Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлянської В.І.,
суддів: Тельнікової І.Г., Суржка А.В.,
за участю прокурора Гошовської Ю.М.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянула у судовому засіданні 12 липня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2012 року.
Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 8 грудня 2011 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого: 17 січня 2002 року за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 75 КК України на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік 6 місяці; 27 травня 2004 року за ч. 1 ст. 263, ч.1 ст. 309, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. ст. 69, 70, 71 КК України на 3 роки 4 місяці позбавлення волі, звільнений 17 травня 2007 року по відбуттю строку покарання; 19 вересня 2007 року по ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 75 КК України на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки, звільнений від призначеного покарання постановою Мелітопольського міськрайонного суду від 29 вересня 2009 року на підставі ст. 74 КК України після закінчення іспитового строку,
засуджено: за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, згідно ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Також, вироком суду вирішені питання щодо речових доказів по справі.
Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2012 року вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 8 грудня 2011 року в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасовано.
Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, уточнивши мотивувальну частину вироку в частині кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України в частині того, що ОСОБА_1 скоїв крадіжку за епізодом від 4 вересня 2011 року з проникненням у житло.
Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 2 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді 3 років позбавлення волі.
В решті вирок суду першої інстанції залишений без зміни.
За обставин встановлених судом і детально наведених у вироку, з урахуванням змін внесених судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 визнано винними у тому, що він 4 вересня 2011 року приблизно о 20 годині 30 хвилин, розбивши вікно в будинку АДРЕСА_1, діючи умисно, повторно, крізь розбите вікно проник у вищезазначений будинок, звідки викрав майно, що належало потерпілому ОСОБА_2, на загальну суму 1280 грн.
Крім того, 5 вересня 2011 року в період часу з 13 години 10 хвилин по 13 годину 20 хвилин, перебуваючи в приміщенні супермаркету «Амстор», що розташований по вулиці Дзержинського, 79 в місті Мелітополі, ОСОБА_1 умисно, повторно, викрав продукти харчування на загальну суму 304 грн. 80 коп., чим заподіяв ТОВ «Торговий дім Амстор» матеріальну шкоду на зазначену суму.
В касаційній скарзі засуджений, не оскаржуючи фактичних обставин справи та кваліфікацію його дій, порушує питання про скасування постановленого щодо нього вироку апеляційного суду, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та призначенням покарання, яке не відповідає тяжкості скоєних злочинів та особі засудженого внаслідок суворості. Вважає, що апеляційним судом не були враховані усі обставини справи та дані про його особу, а тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про можливість його виправлення тільки в умовах ізоляції від суспільства.
В касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи доведеності вини засудженого ОСОБА_1 та призначене йому покарання, вказує на невірну кваліфікацію його дій. Вважає, що оскільки ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні двох епізодів крадіжок з кваліфікуючими ознаками повторність та проникненням у житло, то кваліфікація обох вчинених злочинів охоплюється ч. 3 ст. 185 КК України і додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК України не потребує. Зазначає, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 333 КПК України, у вступній частині вироку не зазначив, що остання судимість ОСОБА_1 від 19 вересня 2007 року є погашеною. Просить змінити вирок апеляційного суду. Виключити з резолютивної частини вироку визнання ОСОБА_1 винним та призначення йому покарання за ч. 2 ст. 185 КК України і застосування ст. 70 КК України. Із вступної частини вироку виключити посилання на судимість ОСОБА_1 від 19 вересня 2007 року, як погашену.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_1, який доводи своєї касаційної скарги підтримував повністю, а касаційну скаргу прокурора підтримував частково, просив не позбавляти його волі, думку прокурора який, заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, а касаційну скаргу прокурора просив задовольнити у повному обсязі, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.
Згідно ст. 378 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках необхідності застосування більш суворого покарання. Вирок апеляційного суду повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332 - 335 цього Кодексу. Крім того, у вироку апеляційного суду зазначається зміст вироку суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прийнятого рішення.
Відповідно до вимог ст. 395 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
У касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 висновок суду про його винуватість у вчиненні зазначених у вироку злочинів та кваліфікація його дій за ч. 2 та ч. 3 ст. 185 КК України з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, не оскаржуються.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора, що кваліфікація обох злочинів охоплюється ч. 3 ст. 185 КК України, а тому додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК України не потребує, то вони є безпідставними.
Як убачається з обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, засуджений ОСОБА_1 скоїв два окремі епізоди злочинів, які є різними по своїй класифікації, вчиненні різними способами, в різний час та місцях, а тому їх кваліфікація судом за ч. 2 і ч. 3 ст. 185 КК України є вірною.
У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 6 листопада 2009 року також міститься роз'яснення судам, що у разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші як вчиненні повторно - за іншими частинами відповідних статей КК.
Посилання в касаційній скарзі засудженого на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного злочину та особі засудженого колегія суддів вважає непереконливим.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Із матеріалів справи убачається, що апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції, зазначив, що суд першої інстанції не прийняв до уваги та не дав належної оцінки тяжкості скоєних злочинів та особі засудженого. Апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 є раніше судимою особою за корисливі злочини. По другій судимості, яка є непогашеною по даний час, відбував покарання в місцях позбавлення волі і звільнився по відбуттю покарання 17 травня 2007 року. Після звільнення з місць позбавлення волі, через незначний проміжок часу, він повторно скоїв крадіжку чужого майна з проникненням у житло і був засуджений судом 19 вересня 2007 року з призначенням йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Постановою суду від 29 вересня 2009 року від відбування покарання за даним вироком ОСОБА_1 був звільнений у зв'язку із закінченням іспитового строку. Проте, засуджений ОСОБА_1 на шлях виправлення не став та повторно, будучи судимою особою, вчинив крадіжки 4 та 5 вересня 2011 року. У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 лише при призначенні йому реального покарання, з ізоляцією від суспільства. З даним висновком апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції, про відсутність підстав для застосування до засудженого ОСОБА_1 вимог ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, належним чином вмотивованими.
Посилання у касаційній скарзі прокурора, на необхідність виключення із вступної частини вироку даних про судимість ОСОБА_1 від 19 вересня 2007 року, яка є погашеною, колегією суддів вважає необґрунтованими. Зазначивши у вироку про судимість ОСОБА_1 від 19 вересня 2007 року за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 75 КК України, суд також вказав, що постановою Мелітопольського міськрайонного суду від 29 вересня 2009 року ОСОБА_1 від відбування покарання за даним вироком звільнений у зв'язку із закінченням іспитового строку. Згідно ст. 89 КК України дана судимість є погашеною і посилання на неї у вступній частині вироку не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 333 КПК України у вступній частині вироку вказуються « … та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи».
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам, зазначеним у статтях 332 - 335, 378 КК України.
Даних, які б свідчили про те, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон, або істотно порушено кримінально-процесуальний закон, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів
касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2012 року щодо засудженого ОСОБА_1 - без зміни.
Орлянська В.І. Тельнікова І.Г. Суржок А.В.