Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
Головуючого Животова Г.О.,
суддів:Пузиревського Є.Б., Крещенка А.М.,
за участю прокурора Підвербної Г.Я.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 17 липня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Сумської області на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 27 вересня 2011 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6,
Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 27 вересня 2011 року
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн.
На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 року ОСОБА_5 звільнено від призначеного покарання.
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянина України, не судимого,
засуджено:
- за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн.;
- за ч. 1 ст. 122 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1000 грн.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді штрафу у розмірі 1000 грн.
Стягнуто із засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_7 6000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В апеляційному порядку справа не розглядалась.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнані винними та засуджені за те, що близько 19 години 13 березня 2010 року поблизу бару «У Вуйка», що розташований в центрі села Вири Білопільського району, нанесли ОСОБА_7 удари руками та ногами по різним частинам тіла, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження. При цьому внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 потерпілому заподіяні легкі тілесні ушкодження, а протиправними діями ОСОБА_6 - тілесні ушкодження середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження.
У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, порушує питання про скасування вироку суду щодо ОСОБА_5 та звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» і закриття справи. Також, просить змінити вирок суду щодо ОСОБА_6, виключивши з нього вказівку про кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК України і призначення йому покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, як зайві.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 125 КК України та ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України ґрунтується на зібраних по справі доказах і не оспорюється прокурором.
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи прокурора про необхідність звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 року звільненню від кримінальної відповідальності підлягають особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.
Згідно з п. «в» ст. 1 цього Закону звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених зокрема, за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, підлягають особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 вироком місцевого суду визнаний винним у вчиненні умисного злочину невеликої тяжкості, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Під час розгляду справи в суді ОСОБА_5 заявив клопотання про закриття кримінальної справи щодо нього на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 року.
Суд, розглядаючи це клопотання, і встановивши, що на момент розгляду справи ОСОБА_5 мав на утриманні малолітню дитину, повинен був звільнити останнього від кримінальної відповідальності, а справу закрити.
Проте, місцевий суд не виконав цього і при наявності підстав для застосування до ОСОБА_5 положень Закону України «Про амністію у 2011 році» помилково звільнив його тільки від призначеного покарання.
За таких обставин доводи касаційної скарги прокурора щодо ОСОБА_5 підлягають задоволенню, вирок місцевого суду щодо нього - скасуванню, а ОСОБА_5 - звільненню від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України, із закриттям справи.
Заслуговують на увагу і доводи прокурора про те, що суд помилково кваліфікував дії засудженого ОСОБА_6 ще й за ч. 2 ст. 125 КК України. Оскільки під час заподіяння тілесних ушкоджень засуджений діяв з невизначеним умислом, то його дії мають бути кваліфіковані відповідно до наслідків, що настали. В разі заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості одними і тими ж діями вони кваліфікуються за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, тому окрема кваліфікація за ч. 2 ст. 125 КК України є зайвою.
Доводи касаційної скарги прокурора про те, що в цьому випадку не утворюється сукупності злочинів, є слушними, а тому рішення суду про застосування ч. 1 ст. 70 КК України також підлягає виключенню.
Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 398 КПК України вирок щодо ОСОБА_6 підлягає зміні у зв'язку з неправильним застосуванням місцевим судом кримінального закону.
Також, місцевим судом стягнуто з засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно на користь потерпілого грошові кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Однак, згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 року з наступними змінами «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» у випадках, коли шкоду заподіяно спільними діями підсудного та іншої особи, кримінальну справу щодо якої було закрито з підстав, передбачених пунктами 2-10 ст. 6, ст.ст. 7-7-2, 9, 10 КПК України, суд покладає на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду в повному розмірі.
Таким чином, оскільки кримінальна справа у відношенні ОСОБА_5 підлягає закриттю, то обов'язок по відшкодуванню матеріальної шкоди у повному розмірі повинен бути покладений на ОСОБА_6 Але, суд касаційної інстанції не вправі цього зробити, оскільки це призведе до погіршення становища засудженого ОСОБА_6 Тому, в порядку ст. 395 КПК України, вирок підлягає скасуванню у частині вирішення цивільного позову, а справа направленню на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного та керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Сумської області задовольнити.
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 27 вересня 2011 року щодо ОСОБА_5 скасувати.
На підставі п. «в» ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 8 липня 2011 року ОСОБА_5 звільнити від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України, а справу щодо нього закрити.
Цей же вирок щодо ОСОБА_6 змінити, виключивши з нього рішення про засудження останнього та призначення йому покарання за ч. 2 ст. 125 КК України та за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 1 ст. 122 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу у розмірі 1000 грн.
В порядку, передбаченому ст. 395 КПК України, цей же вирок в частині розв'язання цивільного позову скасувати, а справу в зазначеній частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
________________ __________________ _______________
Г.О. Животов Є.Б. Пузиревський А.М. Крещенко