"05" вересня 2012 р. Справа № 5002-32/5215-2011
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого: суддів:Студенця В.І. (доповідач), Жукової Л.В., Нєсвєтової Н.М.,
за участю представників сторін позивача -Марюшин І.П.; відповідача -не з'явився;
розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прокопенко Альони Янівни
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду
від10.05.2012
та на рішеннягосподарського суду Автономної Республіки Крим
від16.02.2012
у справі № 5002-32/5215-2011
за позовомФізичної особи-підприємця Васильченко Любові Миколаївни
доФізичної особи-підприємця Прокопенко Альони Янівни
простягнення 8 471,20 євро.
Фізична особа-підприємець Васильченко Любов Миколаївна (далі -ФОП Васильченко Л.М.) звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця Прокопенко Альони Янівни (далі -ФОП Прокопенко А.Я.) про стягнення заборгованості у сумі 6 471,80 євро та 2 000,00 євро моральної шкоди.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.12.2011 порушено провадження у справі № 5002-32/5215-2011 за позовом ФОП Васильченко Л.М. до ФОП Прокопенко А.Я. про стягнення 8 471,20 євро.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2012 (суддя -Барсукова А.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ФЛП Прокопенко А.Я. на користь ФОП Васильченко Л.М. 6 471,80 євро, що становить 66 012,36 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.05.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дмитрієв В.Є. судді Гоголь Ю.М., Голик В.С.) апеляційну скаргу ФОП Прокопенко А.Я. залишено без задоволення, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2012 -без змін.
Не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.05.2012 та рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2012, ФОП Прокопенко А.Я. подала касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати, як такі, що винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.08.2012 касаційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 05.09.2012.
Відповідно до розпорядження Секретаря судової палати Вищого господарського суду України від 04.09.2012 № 03.10-05/467 у зв'язку з виходом судді Черкащенка М.М. у відпустку для розгляду справи № 5002-32/5215-2011, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 05.09.2012 колегією суддів у складі: головуючий-суддя Черкащенко М.М., судді Жукова Л.В, Студенець В.І., сформовано колегію суддів у такому складі: головуючий-суддя Студенець В.І., судді: Жукова Л.В,. Нєсвєтова Н.М.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Господарськими судами встановлено, що між ФОП Васильченко Л.М. (продавець) та ФОП Прокопенко А.Я. (покупець) 12.05.2011 укладено договір поставки товару (далі -договір).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця обумовлений товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.
Пунктом 5.1 договору погоджено, що розрахунки за проданий товар здійснюються 10-го та 25-го числа кожного місяця. Об'єм реалізації визначається шляхом проведення інвентаризації.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що закріплено в ст. 627 ЦК України. Хоча й сторони при укладанні договору назвали вчинений правочин договором поставки, за своєю правовою природою цей договір є договором комісії.
Посилаючись на те, що з червня 2011 року, відповідач у виконання обов'язків у правовідносинах за договором комісії не надав позивачу ані звіту щодо переданого йому на реалізацію товару, ані самого товару, у в зв'язку із відмовою сторін від договору комісії, на вимогу ст.ст. 1022, 1025, 1026 ЦК України, суд прийшов до висновку щодо обізнаності відповідача про необхідність повернути товар не пред'явлений до інвентаризації (звіту), або його вартість та, за таких обставин, вважав позовні вимоги в частині стягнення вартості переданого товару обґрунтованими.
При цьому, задовольняючи позов в частині стягнення вартості майна в сумі 6471,8 євро, що становить 66 012,36 грн. суд посилаючись на положення ст. 1213 ЦК України зазначив, що спір виник саме через те, що майно, передане для реалізації, не було пред'явлено до інвентаризації, відповідач не зміг повернути речі та і гроші не повернув.
Відмовляючи в позові в частині стягнення 2000 євро моральної шкоди суд зазначив про відсутність підстав для задоволення позову.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з таких підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Отже, правова природа договору визначається виходячи із його змісту, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Однак суди попередніх інстанцій визначаючи правову природу спірного договору не дали оцінки його умовам (пунктам), які визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та не вказали, виходячи із яких умов договору суди прийшли до висновку про те, що спірний договір за своєю правовою природою є саме договором комісії.
Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визначаючи суму заборгованості виходили лише із актів звірки між сторонами від 07.05.2011, який підписаний раніше ніж договір та акта звірки від 04.09.2011. При цьому, суди не дослідили первині бухгалтерські документи щодо виконання сторонами спірного договору, не зазначили доказів, які б свідчили, що сторони відмовились від виконання договору та не зазначили часу з якого зобов'язання у сторін за договором припинились і у відповідача виник обов'язок щодо повернення майна, відповідно до ст. 1212 ЦК України.
При цьому, стягуючи вартість майна з підстав, передбачених ст. 1213 ЦК України суди не визначили та не вказали, яке саме майно не було повернуто, не встановили причин неможливості його повернення, та відповідно не вказали його вартість.
Окрім того, оскільки, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди ґрунтуються на умовах спірного договору, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не давши належної оцінки змісту спірних правовідносин, які виникли між сторонами, належним чином не дослідивши виконання сторонами спірного договору на підставі первинних бухгалтерських документів також передчасно відмовили в позові в частині стягнення моральної шкоди.
Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.
Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (ч. 2 ст.111-5 ГПК України).
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прокопенко Альони Янівни задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.05.2012 та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2012 у справі № 5002-32/5215-2011 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий - суддя Студенець В.І.
Судді: Жукова Л.В.
Нєсвєтова Н.М.