Справа № 22ц/0590/8983/2011 року Головуючий першої інстанції Дмитрієв О.Ф.
Категорія 50 Доповідач Соломаха Л.І.
28 серпня 2012 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Шигірта Ф.С.
при секретарі Забавіній М.О.
за участю:
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Орган опіки та піклування Старобешівської районної державної адміністрації) про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 02 лютого 2012 року, -
Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 02 лютого 2012 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволені позовних вимог до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Додатковим рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 11 липня 2012 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволені позову до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання онуків.
Не погоджуючись з рішенням суду від 02 лютого 2012 року, позивач подала на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення її позовних вимог про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Зазначає, що висновок суду про недоведеність її позовних вимог є помилковим, оскільки на підтвердження позовних вимог нею надані:
- характеристики на дівчаток, згідно яких відповідач батьківські збори не відвідує, у вихованні дівчаток участь не приймає;
- акт обстеження житлово-побутових умов, згідно якого нею створені необхідні умови для проживання, виховання та розвитку дітей.
Суд не врахував, що відповідач життям дівчаток не цікавиться, не надає допомогу на їх утримання. Відповідачем визнано факт невиконання ним своїх батьківських обов'язків, що відповідає частині 4 ст. 174 ЦПК України. Передача батьком дитини на виховання іншій особі підтверджує той факт, що він не піклується про фізичний, духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, свідомо нехтує батьківськими обов'язками, оскільки всі ці обов'язки здійснює особа, на виховання якої дитина передана (а.с. 38-39).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник органу опіки та піклування Старобешівської районної державної адміністрації у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що згідно свідоцтв про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, їх батьками є відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 6), яка вироком Старобешівського районного суду Донецької області від 29 липня 2005 року визнана винною в скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 ст. 115 КК України, та їй призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі, строк відбування якого обчислюється з 05 березня 2005 року (а.с. 9-11).
Відповідно до довідки Роздольненської сільської ради Старобешівського району Донецької області від 18 липня 2011 року № 2397 діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та мешкають за адресою: АДРЕСА_1, разом з позивачем ОСОБА_1, яка доводиться їм бабцею, її чоловіком ОСОБА_6 За цією ж адресою зареєстровані і батьки дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 8).
Згідно довідки Роздольненської сільської ради Старобешівського району Донецької області від 18 липня 2011 року № 2398 ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, але за зазначеною адресою фактично не мешкає (а.с. 7).
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, а тому підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відсутні.
Зазначений висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст. 164 Сімейного кодексу України (далі СК України).
Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав, позивач, як на підставу позову, посилалася на ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.
Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
З матеріалів справи встановлено, що в теперішній час відповідач зареєстрований за місцем проживання позивача та його неповнолітніх дітей, а фактично мешкає в цьому ж АДРЕСА_2.
Згідно характеристики, виданої головою Роздоленської сільської ради 11 січня 2012 року, за місцем проживання відповідач характеризується задовільно, мешкає з громадянкою ОСОБА_7, спиртними напоями не зловживає працелюбний, з сусідами не конфліктує, поважний (а.с. 29).
Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав. Позивачем не надано суду доказів щодо свідомого нехтування відповідачем своїми обов'язками по вихованню дітей.
Посилання позивача на характеристики дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що надані Роздольненською загальноосвітньою школою I-III ступенів, згідно яких батьківські збори та усі класні заходи відвідує бабуся ОСОБА_1, батько дітей ОСОБА_2 батьківські збори не відвідує, у вихованні дівчат участь не приймає (а.с. 12-15), не є достатнім доказом свідомого нехтування відповідачем своїми обов'язками по вихованню дітей.
Посилання позивача на акт обстеження житлових умов від 18 липня 2011 року, згідно якого в будинку № АДРЕСА_1 мешкають ОСОБА_1, її чоловік ОСОБА_6 та онуки - ОСОБА_3, ОСОБА_4, в будинку кімнати світлі та просторні, меблі в доброму стані, маються дитячі іграшки, учбова та художня література, взаємні відносини в сімї доброзичливі (а.с. 16), також не свідчить про нехтування відповідачем своїми обов'язками по вихованню дітей.
Сам факт проживання онуків з позивачем, яка доводиться їм бабусею, не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки відповідно до ст. 257 СК України баба, дід, мають право спілкуватися зі своїми внуками, брати участь у їх вихованні; батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, своїх прав щодо виховання внуків.
До того ж відповідно до частини 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до частини 3 ст. 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
На час розгляду спору судом обидві дитини досягли віку чотирнадцяти років. Позивачем не надано суду доказів про те, що діти бажають мешкати за місцем проживання батька, а останній проти цього заперечує. Позивач в судовому засіданні апеляційного суду пояснила, що стосунки між батьком та дітьми є доброзичливими.
Відповідно до частин 4 та 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно письмового висновку органу опіки та піклування Старобешівської районної державної адміністрації від 12 січня 2012 року № 15-03 орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньок ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Такого висновку орган опіки та піклування дійшов виходячи з того, що відповідач ОСОБА_2 не зловживає алкогольними напоями, працьовитий, не конфліктний, поважливий громадянин. Орган опіки та піклування посилається на те, що вказана в позовній заяві мотивація, що ОСОБА_2 не займається вихованням дітей, не цікавиться їх утриманням, підлягає сумніву, тому що зі слів дівчаток, батько щотижня проходить до них додому, інколи приносить гроші, подарунки, дівчата не змогли підтвердити той факт що вони бажають позбавити батька батьківських прав. Мотив позивача стосовно позбавлення відповідача батьківських прав, щоб у дітей були певні пільги є незаконним (а.с. 28).
В судовому засіданні суду першої інстанції 12 січня 2012 року позивач підтвердила той факт, що метою позбавлення відповідача батьківських прав є отримання певних пільг для навчання дітей.
Відповідно до частин 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Апеляційний суд вважає висновок органу опіки та піклування обгрунтованим, таким, що відповідає інтересам дітей. Доказів, які б спростовували обставини, з яких виходив орган опіки та піклування, позивачем суду не надано.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Письмовий висновок органу опіки та піклування Старобешівської районної державної адміністрації від 12 січня 2012 року № 15-03 враховує думку дітей.
Посилання позивача на вимоги частини 4 ст. 174 ЦПК України та визнання відповідачем позову також не впливає на висновки суду.
Відповідно до частини 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Визнання відповідачем позову суперечить інтересам дітей, а тому суд обґрунтовано продовжив судовий розгляд та ухвалив рішення після з'ясування всіх обставин справи.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Будь-яких доводів щодо позовних вимог про стягнення аліментів в апеляційній скарзі позивачем не наведено.
Відповідно до частини 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дітей були пов'язані позивачем з позбавленням відповідача батьківських прав. Оскільки в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав ОСОБА_1 відмовлено, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дівчаток ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 відсутні. Проте позивач не позбавлена можливості звернутися з самостійним позовом про стягнення аліментів на утримання онуків в порядку ст. 258 СК України.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 02 лютого 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Ф.С. Шигірт