-й год. незаконно проникла до приміщення квартири АДРЕСА_3 по тій самій вулиці, звідки повторно таємно викрала гроші та перстень із золота на загальну суму 3545 грн.
У касаційній скарзі засуджена ставить питання про зміну судових рішень шляхом пом'якшення призначеного їй покарання. При цьому посилається на наявність у неї двох малолітніх дітей, незадовільний стан здоров'я, позитивну характеристику за місцем проживання та каяття у вчиненому.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, котрий заперечував проти задоволення касаційної скарги і просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновок суду щодо правильності встановлених судом фактичних обставин справи та кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186; ч. 2 ст. 185; ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується призначеного засудженій покарання, то, на думку колегії суддів, вирішення судами цього питання відповідає вимогам, передбаченим статтями 50, 65 КК України.
Доводи ОСОБА_1, частково аналогічні викладеним у касаційній скарзі щодо суворості призначеного їй покарання, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими. При цьому апеляційний суд дотримався вимог ст. 377 КПК України, належним чином проаналізував усі доводи, що містилися в апеляції засудженої, поданій на вирок місцевого суду, дав на них вичерпні відповіді і прийняв обґрунтоване рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду, який при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував: ступінь тяжкості вчинених злочинів, з яких передбачені ч. 2 ст. 186 та ч. 3 ст. 185 КК України згідно зі ст. 12 цього Кодексу є тяжкими; дані про особу засудженої, котра є особою молодого віку й одинокою матір'ю, що має на утриманні двох малолітніх дітей, у силу ст. 89 КК не має судимості, за місцем проживання характеризується. посередньо та заподіяної шкоди не відшкодувала.
Як обставину, що обтяжує покарання, враховано вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Таким чином, судами було враховано обставини, на які ОСОБА_1 посилається в касаційній скарзі, на підставі чого їй призначено мінімальне покарання в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК, що передбачає відповідальність за найбільш тяжкий злочин, а при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів застосовано принцип поглинення менш суворого більш суворим.
Саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів.
Підстав для пом'якшення покарання ОСОБА_1 шляхом застосування статей 69, 75 КК колегія суддів не знаходить, навіть з урахуванням незадовільного стану здоров'я засудженої та наявності в неї двох малолітніх дітей. До того ж, як убачається із матеріалів справи, саме ці обставини ОСОБА_1 використовувала з метою викликати співчуття в потерпілого ОСОБА_4 і таким чином створити сприятливі умови для скоєння злочину (Т. 3, а. с. 138-139,.
Загалом засуджена через незначний проміжок часу вчинила три корисливі й один корисливо-насильницький злочин, з яких наступні скоювала після викриття у вчиненні попередніх, а перебуваючи на підписці про невиїзд, переховувалася від суду і слідства, що стало підставою для оголошення її судом у розшук та для зміни запобіжного заходу (т. 1, а. с. 145). Серед потерпілих від скоєних нею злочинів були особа похилого віку (ОСОБА_4, 1940 року народження), а також неповнолітня, у відповідь на законну вимогу якої повернути телефон ОСОБА_1 зухвало погрожувала обшуком і фізичною розправою, користуючись фізичною та віковою перевагою, і відкрито заволоділа ще й грошима потерпілої.
Фактичне розкаяння у скоєному, на яке засуджена посилається в касаційній скарзі, не вбачалося з її свідчень у судовому засіданні, в яких ОСОБА_1, визнаючи вину лише частково, заперечувала факти насильницького заволодіння мобільним телефоном ОСОБА_2, проникнення з метою крадіжки в житло ОСОБА_4 та викрадення в нього грошей, а в ОСОБА_3 - телефону (т. 3, а. с. 137-138). Не вбачалося цього і з апеляційної скарги ОСОБА_1, в якій вона намагалася обмовити потерпілого ОСОБА_4, вказуючи, що вчинила злочин у стресовому стані, викликаному його образливою поведінкою (т. 3, а. с. 167).
Порушень кримінально-процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, у справі не встановлено.
Керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 21 листопада та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Судді:
______________ ________________ __________________
М.Ф. Пойда С.О. Орлова В.А. Швець