33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"17" вересня 2012 р. Справа № 5019/809/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Савченко Г.І. ,
суддя Саврій В.А.
при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної виробничо - комерційної фірми "Фіалка" на рішення господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 р. у справі № 5019/809/12
за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"
до Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка"
про стягнення в сумі 233 017 грн. 22 коп.
участю представників сторін:
позивача - Скоковського А.М.;
відповідача - не з'явився;
Публічне акціонерне товариство акціонерного банку "Укргазбанк" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" про стягнення заборгованості в сумі 233017,22 грн.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 року (суддя Павленко Є.В.) вказаний позов задоволено повністю.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що на виконання кредитного договору № 06/2011/К від 11.04.2011 року та відповідно до поданих відповідачем заяв, позивач перерахував приватній виробничо-комерційній фірмі "Фіалка" кредитні кошти в загальній сумі 480000 грн. Натомість, відповідач частково виконав взяте на себе зобов'язання, внаслідок чого його борг за неповернутим кредитом складає 215156,29 грн. та 329,20 грн. прострочених відсотків. З огляду на приписи ст. 11, ст. 525, ст. 526, ст. 610, ст. 612 ЦК України та ст. 193 ГК України суд першої інстанції задоволив позов в цій частині. Крім того, зважаючи на те, що розмір штрафної санкції, нарахованої банком відповідає приписам законодавства та умовам договору, підтверджується матеріалами справи, а також є арифметично вірним, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 16726,66 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, а також 805,07 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом підлягають задоволенню в повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 року в частині стягнення з нього 16726,66 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 805,07 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків.
Апелянт зокрема вказує на те, що зазначений в рішенні розрахунок не відповідає умовам договору та ч. 6 ст. 232 ГК України, так як зроблений за період часу, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. У відзиві вказує, що банком нараховано пеню в межах подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня. Крім того, п. 6.3 кредитного договору визначено строк та порядок застосування штрафних санкцій до боржника, який порушив взяті на себе зобов'язання з дотриманням норм визначених в ст. 232 ГК України.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги відзиву на апеляційну скаргу, з підстав викладених у ньому.
Представник відповідача на реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце перегляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 11.04.2011 року ПАТ АБ "Укргазбанк" та приватна виробничо-комерційна фірма "Фіалка" уклали кредитний договір № 06/2011/К, згідно п. 1.1 якого банк зобов'язався відкрити позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 448000 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого в п. 1.3 цього договору в розмірі 18 % річних (далі - договір, а.с. 7-14).
Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору, цільове використанням кредиту - поповнення обігових коштів на строк з 11.04.2011 року по 29.03.2012 року.
Пунктом 3.3 договору передбачено, що нарахування процентів по договору здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному у пункті 1.1 цього договору. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році.
Згідно п. 3.4 договору, проценти сплачуються позичальником щомісячно, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом.
Сторони також погодили графік зменшення ліміту кредитування, за яким відповідач зобов'язався виплатити позивачу 200000 грн. по 29.09.2011 року, 200000 грн. по 29.12.2011 року, 48000 грн. по 29.03.2012 року (а.с. 14).
Пунктом 3.8 договору визначено, що за наявності заборгованості по кредиту та/або платі за кредит, сторони встановлюють наступну черговість погашення позичальником заборгованості: 1) прострочені комісійні винагороди (якщо буде мати місце прострочення); 2) прострочені проценти (якщо буде мати місце прострочення); 3) прострочена сума основного боргу (якщо буде мати місце прострочення); 4) строкові комісійні винагороди; 5) строкові проценти; 6) строкова заборгованість за основним боргом.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 9.11).
Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками їх печаток.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредитні кошти в сумі 448000 грн. на підставі поданих останнім заяв (а.с. 75, 76), що також підтверджується банківськими виписками з особового рахунку приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" (а.с. 30).
Натомість, відповідач в терміни, встановлені договором взяті зобов'язання належним чином не виконав, сплативши 232843,83 грн., внаслідок чого допустив прострочення заборгованість за кредитом на суму 215156,29 грн. та за відсотками - 329,20 грн., внаслідок чого виник даний спір.
Апеляційним судом також встановлено, що 11.04.2011 року на виконання п. 2.1 договору сторони уклали договір іпотеки № 06/2011/І, за яким відповідач передав в іпотеку позивачу належне йому нерухоме майно - нежитлову будівлю, будівлю ремонтної майстерні, загальною площею 1065,8 м2, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Ясининичі, вулиця Івана Франка (Радянська), будинок 2"а" (а.с. 15-20).
Враховуючи, що позивач вправі самостійно визначити спосіб захисту його порушеного права, звернення до суду із позовом саме про стягнення заборгованості не суперечить приписам чинного законодавства.
Отже, колегія суддів погоджується із застосуванням місцевим господарським судом при розгляді спору норм ст. 11 ЦК України щодо підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, ст. 193 ГК України, ст. 525, ст. 526, ст. 610 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення, недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання та ст. 612 ЦК України щодо поняття прострочення боржника.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність вимог позивача про стягнення з приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" кредитних коштів в сумі 215156,29 грн. та 329,20 грн. простроченої заборгованості по процентам.
Що стосується стягнення з відповідача 16726,66 грн. пені за прострочений кредит та 805,07 грн. пені за простроченими відсотками, колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 6.3 кредитного договору сторони передбачили, що за порушення визначених у цьому договорі строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами та/або комісійних винагород позичальник зобов'язаний сплатити банку неустойку (пеню), яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок пені (а.с. 29), колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача 16726,66 грн. та 805,07 грн. пені, що узгоджується з положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
У свою чергу, апелянт зазначає, що позивачем здійснений розрахунок пені в порушення ч. 6 ст. 232 ГК України за період часу, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Вказана позиція апеляційного суду узгоджується із правовою позицією Верховного суду України, викладеній в постанові № 3-27гс12 від 27.04.2012 року.
Апеляційним судом встановлено, що позивачем нарахована пеня за прострочення сплати кредиту за період з 30.09.2011 року по 11.04.2012 року та за прострочення відсотків за період з 06.06.2011 року по 11.04.2012 року, тобто за період понад шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Поряд з тим, пунктом 6.3 договору сторони погодили, що у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України розрахунок пені за прострочення виконання зобов'язань (щодо строків (визначених в цьому договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами) припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, право позивача нарахувати пеню за період понад шість місяців передбачено п. 6.3 договору та не суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, а отже відповідні твердження апелянта не заслуговують на увагу.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Рішення господарського суду Рівненської області від 20.07.2012 р. у справі № 5019/809/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватної виробничо - комерційної фірми "Фіалка" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Саврій В.А.