Іменем України
07.09.2012 м. Ужгород
Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.
суддів - Леска В.В., Кондора Р.Ю.
при секретарі - Балаж Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду від 20 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Іршавської міської ради про визнання права власності на квартиру.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (до укладення шлюбу - Кочинська) звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1. Позов мотивувала тим, що з 1990 року вона фактично проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_1. Після одруження у 2007 році з нею у відповідному помешканні почав жити чоловік - ОСОБА_2 За власні кошти вона провела ремонт квартири - ремонт даху, повністю замінила столярку, повністю провела внутрішній ремонт, витратила на ремонтні роботи біля 27 000 грн. Своїми силами вона провела водопровід, газ, опалення. Також виконала і інші ремонтні та профілактичні роботи по утриманню квартири в належному стані.
Позивач постійно несе затрати на утримання квартири, сплату комунальних послуг, проте вищезазначена квартира до даного часу являється неприватизованою, перебуває у комунальній власності Іршавської міської ради. Позивач вказує, що 23.09.2011 р. вона звернулася із заявою в Іршавську міську раду щодо надання їй вказаної квартири у приватну власність, однак Іршавською міською радою їй було відмовлено у приватизації квартири у вказаному будинку та в усному порядку їй було роз'яснено, що приватизувати в установленому законом порядку квартиру неможливо, так як відсутні будь-які документи на дану квартиру, а також запропоновано по даному питанню звернутися до суду, так як вона проживає, добросовісно володіє та користується нерухомим майном (квартирою), більше 10 років.
Рішенням Іршавського районного суду від 20 червня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивачкою подано апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, позицію позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого у справі рішення та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачка нічим не ствердила ті обставини, на які вона посилається в позовній заяві - проживання її та її сім'ї в спірній квартирі з 1990 року, проведення ремонту, оплату з 1990-х років за проживання та комунальні послуги, а також суду не надано доказів правової підстави вселення в дану квартиру.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.
Як пояснила позивачка в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, їх сім'я (батьки позивачки та два брата) проживала у АДРЕСА_2 до 1990 року, були зняті з реєстрації 10.04.1990 р., що підтверджено інформацією Іршавського КП «Тепло-місто» (а.с.62). Бабуся - ОСОБА_3, яка також проживала у квартирі - померла. В квартирі № 1 були зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5, які померли, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, який був знятий з реєстрації 02.07.2002 р.. В квартирі АДРЕСА_1 на даний час ніхто не зареєстрований. Були зареєстровані ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які померли (а.с.62).
Сім'я Кочинських (в тому числі і позивачка, якій у 1990 році було 5 років) з квітня 1990 року переїхала проживати за адресою АДРЕСА_3, де з 10.04.1990 р. члени сім'ї були зареєстровані і де на даний час зареєстрована позивачка.
Також позивачка вказала, що вона із чоловіком почали проживати у квартирі № 3 з 2009 року. Жодних передбачених законом підстав для вселення у цю квартиру позивачка не надала.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.09.2011 р. щодо передачі їй у приватну власність квартири АДРЕСА_1, листом від 29.11.2011 р. Іршавська міська рада повідомила, що це питання буде розглянуто після отримання міською радою висновків районної комісії по встановленню придатності майна для проживання та комісії міської ради з питання житлово-комунального господарства. Крім того, на засіданні виконкому запропоновано ОСОБА_1 та ОСОБА_9, яка теж претендує на це майно, дійти згоди в питанні визначення власника квартири (а.с. 73). Рішенням виконкому Іршавської міської ради від 16.01.2012 № 10 ОСОБА_1 відмовлено у реєстрації її та членів її сім'ї за адресою АДРЕСА_1 (а.с.74).
За змістом ч. 1 ст. 344ЦК України право власності на майно за набувальною давність може набути особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років.
Володіння має бути добросовісним, тобто заволодіння річчю має бути правомірним, а володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю. Фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України). Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним. Володіння має бути безперервним протягом визначених законного строку - для нерухомого майна протягом 10 років.
Доказів того, що ОСОБА_1 добросовісно, тобто правомірно, заволоділа квартирою № 3, позивачем надано не було. Так само як і не було надано доказів того, що позивачка володіє таким майном 10 років, оскільки сама визнала, що вселилась у квартиру у 2009 році. Факт проведення позивачем ремонту у квартирі та оплати комунальних послуг не може слугувати підтвердження правомірності її проживання у квартирі.
Таким чином, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає. Справу розглянуто судом першої інстанції відповідно до вимог процесуального права. Підстав для скасування рішення суду - немає. Апеляційну скаргу, відповідно до ст. 308 ЦПК України, слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.,4 ч. 1 ст.309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -відхилити.
Рішення Іршавського районного суду від 20 червня 2012 року -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча
Судді