09 серпня 2012 року 11:00 Справа № 0870/5794/12
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Максименко Л.Я.,
при секретарі судового засідання - Приймаку Є.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовною заявою:Приватного акціонерного товариства «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління», м. Запоріжжя
до:Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя, м. Запоріжжя
про:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
за участю:
від позивача:Калініна Ю.О., довіреність № 12 від 15.06.2012
від відповідача:Жовтоножко Д.Ф., довіреність № 3894/10/10 від 31.07.2012
Приватне акціонерне товариство «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» (далі - СДРБСУ, позивач) звернулось із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя № 0000362301 від 20.03.2012, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 60 000,00 грн. та штрафні санкції у сумі 1,00 грн.
В обґрунтування позову товариство посилається на те, що висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, викладені в акті перевірки є необґрунтованими. Зазначає, що придбання товариством олії соняшникової у ТОВ «Агроойл Груп» та її подальша реалізації на підставі договору комісії ПП «Диабаз-2007» підтверджується оформленими відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 документами, які в свою чергу надсилались податковому органу для перевірки. З огляду на це вважає, що підприємством правомірно, у відповідності із приписами ПК України, включено до податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 60 000,00 грн., а тому висновки перевіряючи про порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 200 ПК України є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги з підстав, викладених вище, наполягає на задоволенні позову.
Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях від 24.07.2012 посилається на те, що за результатами проведеної перевірки ПрАТ «СДРБСУ» встановлено порушення останнім вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий 2011 року на загальну суму 60 000,00 грн. Вказує, що в ході перевірки товариством не надані податковому органу документи, що підтверджують факт перевезення товару від постачальника ТОВ «Агроойл Груп», а тому не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця. Зазначає, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Агроойл Груп» здійснюється поза межами правового поля, а відносини з іншими контрагентами є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються такими правочинами. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.
Під час розгляду справи по суті представник відповідача підтримав заперечення з підстав викладених вище.
В судовому засіданні 09.08.2012 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
На підставі наказу від 16.03.2012 № 34 ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя, згідно з п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. п. 78.1.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 ПК України проведено документальну невиїзну перевірку з питань дотримання ПрАТ «СДРБСУ» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 28.02.2011, про що складено акт від 20.03.2012 № 43/22/4720375.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, ст. 201 ПК України, в результаті чого ПрАТ «СДРБСУ» занижено податок на додану вартість за лютий 2011 року на загальну суму 60 000,00 грн.
20.03.2012, на підставі акту перевірки від акт від 20.03.2012 № 43/22/4720375, ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000362301, яким ПрАТ «СДРБСУ» визначено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 60 001,00 грн., в т.ч. 60 000,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 20.03.2012 № 0000362301 ПрАТ «СДРБСУ» здійснило процедуру адміністративного оскарження, за наслідками якої податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга позивача від 30.03.2012 - залишена без задоволення.
З вимогою визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя № 0000362301 від 20.03.2012 ПрАТ «СДРБСУ» звернулось до суду.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
18.02.2011 між ЗАТ «СДРБСУ» (правонаступником якого є позивач) та ТОВ «Агроойл Груп» (постачальник) укладений договір поставки № 18/02, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар у складі, найменуваннях, ціні та у кількості, зазначеним у Специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору.
Згідно специфікацій № 1 від 18.02.2011, № 2 від 14.03.2011 та № 3 від 06.04.2011 постачальник мав поставити товар - олію соняшникову нерафіновану І ґатунку, ДОСТ 4492:2005, на умовах поставки ЕХW - Запорізька область, Чернігівський район, смт. Чернігівка, вул. Рєпіна, 29.
Крім того, 28.02.2011 між позивачем та його контрагентом ТОВ «Агроойл Груп» (зберігач) укладено договір зберігання № 1, відповідно до п.1.1 якого зберігач зобов'язується прийняти та зберігати майно, що є предметом договору поставки № 18/02 від 18.02.2011, укладеного між ЗАТ «СДРБСУ» та ТОВ «Агроойл Груп», та повернути майно у збереженому стані. Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено, що здача-приймання майна на зберігання проводиться за місцезнаходженням зберігача (смт. Чернігівка, вул. Рєпіна, 29) та оформлюється накладними.
Слід зазначити, що контрагент позивача - ТОВ «Агроойл Груп» орендувало цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Запорізька область, смт. Чернігівка, вул. Рєпіна, буд. 29 за договором оренди від 14.08.2006 у ПП «Паритет-Агро».
На виконання умов договору поставки № 18/02 ТОВ «Агроойл Груп» передав, а позивач прийняв олію соняшникову, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000089 від 28.02.2011на суму 360 000,00 грн. (спірна поставка), № РН-0000102 від 14.03.2011 на суму 355 235,40 грн., № РН-0000117 від 20.04.2011 на суму 327 609,55 грн. та передав податкові накладні.
Придбаний товар був належним чином оприбуткований позивачем, що підтверджується долученими до справи оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 281 та накладними на внутрішнє переміщення від 28.02.2011, від 14.03.2011 та від 20.04.2011.
Із пояснень представника позивача та наданих документів судом встановлено, що товар за договором поставки від ТОВ «Агроойл Груп» до ПрАТ «СДРСБУ» не перевозився, а був прийнятий ТОВ «Агроойл Груп» на зберігання, що посвідчується актом приймання-передачі від 28.02.2011 (спірна поставка) та відповідає досягнутій раніше домовленості між сторонами.
Враховуючи умови поставки ЕХW - Запорізька область, Чернігівський район, смт. Чернігівка, вул. Репина, 29, продавець - ТОВ «Агроойл Груп» вважається таким, що виконав свої зобов'язання по поставці, коли він надав товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві, або в іншому названому місці.
Як передбачали умови специфікації товар був поставлений (знаходився) за адресою Запорізька область, Чернігівський район, смт. Чернігівка, вул. Репина, 29, що є адресою орендованого цілісного майнового комплексу ТОВ «Агроойл Груп», і відповідно там же товар був прийнятий контрагентом на зберігання.
Тобто, адреса контрагента, місця поставки та місця зберігання є тотожними, а тому фізичного переміщення товару не відбувалось і відповідно документи на підтвердження відвантаження (транспортування) не складались.
21.04.2011 позивач (комітент) укладає договір комісії № 28/11 з ПП «Диабаз-2007» (комісіонер), відповідно до умов якого, а також специфікації № 1 комітент доручив, а комісіонер прийняв на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок комітента здійснити реалізацію на експорт олії соняшникової нерафінованої, І ґатунку, ДСТУ 4492:2005 у кількості 97,00 тн. за ціною 1 290 дол. США.
Комісіонер ПП «Диабаз-2007» 21.04.2011 уклав з компанією OREXIM LIMITED контракт на поставку олії соняшникової нерафінованої українського походження.
Товар позивача, який знаходився на зберіганні у ТОВ «Агроойл Груп» був вивезений на замовлення ПП «Диабаз-2007» (комісіонера) з смт. Чернігівка до м. Миколаєва перевізниками ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Агроойл Груп», що підтверджується товарно-транспортними накладними та актами приймання-передачі виконаних робіт (долучені до справи). Факт передачі товару від позивача до комісіонера на складі ТОВ «Агроойл Груп» посвідчується долученим до справи актом приймання-передачі № 1 від 21.04.2011.
Після накопичення необхідної кількості олії соняшника ПП «Диабаз-2007» на виконання контракту від 21.04.2011, відправив на експорт товар згідно митної декларації від 02.07.2011.
Таким чином, позивачем надано повний пакет документів, яким оформлена господарська операція та дійсно підтверджується реальність вчинено між ПрАТ «СДРБСУ» та ТОВ «Агроойл Груп» правочину.
Натомість, в акті перевірки від 20.03.2012 № 43/22/4720375 податковий орган робить висновок про те, що правочин, укладений між покупцем ПрАТ «СДРБСУ» та постачальником ТОВ «Агроойл Груп» не спричинив реального настання юридичних наслідків, оскільки в ході перевірки не підтверджено факту поставки (транспортування) позивачем від контрагента, що свідчить про те, що правочини між ПрАТ «СДРБСУ» та ТОВ «Агроойл Груп» здійснені без мети настання реальних наслідків.
Однак, суд не погоджується із таким висновком та зазначає наступне.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як зазначалося вище, всі придбані ТМЦ були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ПрАТ «СДРБСУ» на підставі накладних, оплачені, та в подальшому реалізовані на експорт, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.
Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.
Посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність перевізних документів між ПрАТ «СДРСБУ» та ТОВ «Агроойл Груп» суд вважає безпідставним, оскільки умови укладених між сторонами договорів виключали їх складення.
Також, в акті перевірки (арк. 15) податковий орган згідно п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п.2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України приходить до висновку про те, що правочини між ТОВ «Агроойл Груп» з підприємствами-постачальниками та далі по ланцюгах постачання не мали мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемними та такими, що не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Проте, аналізуючи вищевикладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення контрагентом вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).
Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.
В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними тощо.
Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності третіх осіб по ланцюгу постачання, а саме ТОВ «Синтез» - ТОВ «КДЮ» - ТОВ «Агроойл Груп» - ПрАТ «СРБСУ», які безпосередньо до позивача жодного відношення не мають, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.
Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.
В свою чергу Податковий кодекс України, не ставить право платника податку на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.
Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).
Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
Таким чином, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми середниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом (лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11).
Натомість, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент здійснення спірних операцій, далі - ПК України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Отже, Податковим кодексом встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.
Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Податкового кодексу акт перевірки не містить, ПрАТ «СДРБСУ» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.
Суд згідно досліджених у справі доказів прийшов до висновку про те, що операція між ПрАТ «СДРСБУ» та ТОВ «Агроойл Груп» відбулася, що сторони і зафіксували шляхом складення первинної документації. Та обставина, чи міг суб'єкт господарювання у другому та третьому ланцюгах постачання здійснювати діяльність із поставки такого товару, на яких підставах та чи існували при цьому порушення закону - знаходиться за межами відповідальності позивача у справі.
Таким чином, обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, ст. 201 ПК України щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит, яке не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.
Така позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 22.10.2010.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених
статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд вважає, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 20.03.2012 № 43/22/4720375, про порушення ПрАТ «СДРСБУ» вимог п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, ст. 201 ПК України є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.
Тому, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя № 0000362301 від 20.03.2012 слід визнати протиправним та скасувати.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя № 0000362301 від 20.03.2012 про визначення Приватному акціонерному товариству «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 60 001,00 грн., в т.ч. 60 000,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» 600,00 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя (підпис) Л.Я. Максименко