14 серпня 2012 року 2а-3154/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., при секретарі судового засідання - Мостовому О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Лізинг"
доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Лізинг" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000112203 від 30.05.2012 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів віднесено суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних у контрагента маркетингових послуг до складу податкового кредиту, проте як стверджує позивач, податковий орган дійшов необґрунтованого висновку про заниження податку на додану вартість шляхом включення до складу витрат на придбання вказаних послуг, а тому на думку, позивача, податковий орган неправомірно збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосував штрафні (фінансові) санкції.
14 серпня 2012 року представник Позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що в первинних документах позивача за результатами виконання договорів про надання послуг відсутня інформація про конкретні послуги, надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру, що позбавляє можливості дійти висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, продажем послуг, використання їх підприємством у власній господарській діяльності, а тому, позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Посадовою особою Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Лізинг" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП "ВКФ "Ударник-2" за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, за результатами якої складено Акт від 11.05.2012 року № 266/22-00/31033785 (надалі - Акт перевірки).
Перевіркою встановлено, що між ТОВ "Оптіма-Лізинг" і ПП "ВКФ "Ударник-2" укладено договір № 1804-2011 від 18.04.2011 року щодо проведення маркетингового дослідження, предметом якого було здійснення контрагентом позивача маркетингових досліджень в розрізі сформованого та узгодженого сторонами технічного завдання на дослідження.
Суми податку на додану вартість (132004,35 грн.) за податковими накладними № 15 від 25.04.2011 року, № 19 від 28.04.2011 року, № 21 від 30.04.2011 року, виписаними даним контрагентом, позивачем включено до складу податкового кредиту в квітні 2011 року.
Як вбачається з Акта перевірки, податковий орган зазначив, що під час перевірки досліджено первинні бухгалтерські документи, а саме: акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № УД-0000007 від 25.04.2011 року, № УД-0000006 від 28.04.2011 року, № УД-0000005 від 30.04.2011 року, податкові накладні та звіти на теми "Маркетингове дослідження щодо ставлення населення України до реклами на телебаченні та її ефективність у сучасному медіа-просторі", "Маркетингове дослідження рекламних цілей та визначення вартості", "Маркетингове дослідження для відкриття регіонального представництва компанії", та встановлено, що зазначені звіти не містять ініціалів виконавця, не посвідчені підписом та печаткою виконавця, не містять дати виконання, узагальнених висновків. Також податковим органом було встановлено, що акти виконаних робіт не містять повної інформації стосовно об'єкта досліджень, відомості про методи та способи проведення маркетингових досліджень, відомості про територію, щодо якої проводиться вищевказані дослідження. Крім того, до перевірки не було надано документів, які б могли підтвердити фактичне отримання послуг та їх зв'язок з фінансово-господарською діяльністю ТОВ "Оптіма-Лізинг".
Отже, відсутність у первинних документах за результатами виконання договорів про надання послуг інформації про конкретні послуги, надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру, що позбавляє можливості дійти висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, продажем послуг, використання їх підприємством у власній господарській діяльності.
За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем неправомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами у квітні 2011 року в сумі 132004,35 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 132004,35 грн.
На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.05.2012 року № 0000112203, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 132005,35 грн., з яких 132004,35 грн. - за основним платежем; 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Вважаючи рішення податкового органу неправомірним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з підпунктом 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Відповідно до пункту "г" підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Виходячи із системного аналізу положень статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.
Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.
Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статі 200 Податкового кодексу України).
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.2 статі 200 Податкового кодексу України).
Із наведених норм вбачається, що право на включення платником податків до складу витрат виникає за наявності первинних бухгалтерських документів, що підтверджують факт здійснення підприємством таких витрат, а також зв'язок здійснених витрат з господарською діяльністю.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту здійснення господарської операції з поставки послуг та її документального підтвердження.
Як було зазначено судом, між позивачем та ПП "ВКФ "Ударник-2" укладено договір № 1804-2011 від 18.04.2011 року щодо проведення маркетингового дослідження ринку, за результатами виконання якого, позивачем включено до складу податкового кредиту за квітень 2011 року суму сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг 132004,35 грн.
Проте, під час розгляду справи позивачем не було надано документального підтвердження виконання вказаних робіт на користь позивача ПП "ВКФ "Ударник-2".
Вказані докази також не були надані суду і під час розгляду даної справи.
Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надано копії первинних документів в яких визначені загальні назви наданих послуг без уточнення їх кількості, отриманих результатів, а також не зазначено калькуляцію вартості кожної з наданих послуг.
Тобто, позивачем не надано суду жодних документальних доказів, які підтверджують факт використання результатів придбаних послуг у власній господарській діяльності підприємства.
Таким чином, висновки податкового органу про завищення позивачем суми податкового кредиту у зв'язку з включенням сум, які не пов'язані з веденням господарської діяльності у розмірі 132004,35 грн. є правомірними.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-лізинг" - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Балаклицький А. І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 серпня 2012 р.