Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пойди М.Ф.,
суддів: Орлової С.О., Квасневської Н.Д.,
за участю прокурора Парусова А.М.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 січня 2012 року.
Зазначеним вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу - вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 травня 2005 року за ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 189, з застосуванням частин 1, 4 ст. 70, ст. 71 КК України до покарання в виді позбавлення волі на строк 7 років; щодо якого ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 вересня 2005 року вирок суду від 20 травня 2005 року змінено в частині призначеного покарання до 5 років позбавлення волі; постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 23 серпня 2007 року засудженого умовно-достроково звільнено від відбування покарання на строк 1 рік 11 місяців 6 днів,
засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного за новим вироком покарання частково приєднано покарання за вироком міськрайонного суду від 20 травня 2005 року і остаточно призначено до відбуття покарання в виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 20 квітня 2008 року приблизно о 21:00 год., знаходячись біля будинку № 39 по вул. Соборній у м. Ізюмі, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи загальні правила поведінки та діючи з особливою зухвалістю, безпричинно, явно з хуліганських мотивів умисно наніс ОСОБА_2 розкладним ножем два удари в ліве плече та один удар в область нижньої третини лівого стегна, заподіявши потерпілому легких тілесних ушкоджень у вигляді двох колото-різаних ран лівого плеча й однієї колото-різаної рани лівого стегна, які потягнули за собою короткочасний розлад здоров'я.
У касаційній скарзі засуджений просить судові рішення скасувати, а кримінальну справу закрити. При цьому заперечує свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, вказуючи, що суд при постановленні вироку не взяв до ухвали невиконання органом досудового слідства вказівок апеляційного суду при направленні кримінальної справи на додаткове розслідування. Зокрема, не було вжито заходів для встановлення й вилучення знаряддя злочину, дані додаткової судово-медичної експертизи викликають сумніви, в обвинуваченні не вказано про спрямованість умислу засудженого на грубе порушення громадського порядку, форму його реалізації, а також не вказано, в чому виражався мотив явної неповаги до суспільства. Також суд не взяв до уваги показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які, на думку засудженого, спростовують його причетність до вчинення злочину. Апеляційний суд, залишаючи апеляцію ОСОБА_1 без задоволення, не звернув уваги на відповідні доводи і належним чином їх не перевірив.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий заперечив проти задоволення касаційної скарги і просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до вимог статей 367-369 КПК України посилання на однобічність або неповноту дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який за результатами перевірки згідно зі ст. 366 КПК України має право на скасування вироку суду на вказаних підставах.
Доводи засудженого про недоведеність як хуліганського мотиву його дій, так і застосування ножа, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають матеріалам справи. При цьому апеляційний суд дотримався вимог ст. 377 КПК України, належним чином проаналізував усі доводи поданої на вирок місцевого суду апеляції засудженого, на кожний із них дав вичерпну відповідь і прийняв обґрунтоване рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду й зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину підтверджено показаннями засудженого, в яких він спочатку визнавав, що під час сварки в міському парку наніс потерпілому удари по руці та нозі наявним у нього розкладним ножем, який детально описав, і зазначив, що після скоєння злочину викинув його в парку (т. 1, а. с. 8, 54-55, 57-60, 64, 87), а в подальшому змінив свідчення в частині використаного знаряддя злочину, вказуючи, що це була пилочка для нігтів (т. 1, а. с. 198-199, т. 2, а. с. 5-6).
Початкові показання засудженого узгоджувалися з іншими доказами у справі: показаннями потерпілого ОСОБА_2 про те, що між ним та ОСОБА_1 у зв'язку з грубою відповіддю засудженого на його запитання виникла сварка, яку ОСОБА_1 продовжував, попри його спроби припинити конфлікт і піти, а потім замахнувся на ОСОБА_2, після чого останній виявив у себе на руці різану рану і став тікати, а засуджений його наздоганяв (а. с. 21-22, 200-202, т. 2, а. с. 6-8); показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були очевидцями конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що продовжувався за ініціативою засудженого та перейшов у бійку, під час якої свідки побачили, як у потерпілого з'явилася кров на рукаві і він став тікати з криком, щоб ОСОБА_1 кинув ніж, а засуджений наздоганяв ОСОБА_2, тримаючи в руці, як зазначав свідок ОСОБА_6, металевий блискучий предмет (т. 1, а. с. 27, 203, 218, т. 2, а. с. 8-9, 25-26).
Згідно з висновками судово-медичних експертиз у ОСОБА_2 було виявлено дві колото-різані рани лівого плеча й одну колото-різану рану лівого стегна, які є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, утворилися від дії гострого предмета, який має колюче-ріжучі властивості, за типом клинка ножа, можливо, за обставин та внаслідок механізму утворення тілесних ушкоджень, на які вказував ОСОБА_1 в ході відтворення обстановки і обставин події. А відповідно до висновку додаткової судово-медичної експертизи таким предметом не могла бути пилочка для нігтів від брелока, на яку ОСОБА_1 вказував у подальшому (т. 1, а. с. 32, 68, 215).
Дано в ухвалі оцінку й показанням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на які посилається засуджений у касаційній скарзі та з яких убачається, що свідки пішли з місця конфлікту ще на його початку й подальшого перебігу подій не бачили (т. 2, а. с. 9-10, 25).
Доводи засудженого в касаційній скарзі про невиконання вказівок суду при поверненні справи на додаткове розслідування щодо встановлення знаряддя злочину були спростовані даними рапорту дільничного інспектора міліції про те, що проводилися оперативно-розшукові заходи з метою встановлення ножа, яким потерпілому були завдані тілесні ушкодження, а також осіб, що могли бачити цей ніж у ОСОБА_1, але встановити їх не виявилося можливим (т. 1, а. с. 208)
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого й апеляційного судів щодо кваліфікації дій засудженого як хуліганства із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
ОСОБА_1 скоїв насильницькі дії щодо ОСОБА_2, не зважаючи на спроби потерпілого припинити конфлікт, заподіяв йому тілесних ушкоджень, а в подальшому ще й переслідував його, у громадському місці, призначеному для відпочинку, в присутності кількох очевидців і з дріб'язкового приводу. Тобто ці дії мали характер очевидного для винного грубого порушення громадського порядку та супроводжувалися особливою зухвалістю. Потерпілий та засуджений були знайомі лише наглядно, особистих неприязних стосунків не мали та у справі не встановлено неправильної поведінки ОСОБА_2, яка б могла об'єктивно викликати такі дії.
При цьому ОСОБА_1 застосував розкладний ніж, який мав при собі, а перед вчиненням хуліганських дій розклав його, чим приготував для нанесення тілесних ушкоджень. До того ж, вироком міськрайонного суду від 20 травня 2005 року ОСОБА_1 був засуджений за вимагання, у тому числі поєднане з погрозою застосування ножа (т. 1, а.с. 77-81).
Наведене в сукупності з фактичними обставинами цієї справи свідчить про систематичність використання ОСОБА_1 вказаного знаряддя та схильність до його застосування при вчиненні злочинів, а також про те, що до початку хуліганства ніж було приготовлено винним для зазначеної мети.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що дії ОСОБА_1, які виразились у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжувалися особливою зухвалістю та були вчинені з застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, і правильно кваліфікував їх за ч. 4 ст. 296 КК України.
Вказаний висновок відповідає матеріалам справи та роз'ясненням, наведеним у пунктах 3, 4, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство».
Що стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, то, на думку колегії суддів, вирішення судами цього питання в частині призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі відповідає вимогам, передбаченим статтями 50, 65 КК України.
При цьому в ухвалі обґрунтовано зазначено, що при призначенні ОСОБА_1 покарання місцевий суд урахував ступінь тяжкості й характер суспільної небезпечності скоєного ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, проте не завдав тяжких наслідків, а також дані про особу винного, який раніше судимий, характеризується посередньо. Обставиною, яка пом'якшує покарання, визнано щире каяття, а обставин, що його обтяжують, не встановлено.
Разом із тим, призначаючи засудженому термін покарання суд припустився помилки.
Як убачається з матеріалів справи, вироком вищезазначеного міськрайонного суду від 02 вересня 2010 року ОСОБА_1 був засуджений за цей самий злочин за ч. 4 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі та на підставі ст. 71 КК України йому було призначено остаточне покарання в виді 4 років позбавлення волі (т. 1, а. с. 148-150).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2010 року цей вирок було скасовано не за м'якістю покарання і питання щодо необхідності застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин при цьому не ставилося (т. 1, а. с. 189-190). Під час нового розслідування справи обсяг обвинувачення не збільшився і ОСОБА_1 не було звинувачено у вчиненні більш тяжкого злочину.
Таким чином, суд, посиливши при новому розгляді справи ОСОБА_1 покарання за ч. 4 ст. 296 КК України до 4 років позбавлення волі, порушив вимоги ст. 400 КПК України, відповідно до яких після скасування вироку при новому розгляді справи посилення покарання допускається тільки за умови, що вирок було скасовано за м'якістю покарання або у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, а також коли при новому розслідування справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.
З урахуванням викладеного судові рішення підлягають зміні на підставі ч. 1 ст. 395 КПК України в частині терміну призначеного покарання з приведенням його у відповідність із законом.
Інших порушень кримінально-процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість прийнятих у справі рішень, не встановлено.
Керуючись статтями 395, 396, 398 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
На підставі ст. 395 КПК України вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 січня 2012 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Міру покарання ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 КК України пом'якшити до 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати покарання за вироком Ізюмського міськрайонного суду від 20 травня 2004 року та остаточно ОСОБА_1 призначити покарання у виді 3 (трьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Судді:
______________ ________________ __________________
М.Ф. Пойда С.О. Орлова Н.Д. Квасневська