ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
27 серпня 2012 року 10:53 № 2а-6673/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі судового засідання Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "САССК"
до Окружної державної податкової служби -центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 07.12.2011р.
за участю:
представника позивача -Соловйов О.В.,
представника відповідача -Туман Н.В.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 серпня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю "САССК" (далі по тексту-позивач) звернулося до суду з позовом до Окружної державної податкової служби -центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі по тексту-відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.12.2011 р. №№ 0000834220, 0000864220, 0000844220, 0000854220, 0000884220.
Окружна державна податкова служба -центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби є правонаступником Спеціалізованої Державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу було неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку з доходів найманих працівників, збору за забруднення навколишнього природного середовища, екологічного збору і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства у сфері РРО, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.
Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2011 р.
Перевіркою було встановлено, що позивачем у перевіряємому періоді до складу валових витрат було віднесено витрати, не підтверджені відповідними документами, а саме: в актах виконаних послуг відсутній конкретний характер фактично наданих послуг нерезидентом ""Rezidor Hotels ApS Denmark", Данія на виконання умов Договору про Міжнародне Управління від 25.06.2002 р. на загальну суму 17 006 972,00 грн.
За умовами зазначеного договору управляючий зобов'язувався спрямовувати та контролювати діяльність з управління та експлуатації готелю і всіх його об'єктів та видів діяльності. За послуги, які надавав управляючий, за кожен фінансовий рік після дати відкриття, власник сплачував йому заохочувальну винагороду керівництву у розмірі 10% від валового прибутку від експлуатації, який складається з валового доходу зa виключенням експлуатаційних витрат (відділ обслуговування номерів, продуктів харчування та напоїв та інших підрозділів), адміністративних витрат, реклами, вартість комунальних послуг, збори за бронювання, ремонт та технічне обслуговування.
На виконання умов Договору про Міжнародне Управління від 25.06.2002 за період з 01.01.09 р. по 30.06.11 р. позивачем було перераховано управляючому заохочувальну винагороду за управління в розмірі 17 006 972 грн. (1 569 319,58 Євро) згідно із актами виконаних послуг.
В ході перевірки встановлено, що в наданих для перевірки актах наданих послуг зазначено тільки інформацію про вартість сплаченої винагороди, також вказано реквізити замовника та виконавця, відсутній конкретний характер виконаних послуг, не вказано час їх виконання та конкретна вартість кожної з них, a зазначено лише загальна сума сплати винагороди власником управляючому за місяць.
Перевіркою, крім іншого, також було встановлено, що позивачем не проведено коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, яке було зменшено йому за результатами попередньої перевірки та включено до декларації з податку на прибуток за 2009 рік, що призвело до завищення валових витрат за 2009 рік на 18 476 212,00 грн.
Перевіркою правильності здійснення розрахунків у національній валюті було встановлено, що позивачем, за перевіряємий період з 01.01.2009 р. по 31.06.2011 р., несвоєчасно та не в повній сумі оприбутковано до каси підприємства 5 424 551,67 грн. Така сума неоприбуткованої готівки виникла за рахунок оприбуткування готівкових коштів у святкові та вихідні дні до каси підприємства в наступний робочий день після таких днів.
Крім того, встановлено проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, які було видано під звіт на загальну суму 3694,13 грн. (згідно авансових звітів).
В ході перевірки було встановлено, що позивач в перевіряємий період використовував працю найманих працівників -іноземних громадян без подання ними Повідомлень працедавця про самостійне визначення фізичною особою -іноземцем резидентського статусу, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 294476,20 грн.
Перевіркою правильності визначення повноти нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів за перевіряємий період встановлено, що на підприємстві відсутні дозвільні документи на розміщення відходів та на їх транспортування, які передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.1995 р. № 440 ""Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин" та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. № 1218 "Про затвердження Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів".
В ході перевірки, враховуючи дані звітних декларацій за 2009-2010 рр. та акти списання товарно-матеріальних цінностей позивача, було встановлено, що за перевіряємий період підприємством було списано люмінесцентні лампи, які знаходились на території підприємства протягом відповідного часу в загальній кількості 1312 шт. (І кв. 2009 р.-50 шт., ІІІ кв. 2009 р.- 175 шт., IV кв. 2009 р.-370 шт., I кв.2010 р.- 300 шт., ІІІ кв. 2010 р.- 345 шт., IV кв. 2010 р.-72 шт.).
При цьому, на підставі укладеного позивачем з ТОВ "Демікон" договору № 1992 від 13.05.2009 р. на демеркуризацію були передані лише люмінесцентні лампи у ІІ кварталі 2009 року, ІІ кварталі 2010 року в кількості, відповідно, 740 шт. згідно з актом прийому-передачі №1992/1 від 10.06.2009 р. та 798 шт. згідно з актом прийому-передачі № 1992/2 від 26.05.2010 р.
Таким чином, відповідач дійшов висновку, що у I, ІІІ., IV кварталах 2009 року, у І, ІІІ, IV кварталах 2010 року підприємством відпрацьовані ртутні люмінесцентні лампи не передавалися на демеркуризацію, суми збору за розміщення вказаних відходів до поданих декларацій не включалися. Посадовими особами підприємства пояснення щодо встановленого порушення не надані.
Перевіркою правильності визначення повноти нарахування екологічного податку в частині розміщення відходів за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. встановлено, що на підприємстві відсутні дозвільні документи на розміщення відходів. При щомісячному списанні та встановленні люмінесцентних ртутних ламп, готель на утилізацію відпрацьованих люмінесцентних ртутних ламп позивач не передавав, тобто відпрацьовані люмінесцентні ртутні лампи розміщувались на підприємстві. Таким чином, позивачем занижено екологічний податок в частині зміщення відходів за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. в 13196,25 грн.
За результатами перевірки складено акт від 23.11.2011 року № 1056/42-20/30180471, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме: п.5.1., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5, п.6.1. ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 8 308 160 грн., у тому числі по періодам: за 1 квартал 2009 року в сумі 5001913,00 грн., за 1 півріччя 2009 року в сумі 5 436 841,00 грн., за 3 квартали 2009 року в сумі 5 911435,00 грн., за 2009 рік в сумі 6 345 259,00 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 408 640,00 грн., за 1 півріччя 2010 року в сумі 793 756,00 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 1 090 463,00 грн., за 2010 рік в сумі 1 564 062,00 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 398 839,00 грн.; п.3.4 ст.3, абз.3 "е", пп.4.2.9. п.4.2. ст.4, пп.4.2.15. п.4.2. ст.4, п.7.3 ст.7, п.9.10 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", абз.1 пп.140.1.7. п.140.1. ст.140, пп." а", "б" пп.170.9.1. п.170.9. ст.170, п.164.5. ст.164 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 297319,36 грн.; п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, в результаті чого допущено неповне та несвоєчасне оприбуткування готівки до каси підприємства в сумі 5 424 551,67 грн.; п.2.11. п.2, пп.7.41., п.7,42, пп.7.7.43. п.7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, в результаті чого допущено проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 3 694,13 грн.; п.2, п.4, п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. №303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" в результаті чого занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів за перевіряємий період в розмірі 714 079,18 грн., в т.ч. І кв.2009 р. -25515,00 грн., ІІ кв. 2009 р.-89302,50 грн., VІ кв. 2009 р. -188811,00 грн., 1 кв. 2010 р. -171759,88 грн., ІІІ кв.2010 р.- 197478,00 грн., ІV кв.2010р.- 41212,80 грн.; п.242.1.3. п.242.1. ст.242 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено екологічний податок в частині розміщення відходів за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. в розмірі 13 196,25 грн., в т.ч. 1 кв. 2011 p. - 6108,75грн., 2 кв. 2011 р. -7087,50 грн.; пп.268.4.1., п.268.4. ст.268 Податкового кодексу України та п.4.1. ст.4 Положення про туристичний збір в м. Києві, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по туристичному збору в сумі 58 031,90 грн.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 23.11.2011 року № 1056/42-20/30180471, позивачем, в порядку ст.86 Податкового кодексу України, подані відповідачу заперечення до акту, за результатами розгляду яких, відповідачем надана відповідь про розгляд заперечень від 06.12.2011 р. № 33578/10/42-258 про залишення висновків акту перевірки без змін.
На підставі акта перевірки від 23.11.2011 року № 1056/42-20/30180471, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 07.12.2011 р. №0000834220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 8308160,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1977332,00 грн.; від 07.12.2011 р. № 0000864220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників у розмірі 297319,36 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 74289,21 грн.; від 07.12.2011 р. № 0000884220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по екологічному збору в розмірі 13196,25 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1,00 грн.; від 07.12.2011 р. № 0000854220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 714079,18 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 178519,80 грн.; а також податкове повідомлення-рішення форми "С" від 07.12.2011 р. № 0000844220, яким позивачу визначено до сплати штрафні (фінансові) санкції за порушення вимог законодавства у сфері РРО в розмірі 27126452,48 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до Державної податкової служби у м. Києві та Державної податкової служби України, за результатами розгляду яких, відповідними рішеннями, скарги залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення -без змін, що стало підставою для звернення позивача до адміністративного суду з позовом про оскарження відповідних рішень відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позиції відповідача та про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.
У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась за період до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Згідно пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Абзацом першим пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Таким чином, платник податків має право віднести винагороду за надані послуги до складу власних валових витрат за умови наявності оформлених первинних документів на підтвердження факту надання цих послуг.
Враховуючи викладені законодавчі норми та обставин справи, а також те, що у первинних документах позивача за результатами виконання відповідного договору від 25.06.2002 р., відсутня інформація про конкретні послуги, які надані замовнику-позивачу, їх вартість, одиницю виміру, суд погоджується з висновками відповідача про те, що зазначене позбавляє можливості для висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання позивачем у власній господарській діяльності, оскільки до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення з зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.5.1, пп.5.5.1. п.5.5. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами)
протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Для платника податку, 50 та більше відсотків статутного капіталу (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів (пп.5.5.2. п.5.2. ст.5 зазначеного закону).
Тобто, до складу валових витрат дозволяється віднести витрати по процентам у сумі, не більшій за доходи у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на 50 % оподатковуваного прибутку (тобто 50% різниці між скоригованим валовим доходом звітного періоду та сумою валових витрат без врахування будь-яких виплат по процентам).
Згідно п.6.1. ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.
Пунктом 123.1. ст.123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1., 54.3.2., 54.3.4., 54.3.5, 54.3.6 п.54.3. ст. 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Як вже зазначалося, за результатами попередньої перевірки (акт від 23.06.09 р. №1034/23-09/30180471) позивачу було зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток в розмірі 18 476 212,00 грн. В той же час, відповідних коригувань від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на відповідну суму позивачем здійснено не було, а навпаки було включено до декларації з податку на прибуток за 2009 рік, що свідчить про порушення норм податкового законодавства.
Таким чином, суд вважає правомірним збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача від 07.12.2011р. №0000834220.
Відповідно до абз.2 п.2.1.ст.2, пп."ї" п.1.3.ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" платником податку з доходів фізичних осіб є нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України. Дохід з джерелом його походження з України -це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).
Відповідно до п.9.11.1. п.9.11. ст.9 зазначеного закону, доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.
Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено різні ставки оподаткування доходів резидентів та нерезидентів, тому визначення країни, резидентом якої є фізична особа -іноземець, є основним для вирішення питання щодо оподаткування доходів такої фізичної особи в Україні. Стаття "Резидент", яка є обов'язковою для усіх міжнародних договорів, визначає резиденцію як державу, у якій фізична особа підлягає оподаткуванню на підставі її місиві проживання, постійного місця перебування, громадянства тощо, та як державу, яка накладає необмежене податкове зобов'язання -"повну податкову відповідальність" на цю особу за її всесвітнім доходом, тобто за усіма доходами із усіх джерел, включаючи і закордонні. Резиденція визначається за внутрішнім законодавством, і тільки якщо інша країна претендує на резиденцію особи, тоді застосовується положення міжнародного договору (для визначення єдиної резиденції).
Порядок визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється пп.1.20.1. п.1.20. ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Так, згідно пп.1.20.1 п.1.20.ст.1. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" фізичною особою-резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається
резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
Отже, іноземець за наявності в нього обставин, перелічених у пп.1.20.1 п.1.20.ст.1. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та їх документальному підтвердженні, може визначити себе резидентом України відповідно до положень наказу ДПА України від 05.10.2004 р. № 581 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної працедавця про самостійне визначення фізичною особою -іноземцем резидентського статусу".
Повідомлення (довідка), передбачене наказом № 581, має видаватися податковим органом у разі документального підтвердження іноземцем наявних в нього підстав для набуття статусу резидента України. З податкового періоду (місяця), в якому видано вказане повідомлення (довідка), іноземець набуває статусу резидента України і доходи, здержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата) оподатковуються у загальному порядку, за ставкою, визначеною п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (15%).
В інших випадках, коли Повідомлення (довідка) не видано, будь-які доходи (в т.ч. заробітна плата) з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за ставкою п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (30%), за винятком визначених у пп.9.11.3. п.9.11. ст.9 цього ж Закону доходів (проценти, дивіденди та роялті), до яких згідно з положеннями абз.2 цього підпункту застосовується ставка податку, встановлена Законом для оподаткування цих же доходів резидентів.
Таким чином, якщо фізична особа нерезидент не надає податковому агенту довідку -підтвердження статусу податкового резидента України, то при виплаті доходу у вигляді заробітної плати податковий агент зобов'язаний утримати податок з доходів фізичних осіб за ставкою 30 %.
З матеріалів справи встановлено та позивачем не заперечується факт використання ним в перевіряємому періоді праці найманих працівників -іноземних громадян без подання ними Повідомлень працедавця про самостійне визначення фізичною особою -іноземцем резидентського статусу.
Отже, суд погоджується з висновками відповідача про те, що іноземні громадяни, які працювали у позивача, у зв'язку з ненаданням ними податковому агенту -позивачу повідомлень -підтвердження статусу податкового резидента України, не визначили документально свій податковий резидентський статус, тому їх доходи повинні оподатковуватися як доходи нерезидентів.
Згідно п.1.15. ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Відповідно п.3.4. ст.3 зазначеного Закону при нарахуванні доходів у будь-яких не грошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою: К = 100 : (100 -Сп), де К -коефіцієнт, Сп -ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування. V такому ж порядку визначається об'єкт оподаткування для сум надмірно витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.
Пунктом 4.2.9. п.4.2. ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема, дохід отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятком, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за Рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом. Вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних ЦІН (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.
Відповідно до пп." а" п.17.2 ст.17 зазначеного закону особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.
Згідно з пп."а" п.19.2. ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Відповідно до п.127.1. ст.127 Податкового кодексу України не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Таким чином, суд вважає правомірним збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача від 07.12.2011р. № 0000864220.
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою, регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі - Положення), затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004 р. № 637.
Відповідно до п.1.2 Положення, оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.
Книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).
Розрахунковий документ - документ встановлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Положенням про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 р № 614, не передбачено накладні, інформаційні листи, акт виконаних робіт та товарні чеки, як розрахункові документи.
Згідно пп.2.6. п.2. Положення, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень
у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книги).
Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.
Відповідно до п.2.11. Положення, видача готівкових кошті під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України.
Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно п.4.3. Положення, записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися.
Якщо бухгалтерія та касир підприємства (юридичної особи) не працюють у вихідні та святкові дні, а його відокремлений підрозділ, який використовує під час розрахунків РРО (РК), у ці дні працює, але не веде касової книги, то записи в касовій книзі юридичної особи здійснюються наступного робочого дня підприємства - юридичної особи.
Підприємства, що мають відокремлені підрозділи, які проводять касові операції з відображенням їх в касовій книзі і режим роботи яких не збігається з розпорядком функціонування бухгалтерії підприємства - юридичної особи, внутрішнім документом визначають порядок взаємодії відокремлених підрозділів із бухгалтерією підприємства (юридичної особи) відповідно до вимог законодавства України, зокрема визначення часу робочих мін, забезпечення бухгалтерського обліку касових операцій тощо.
Відповідно до п.7.4. Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 р. № 614, використання книги обліку розрахункових операцій, зареєстрованої на господарську одиницю, передбачає: наявність книги обліку розрахункових операцій в господарській одиниці, на яку ця книга зареєстрована, або на місці проведення розрахунків; здійснення записів про реквізити розрахункових квитанцій до початку використання розрахункової книжки та безпосередньо після закінчення її використання у межах робочого дня чи зміни; щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.
Крім того, Національним банком України від 16.04.2010 р. № 11-110/2010-6116 надано роз'яснення вимог п.2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме: у випадку, коли готівка проведена через реєстратор розрахункових операцій, зроблений відповідний запис у касовій книзі у день надходження готівки, однак не проведена у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків -такий випадок може кваліфікуватися як неповне оприбуткування.
Згідно п.7.3. Положення, відповідальність за дотримання порядку ведення операцій з готівкою покладається на підприємців, керівників підприємств. Особи, які винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому законодавством України порядку. Уразі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання органів контролю згідно з законодавством України.
Статтею 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 р. № 436 передбачено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Відповідно до абз.6 ст.1 зазначеного указу, за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документу (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордеру, іншого письмового документу), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, до порушника застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі сплачених коштів.
З матеріалів справи встановлено, що готівкові кошти у сумі 5424551,67 грн. в святкові та вихідні дні в касі позивача оприбутковувалась в наступний робочий день. Відповідно до пояснень головного бухгалтера позивача записи в касовій книзі підприємства здійснює головний касир підприємства якому встановлений 5-денний робочий тиждень, з понеділка по п'ятницю, а відділ рецепції, який працює цілодобово 7 днів на тиждень, не веде касової книги, тому усі записи за операціями одержання або видачі готівки через PРО у вихідні та святкові дні здійснюються головним касиром підприємства в наступний робочий день після таких днів. Грошові кошти, які є добовою сумою продажу за Z-звітами РРО у ці дні, (РРО розташовані в фітнес центрі, готелі, барі, ресторанах,) зберігаються в сейфі відділу рецепції до моменту інкасації головним касиром.
В той же час, позивач не має відокремлених підрозділів, що свідчить про порушення ним вимог п.2.6. Положення.
Відповідно до ст.2, п.13 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" місце проведення розрахунків -це місце, де здійснюються розрахунки з покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, a також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки -загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.
Відповідно до п.4.5. розділу 4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 р. № 614, внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватись через РРО з використанням операцій "службове внесення" та "службова видача", якщо таке внесення чи видача не пов'язані з проведенням розрахункових операцій. Крім того, операція "службове внесення" використовується для реєстрації суми готівки, яка зберігається на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, що проводиться після виконання Z-звіту.
В порушення зазначеного пункту позивачем жодного разу службовим внеском не вносилась сума за попередній робочий день, тобто сума готівкових коштів на місці проведення розрахунків (в сейфі, розміщеному на місці проведення розрахунків) не відповідала денним звітам РРО. Крім того, в сейфі відділу рецепції де зберігались готівкові кошти у період вихідних та святкових днів знаходились кошти, як з рецепції готелю, так і з фітнес центру, бару та ресторанів, які зареєстровані на підприємстві (9 РРО).
Як вже зазначалося, відповідачем під час перевірки було встановлено проведення позивачем готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, які було видано під звіт на загальну суму 3694,13 грн. (згідно авансових звітів), що свідчить про порушенням ним викладених законодавчих норм.
Таким чином, суд вважає правомірним нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог законодавства у сфері РРО за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача від 07.12.2011р. № 0000844220.
Закон України "Про відходи" визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України.
Відповідно до абз.2,7,19 ст.1 Закону, відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення). Розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.
Правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України визначається Порядком розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. № 1218.
Згідно п. 8 зазначеного Порядку власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів, які одержали ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.
Відповідно до п.2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303, за розміщення відходів справляється збір за забруднення навколишнього природного середовища.
Згідно п.4 зазначеного порядку, суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів обчислюється платником збору самостійно щоквартально, наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів(щодо скидів та розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів.
Відповідно до п.8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі.
Якщо підприємство своєчасно не передало відходи іншим спеціалізованим підприємствам (комунальним підприємствам) У встановлені договором терміни, тобто це підприємство протягом відповідного часу здійснювало розміщення відходів на власних об'єктах, з власної вини та/або з вини комунального підприємства, яке в супереч договору станом на кінець звітного кварталу не вилучив відходи шляхом їх вивезення, то таке підприємство має сплати збір за забруднення навколишнього природного середовища за фактичні обсяги відходів, що дійсно розміщувалися на його власних об'єктах протягом відповідного часу.
Враховуючи, що при щомісячному списанню та встановленню люмінесцентних ртутних ламп, на утилізацію відпрацьованих люмінесцентних ртутних ламп позивачем передано тільки в 2-х податкових періодах, то в решті періодах відпрацьовані люмінесцентні ртутні лампи розміщувались на власних об'єктах, що свідчить про порушення позивачем викладених законодавчих норм. При цьому у позивача відсутні дозвільні документи, як на розміщення відходів (затверджені ліміти), так і на їх транспортування.
Таким чином, суд вважає правомірним збільшення позивачу суми грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача від 07.12.2011 р. № 0000854220.
Згідно пп.14.1.223. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розміщення відходів -зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.
Відповідно до п.240.1. ст.240 Податкового кодексу України, платником екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.
Згідно пп.242.1.3. п.242.1. ст.242 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких
відходів.
Відповідно до п.249.1. ст.249, п.250.1. ст.250 Податкового кодексу України, суми податку обчислюються за податковий (звітний) квартал платниками податку (крім тих, які визначені п.240.2 ст.240 цього Кодексу), податковими агентами (які визначені пп.241.2.1 п.241.2 ст.241 цього Кодексу). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.
Згідно з пп.246.1.2. п.246.1. ст.246 Податкового кодексу України, ставка податку за розміщення люмінесцентних ламп становить 7,5 гривні за одиницю.
При цьому п.2 підрозділу 5 Перехідних п положень Податкового кодексу України передбачено, що за податковими зобов'язаннями з екологічного податку, що виникли з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно о ставки н податку становлять 50 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 цього Кодексу.
Згідно з п.246.4 ст.246 Податкового кодексу України за розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів, ставки податку, зазначені у пунктах 246.1 -246.3 цієї статті, збільшуються у 3 рази.
Відповідно до п.246.5 ст.246 Податкового кодексу України за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі в межах населеного пункту або на відстані менш як 3 км від таких меж до ставки податку застосовується коефіцієнт 3.
З матеріалів справи встановлено, що у позивача відсутні дозвільні документи на розміщення відходів, які передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.1995 р. № 440 "Про затвердження Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин" та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. № 1218 "Про затвердження Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів".
В той же час, як було встановлено відповідачем під час перевірки позивача, при щомісячному списанню та встановленню люмінесцентних ртутних ламп, на утилізацію відпрацьованих люмінесцентних ртутних позивач не передавав, тобто відпрацьовані люмінесцентні ртутні лампи розміщувались на підприємстві. Отже, позивач повинен був подати відповідачу розрахунки екологічного податку та сплатити відповідні суми екологічного податку.
Таким чином, суд вважає правомірним збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по екологічному збору за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача від 07.12.2011 р. № 0000884220.
Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Позивачем не надано суду достатніх та належних доказів для обґрунтування викладених в адміністративному позові обставин.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Провівши системний аналіз викладених законодавчих норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "САССК" відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 03.09.2012 р.
Суддя В.В. Aмельохін