Справа № 206/1504/2012 Провадження № 22-ц/0290/2367/2012Головуючий в суді першої інстанції:Сичук М.М.
Категорія: 20 Доповідач: Вавшко В. С.
14.08.2012
14.08.2012 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
ГоловуючогоВавшка В.С.,
суддів:Іващука В.А., Сопруна В.В.,
при секретарі:Пишному О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 27 червня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, з участю третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмили Вікторівни про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності на майно,
У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 04 червня 1983 року між ним та ОСОБА_7 був укладений шлюб. У їх спільній власності перебувала квартира АДРЕСА_1
14 лютого 2009 року, продовжуючи перебувати у шлюбі, ОСОБА_7 без згоди позивача уклала договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_8, отримавши кошти у сумі 10120 грн.
Письмової згоди на укладення договору купівлі-продажу позивач не надавав, а тому вважає, що порушено його майнові права, у зв'язку з чим вимушений був звернутися до суду.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14 лютого 2009 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, визнати недійсним договір купівлі продажу вказаної квартири, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_9, визнати недійсним договір купівлі продажу вказаної квартири, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та визнати за ОСОБА_6 право спільної сумісної власності на вказану квартиру.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 27 червня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
На таке рішення ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_8 подала заперечення на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним та таким, що відповідає всім обставинам справи, а тому просила апеляційну скаргу ОСОБА_6 на це рішення відхилити.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 04 червня 1983 року відділом РАЦС Хмільницького міськвиконкому Вінницької області між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.
Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_13 згідно свідоцтва про право власності від 29 березня 1993 року, виданого на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради народних депутатів за № 183 від 29 березня 1993 року.
ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_14 10 червня 2002 року за № 414, належала квартира АДРЕСА_2
16 жовтня 2008 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_7 було укладено договір міни, відповідно до якого ОСОБА_13 передала ОСОБА_7 у власність квартиру АДРЕСА_1 а ОСОБА_7 передала ОСОБА_13 у власність квартиру АДРЕСА_2.
14 лютого 2009 року ОСОБА_7 продала ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу. За домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 10120 грн., а балансова вартість квартири 10116 грн. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири.
12 травня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири. За домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 167 482 грн.87 коп., що на день укладення договору становить 21825 доларів США.
27 червня 2009 року ОСОБА_10 придбала у ОСОБА_9 вказану квартиру. За домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 228 855 грн.
Зі змісту заяви ОСОБА_7 на ім'я приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В.(а.с. 21) вбачається, що ОСОБА_7 на момент придбання нерухомості у зареєстрованому шлюбі не перебувала, що підтверджується паспортом НОМЕР_1, виданого Хмільницьким МРВ УМВС України у Вінницькій області 23 травня 2002 року, де у графі «сімейний стан»є відмітка про реєстрацію шлюбу від 04 червня 1983 року та реєстрація припинення шлюбу відділом РАГС м. Хмільник Вінницької області з ОСОБА_15 від 22 червня 1999 року, інших відміток немає.
Відмовляючи ОСОБА_6 у частині задоволення позову про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю, суд виходив з того, що позивач міг повторно звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу у жовтні 2010 року, внаслідок чого було винесено рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 18 жовтня 2010 року, а також суд критично оцінив відповідь відділу РАГС у м. Хмільник про відсутність відмітки про розірвання шлюбу.
Відмовляючи ОСОБА_6 у частині задоволення позову про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, суд виходив з того, що між позивачем та нинішнім володільцем спірної квартири існують речово-правові відносини, а не зобов'язальні, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, шляхом визнання останнього недійсним та повернення сторін договору до попереднього стану. Також, суд вважає, що позивач не довів, що ОСОБА_8 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири було відомо, у яких відносинах перебувають ОСОБА_7 з ОСОБА_6 та чи перебувають взагалі, оскільки цей договір посвідчувався нотаріально, як того вимагає ст. 657 ЦК України .
Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до положень частин 1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Колегією суддів встановлено, що з 04 червня 1983 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 04 червня 1983 року актовий запис № 97(а.с. 9). Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 жовтня 2010 року шлюб між ними розірвано (а.с.13).
14 лютого 2009 року ОСОБА_7 розпорядилася спільною сумісною власністю квартирою АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_6, уклавши договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_8
ОСОБА_7 при посвідченні договору купівлі-продажу квартири, укладеного між нею та ОСОБА_8 від 14 лютого 2009 року та зареєстрованого за №331 повідомила нотаріусу неправдиві відомості про те, що вона у шлюбі не перебуває та спірна квартира є її особистою власністю.
У судовому засіданні апеляційної інстанції приватний нотаріус Рудик Л.В. пояснила, що під час посвідчення договору купівлі продажу, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вона перевірила сімейний стан ОСОБА_7 На момент укладення цього договору ОСОБА_7 була розлученою, що підтверджувалося паспортом НОМЕР_1, виданого Хмільницьким МРВ УМВС України у Вінницькій області 23 травня 2002 року. Згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністра юстиції України 03 березня 2004 року № 20/5, яка діяла на час укладення договору, не було передбачено вимоги долучати копії документів, на підставі яких встановлювалась особа.
Колегія суддів приходить до переконання, що ОСОБА_7 ввела в оману приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л.В. та покупця-ОСОБА_8 повідомивши відомості, які не відповідають дійсності, а саме, те що вона не перебуває у шлюбі та спірна квартира є її особистою власністю.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладеного 14 лютого 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та зареєстрованого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу в реєстрі за №331, є обґрунтованими з наведених вище підстав.
Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про визнання недійсними договору купівлі продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_9 від 12 травня 2009 року та договору купівлі продажу квартири, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 27 червня 2009 року, оскільки ОСОБА_6 не був стороною цих договорів, а тому він може звертатися до цих осіб лише з вимогою про витребування майна.
Також колегія суддів вважає, що не підлягає до задоволення позов у частині визнання за ОСОБА_6 права спільної сумісної власності на спірну квартиру, оскільки таке право належить йому в силу закону, про що вказано вище.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду у частині відмови визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 14 лютого 2009 року підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_7 не мала права без згоди її чоловіка ОСОБА_6 на укладання договору купівлі-продажу спільної сумісної власності -спірної квартири.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
Також, у відповідності до вимог ч.1 і ч.5 ст.88 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат.
Враховуючи ту обставину, що позов ОСОБА_6 задоволено частково, а тому на його користь слід стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 витрати по оплаті судового збору в сумі 4752 грн., а саме 3141 грн. судового збору при подачі позову та 1611 грн. при подачі апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 215, 216, 388 ЦК України, ст. 65 СК України, ст.ст.1, 3, 57, 60, 303, 307-309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 27 червня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_6 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що був укладений 14 лютого 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та зареєстрований приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу в реєстрі за №331.
У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 4752 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя :
Судді: