Дата документу 13.08.2012
Справа № 212/6597/2012
13 серпня 2012 року м. Вінниця
Ленінський районний суд м. Вінниці у складі:
головуючого судді Іщук Т.П.,
при секретарі Заселян Т.М., Коваленко Д.І.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача та третьої особи ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, про поновлення на роботі,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що з 01.12.2009 він працював на підприємстві на посаді провідного інженера-інспектора, інженера-енергетика І категорії. Наказом від 19.03.2012 року № 47-к був звільнений на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним та таким, що суперечить нормам законодавства про працю, оскільки було порушено ст.ст.40, 42 КЗпП України. До того ж, відповідач в односторонньому порядку, без згоди позивача, припинив нарахування та виплату премій та винагороди за вислугу років, передбачені колективним договором. Під час звільнення позивачу не було запропоновано робота та не було надано копії наказу про звільнення. До того ж, внаслідок втрати роботи, засобів до існування у позивача виникли негаразди в сім'ї та додаткові проблеми щодо матеріального забезпечення його утриманців. У зв'язку з цим просить суд визнати незаконним наказ про його звільнення, поновити його на посаді, стягнути з КП ВМР «Вінницятеплоенерго»на користь ОСОБА_1 середній заробіток з урахуванням премій, надбавок та індексації та моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Додатково пояснив, що його звільнення проведено без згоди профспілкового комітету. До того ж, під час вивільнення, йому не пропонувалось іншого робочого місця, хоча за штатним розкладом такі утворились, у тому числі, з некваліфікованою працею.
Представник відповідача та третьої особи ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Повідомила, що позивач був попереджений про наступне вивільнення своєчасно, станом на 23.03.2012 року та за 2 місяці до цієї дати вакансії були відсутні, тому не мали можливості запропонувати роботу. Згідно відомості від 26.03.2012 року підприємство в повному обсязі розрахувалось з позивачем. Преміювання працівників здійснюється відповідно до умов колективного договору.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормами КЗпП України стосовно припинення трудових відносин.
Згідно із ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти особі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.
Відповідно до ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У відповідності до п.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Згідно зі ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо зміни в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.11.2009 року прийнятий на посаду інженера-інспектора І категорії технічної інспекції КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго»по переведенню з ДП «Вінницькі теплові мережі». На підставі наказу від 28.03.2011 року №56-к з 01 квітня 2011 року позивач переведений на посаду інженера-енергетика 1-ї категорії технічної інспекції (а.с. 246, 249 т.1).
Наказом по підприємству від 19.01.2012 року №22 з 21 березня 2012 року з штатного розпису підприємства виведено цілий ряд посад і відділів, в тому числі і відділ «Технічна інспекція», де на посаді інженера-енергетика працював позивач (а.с.70 т.1).
Згідно наказу від 19.01.2012 року №12-к ОСОБА_1 попереджений про його наступне вивільнення (а.с. 134, 238 т.1).
З 22 березня 2012 року на підприємстві введений новий штатний розпис, відповідно до якого в штатному розписі відсутній відділ - технічна інспекція. Разом з тим, відповідно до нового штатного розпису утворено структурний підрозділ «Управління транспортування енергії»з відділом «Теплова інспекція»(а.с.111 т.1). До складу працівників цього відділу переведений один із працівників технічної інспекції, який продовжує трудові відносини на посаді інспектора теплової інспекції (а.с. 6 т.2,а.с.211 т.1). На неодноразові вимоги суду надати відповідне положення про відділ «Теплова інспекція» та посадові інструкції працівників теплової інспекції, а також докази зміни посад та трудових функції за посадами, відповідач доказів не надав. Таким чином, суд приходить до висновку про наявність зміни найменування відділу та посад без зміни змісту виконуваної роботи, що не може бути підставою для звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України. Інших доказів скорочення посад відповідачем не надано.
Відповідно до наказу від 19.03.2012 року № 47-к ОСОБА_1 звільнено з посади, з призначенням вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та компенсації за 21 календарний день невикористаної відпустки за період з 01.11.2009 року по 21.03.2012 рік (а.с. 161, 163 т.1). Як підставу звільнення зазначається скорочення посад. Разом з тим, як зазначалося вище, судом не встановлено підстав для звільнення працівника.
Крім того, при звільнення позивача було допущено порушення порядку його звільнення. Так, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівнику роботу за відповідною спеціальністю або професією на тому ж підприємстві, установі, організації (ст. 49-2 КЗпП України). Як вбачається позивачу не пропонувалась робота ні за спеціальністю, ні інша наявна робота, яку б він міг би виконувати за його згодою. Натомість, на підприємство приймалися нові працівники, як-то прибиральник, водії, що свідчить про наявність такої роботи (а.с. 220,231,232,239 т.1).
До того ж, судом встановлено, що звільнення позивача проведене без згоди профспілкової організації підприємства. За зверненням суду питання щодо надання згоди чи відмови у звільненні позивача розглянуто профспілковою організацією підприємства 8 серпня 2012 року, рішенням якої відмовлено в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 за п.1ст.40 КЗпП України( а.с.31 т.2).
Крім того, позивачу в порушення вимог ст. 47 КЗпП України не було видано копію наказу. Доказів щодо його надання відповідачем не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання незаконним наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі підлягає задоволенню.
Згідно вимог ст. 235 КЗпП України - у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Визначаючись з розміром середнього заробітку, суд враховує, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 25 березня 2012 року по 13 серпня 2012 року відповідно до довідки підприємства складає 17 938,85 грн., а без урахуванням податків та обов'язкових зборів 14 567,83 грн. ( а.с.32 т.2). Відповідно до п.32 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»при присуджені оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. З урахуванням викладеного, враховуючи отримання позивачем при звільненні вихідної допомоги в розмірі 3064,94 грн. (без урахування податків та зборів), а також отримання позивачем допомоги по безробіттю в розмірі 2835,07 грн. ( а.с. 250 т.1) розмір оплати за час вимушеного прогулу становитиме 14567,83 грн. - 3064,94грн. - 2835,07 грн. = 8667,82 грн.
Суд не приймає доводи позивача щодо незаконного зменшення його заробітної плати, а саме в частині отримання премії, оскільки відповідно до Положення про преміювання, що діє на підприємстві (а.с.14-20 т.2 ) генеральний директор має право за погодженням з виборними органом частково або повністю зменшувати розміри премії всім працівникам. Як встановлено в судовому засіданні і не заперечується сторонами виплата премії припинена з січня 2012 року і таке припинення погоджена з профспілковим комітетом підприємства. Даний наказ чинний і ніким не оскаржений, що не заперечується сторонами.
Що стосується стягнення моральної шкоди, то відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під час судового розгляду встановлено, що позивач був звільнений з посади з порушенням вимог КЗпП України, що безумовно вплинуло на його душевний стан, та заподіяло хвилювання. Виходячи з характеру порушеного права позивача, його наслідків у вигляді душевного страждання, суд вважає, що відповідач повинен відшкодувати позивачу компенсацію в розмірі 500 грн. Такий розмір компенсації буде сприяти відновленню стану позивача до порушення його законних прав та відповідати вимогам розумності та справедливості.
Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 214,60 грн. судового збору в дохід держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст.40,42,43,47,49-2, 232,233, 235, 237-1 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.92 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст.10,11,60,88,212-215, 218,367 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Визнати незаконним наказ від 19.03.2012 року №47-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи 24 березня 2012 року за п.1.ст.40 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді інженера-енергетика 1 категорії технічної інспекції з 25 березня 2012 року.
Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницятеплокомуненерго»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 березня 2012 року по 13 серпня 2012 року, а саме 8667,82 (вісім тисяч шістсот шістдесят сім гривень 82 коп. )грн.
Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницятеплокомуненерго»на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 500 грн.
В іншій частині відмовити.
Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницятеплокомуненерго»на користь держави судовий збір в розмірі 214,60 грн.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера-енергетика 1 категорії технічної інспекції з 25 березня 2012 року та стягнення заробітної плати в розмірі місячного заробітку в сумі 3171,98 грн. допустити до негайного виконання.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Ленінський районний суд м. Вінниці суд в 10 денний строк з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення виготовлено 18 серпня 2012 року.
Суддя: