Ухвала
іменем україниКолегія суддів Судової палати у кримінальних справахВищого спеціалізованого суду України з розглядуцивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Животова Г.О.,
суддів Пузиревського Є.Б., Крещенка А.М.,
за участю прокурора Казнадзея В.В.,
розглянула 24 липня 2012 року в м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою останньої та її захисника ОСОБА_2 на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 21 липня 2011 року та на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 23 грудня 2011 року.
Вказаним вироком засуджено
ОСОБА_1, 1976 р. н., не судиму, громадянку України,
· за ч. 4 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;
· за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна;
· за ст. 353 КК України на 4 місяці арешту;
· на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно за сукупністю злочинів на 10 років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо яких судові рішення не оскаржуються.
Стягнуто із всіх засуджених на користь ОСОБА_5 солідарно 44´400 грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 23 грудня 2011 року цей вирок залишено без зміни.
Згідно вироку, ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, 22 жовтня 2010 року, приблизно о 18 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, представились ОСОБА_7 працівниками міліції та проникли в його квартиру в АДРЕСА_1 напали на нього та вимагали гроші й цінності, вдарили декілька разів по спині його ж інвалідною палицею, зламавши її, а ОСОБА_1 ще й повалила потерпілого та натягла на його голову піджак, перешкоджаючи кликати на допомогу.
Після цього усі троє засуджених почали душити та бити ОСОБА_7, а коли він повідомив місце зберігання коштовностей загальною вартістю 23´224 грн 26 коп. - заволоділи ними та умисно вбили потерпілого. При цьому ОСОБА_3 спочатку завдала останньому декілька ударів металевою кочергою по голові, а потім, разом з ОСОБА_1, - численних ударів ножем у спину.
У касаційних скаргах:
· засуджена ОСОБА_1, посилаючись на неповноту та однобічність слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону, порушення кримінально-процесуального закону, відсутність у неї умислу на вбивство потерпілого, обмову себе через застосування недозволених методів слідства, невідповідність змісту ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України через невмотивованість та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та її особі, внаслідок суворості, просить скасувати судові рішення, а справу направити на нове розслідування.
· захисник ОСОБА_2, не оспорюючи правильність засудження ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187 КК України вважає, що за фактом вбивства ОСОБА_7 її дії слід перекваліфікувати на ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки після того, як нападники залишили місце злочину, потерпілий ще був живий і помер пізніше, а зважаючи на те, що його довірителька не була працівником міліції, суд неправильно кваліфікував і її дії за ст. 353 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив виключити з вироку посилання на завдання ОСОБА_1 ударів по тулубу потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів визнає їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції і перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України, не підлягають, а неповнота судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовуються касаційні скарги в даній справі, самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень, згідно ст. 367 КПК України, в апеляційному порядку.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні нею злочинів, наведених у вироку, відповідають зібраним у справі та дослідженими в судовому засіданні доказам, а саме:
· показанням самої засудженої про її участь у проникненні в будинок потерпілого, нападі на нього та заволодінні його майном; показанням інших засуджених, потерпілої ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18; висновкам судово-медичних експертиз від 29.11.2010 р., 19.11.2010 р., 29.11.2010 р., висновку судово-медичної експертизи речових доказів, висновкам стаціонарних й амбулаторної судових психолого-психіатричних експертиз, висновку комплексної експертизи вартості викраденого; даним протоколів огляду місця події, обшуку, огляду предметів, виїмки (т. 1 а. с. 68-72, 115, 131, 158-173, 197-200, 214-215, 239-252, 257; т. 2 а. с. 5-6, 31-32, 57, 80-83, 127-129, 139-141, 165-168, 226-228, 236-238; т. 3 а. с. 4-5).
У відповідності до вимог ст. 323 КПК України, суд дав належну оцінку усім зазначеним доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1, правильно кваліфікував її дії.
Посилання засудженої на відсутність у неї умислу на позбавлення життя особи, на яку вони напали, правильно відкинуто судами першої та апеляційної інстанції як таке, що спростовано даними судово-медичних експертиз про характер та локалізацію заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, про їх кількість та знаряддя злочину тощо, які стверджують наявність у тих, хто завдавав зазначені ушкодження, бажання саме вбити ОСОБА_7
За доведеності умислу на вбивство потерпілого, факт настання його смерті через деякий час після завдання тілесних ушкоджень, не є підставою для кваліфікації дій винуватих за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки відповідальність за вказаним кримінальним законом настає в разі встановлення необережної вини щодо наслідків (смерті потерпілого) умисного тяжкого тілесного ушкодження.
Необґрунтованим є й твердження захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженої за ст. 353 КК України, оскільки саме тому, що остання не була працівником міліції, яким представилась потерпілому, суд визнав її винуватою у вчиненні цього злочину.
Заява ОСОБА_1 про застосовування незаконних методів слідства, внаслідок чого вона нібито змушена була обмовити себе, перевірялись судом і не знайшла свого підтвердження. Зокрема, судом ретельно вивчені, додані до справи та оцінені постанови про відмову у порушенні кримінальної справи з цього питання.
Покарання призначено з дотриманням загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, і є справедливим.
При цьому, суд врахував, що злочин вчинено у стані алкогольного сп'яніння та стосовно особи похилого віку, ОСОБА_1 щиро розкаялась та явилась з повинною, має на утриманні неповнолітню дитину.
Апеляційний суд розглянув справу з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, а зміст його вмотивованої ухвали відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити повно та всебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, не встановлено.
Зважаючи на зазначене, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів
Вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 21 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 23 грудня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу останньої та захисника ОСОБА_2 - без задоволення.
Судді:
Г. Животов Є. Пузиревський А. Крещенко