Справа № 1509/102/12
Провадження № 1509/102/12
"05" квітня 2012 р. Іванівський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Погорєлова І. В.
при секретарі Мельнику Р. А.
розглянувши в попередньому судовому засіданні в смт. Іванівка Іванівського району Одеської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2,ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що позивач разом із відповідачами є співвласниками,в рівних частках(по 1/3 частині у кожного), квартири АДРЕСА_1. Правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на нерухоме майно є свідоцтво про право власності на житло від 01 серпня 1994 року, видане Квартирно-експлуатаційною частиною Рауховського району Одеського військового округу на підставі розпорядження № 3 від 01.08.1994 року. Право власності на нерухоме майно зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний № 35934886. 15 листопада 2011 року між позивачкою і відповідачами було досягнуто домовленості про купівлю-продаж належних їм 2/3 часток квартири. При укладенні договору нами було погоджено всі належні умови купівлі-продажу нерухомого майна. Зокрема, щодо ціни, передачі нерухомого майна у власність, оформлення договору в нотаріальній конторі тощо. На підтвердження укладеного договору купівлі-продажу, того ж дня ОСОБА_1 сплатила відповідачам під розписку 20 000 (двадцять тисяч) гривень, тобто повністю розрахувалася за нерухоме майно. Проте до цього часу відповідачі відмовляються посвідчити договір у нотаріальній конторі. Така відмова відповідачів суперечить умовам досягнутої з ними угоди і чинному законодавству.
Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст.220 ЦК України в разі виконання однією зі сторін повністю або частково умов договору, що потребує нотаріального посвідчення, та ухилення від нотаріального оформлення іншою стороною суд вправі визнати такий договір дійсним.
Відповідно до ч.3 ст. 334 ЦК України право власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Враховуючи, що нотаріальне посвідчення не відбулося у наслідок ухилення відповідачів, а домовленість сторін щодо усіх істотних умов договору підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне виконання договору, позивачка вважає, що є підстави для визнання вказаного договору дійсним та визнання за нею права власності на майно, яке є предметом цього договору, у зв'язку з чим позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Позивачка до попереднього судового засідання надала до суду заяву в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, наполягала на їх задоволенні, та просила суд розглядати справу за її відсутності.
Відповідачі до попереднього судового засідання надали до суду заяви в яких пояснили, що позов визнають в повному обсязі, не заперечують проти його задоволення, та просять справу розглядати за їх відсутністю.
Оскільки відповідачі визнали позовні вимоги повністю, суд, на підставі ч.4 ст.130 ЦПК України, в порядку ч.4 ст.174 цього кодексу, ухвалив закінчити розгляд справи та ухвалити рішення, оскільки визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, взявши до уваги визнання відповідачем позову, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
15 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, був укладений в усній формі договір купівлі-продажу належних відповідачам 2/3 часток квартири АДРЕСА_1. Правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на нерухоме майно є свідоцтво про право власності на житло від 01 серпня 1994 року, видане Квартирно-експлуатаційною частиною Рауховського району Одеського військового округу на підставі розпорядження № 3 від 01.08.1994 року. Право власності на нерухоме майно зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний № 35934886.
Відповідно до ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Як встановлено ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Встановлену договором вартість майна у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень позивач сплатила в повному обсязі відповідачам, що підтверджується розпискою.
Відповідачі передали позивачу у власність нерухоме майно, яке є предметом договору купівлі-продажу та правовстановлюючі документи на нього.
Ці обставини свідчать про повне виконання сторонами договору купівлі-продажу.
Усі ці обставини відповідачі підтвердили та позов визнали, пояснивши, що ухилення від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна відбулося за браком коштів, вони не в змозі оплатити витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням договору. У наслідок саме цих обставин, відповідачі ухилилися від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.
Судом прийнято до уваги, що згідно рекомендацій, викладених у п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Але, як встановлено ч.2 ст.210 ЦК України, перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. Такого закону досі не має. Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року №671, не є законом.
Відповідно до ч.4 ст.4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього кодексу або іншого закону.
У разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу (ч.4 ст.8 ЦПК України).
За таких обставин, Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою КМУ від 26.05.2004р. №671, не може бути застосований судом.
Між тим, як встановлено ч.9 ст.8 ЦПК України, забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Таким чином, відсутність закону, яким би було визначено перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів (ч.2 ст.210 ЦК України) не є підставою для відмови у позові.
Як встановлено ч.8 ст.8 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого -суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
У ст.8 ЦК України також зазначено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
За таких обставин, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин ч.2 ст.220 ЦК України та визнати дійсним договір купівлі-продажу 2/3 часток квартири АДРЕСА_1.
Що ж стосується визнання права власності на нерухоме майно, то як встановлено ч.3 ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. А ч.4 ст.334 ЦК України передбачено, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Але, як вже було встановлено, виконати вимоги закону щодо державної реєстрації договору неможливо, у наслідок відсутності відповідного закону.
За таких обставин, враховуючи положення ст.8 ЦК України, ч.ч.8, 9 ст.8 ЦПК України, суд вважає, що право власності у позивача виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного майна (ч.3 ст.334 ЦК України).
Частиною 1 ст.214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує серед іншого питання про розподіл між сторонами судових витрат. Згідно ст.79 цього кодексу, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати (ч.1 ст.88 ЦПК України), проте на прохання позивача суд не стягує з відповідача на його користь судові витрати, які поніс позивач.
Керуючись ст. 16, ч.2 ст.220, ст.203, ч.1 ст.209, 218, ч.1 ст.328, ч.1-4 ст.334, ч.1 ст.655 ЦК України, ст. ст.3,10,60,88,130,212-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити .
Визнати дійсним договір купівлі-продажу 2/3 часток квартири, загальною площею 46,7 кв.м., житловою площею 26,1 кв.м., що розташована в АДРЕСА_1, укладений в усній формі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири, загальною площею 46,7 кв.м., житловою площею 26,1 кв.м., що розташована в АДРЕСА_1 і , з урахуванням 1/3 частини квартири, що належить на праві власності позивачці, визнати за ОСОБА_1 право власності на згадану квартиру в цілому.
Рішення є підставою для реєстрації права власності та внесення змін до технічної документації ), квартири АДРЕСА_1.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Іванівський районний суд Одеської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: І. В. Погорєлов