Ухвала
іменем україни
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Животова Г.О.,
суддів Пузиревського Є.Б., Крещенка А.М.,
за участю прокурора Вергізової Л.А.,
захисника ОСОБА_1,
розглянула 24 липня 2012 року в м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_2 за касаційними скаргами засудженого та захисника ОСОБА_1 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2011 року та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 листопада 2011 року.
Вказаним вироком засуджено
ОСОБА_2, 1967 р. н., не судимого, громадянина України,
· за ч. 2 ст. 368 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та позбавленням на 3 роки права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських й організаційно-розпорядчих функцій в органах місцевого самоврядування і державної влади, та позбавленням, на підставі ст. 54 КК України, 8 рангу ІV категорії державного службовця.
Стягнуто з ОСОБА_2 600 грн 96 коп. на відшкодування судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 листопада 2011 року цей вирок залишений без зміни.
Згідно вироку, ОСОБА_2, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище - першим заступником та виконуючим обов'язки голови Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, 07.04.2008 р. у своєму кабінеті сказав директору ПП «ТК Манстера плюс» ОСОБА_3, що подана ним в середині березня 2008 року заява про виділення в оренду земельної ділянки площею 35,8 га на території Богданівської сільської ради може бути задоволена за 5000 доларів США, а 18.04.2008 р., об 11 год., на АЗС «Укрнафта» на перехресті вулиць Дніпровської і Котовського у м. Павлограді, за позитивне вирішення вищезазначеного питання отримав від останнього хабар в розмірі 25000 грн.
У касаційних скаргах захисник та засуджений, посилаючись на неповноту та однобічність слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, а останній - ще й на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі, внаслідок суворості, просять скасувати вищевказані судові рішення із закриттям справи за відсутністю в діянні складу злочину, оскільки ОСОБА_3 обмовив ОСОБА_2, справу сфальсифіковано, покладені в основу обвинувального вироку докази здобуті з порушеннями кримінально-процесуального закону а засуджений не є суб'єктом злочину через те, що не входив до складу земельної комісії, яка ухвалювала рішення про виділення земельної ділянки в оренду, та не міг вплинути на її членів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1, який підтримав свою скаргу та скаргу засудженого, думку прокурора про залишення оскаржених судових рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів визнає їх такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції і перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України, не підлягають, а неповнота судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовуються касаційні скарги в даній справі, самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень, згідно ст. 367 КПК України, в апеляційному порядку.
Доводи про недоведеність винуватості ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки протилежний висновок суду в цій частині ґрунтується, у відповідності до вимог ст. 323 КПК України, на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Зокрема, ці висновки відповідають показанням свідка ОСОБА_3 про передачу ним 25000 грн засудженому в якості хабара; свідків-понятих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про передачу працівниками міліції ОСОБА_3 грошей з фіксуванням їх номерів та номіналів і подальше затримання ОСОБА_2 після отримання цих коштів тощо; свідка ОСОБА_8 - водія службового автомобіля про те, що перед затриманням і вилученням у ОСОБА_2 25000 грн на АЗС, останній спілкувався з ОСОБА_3, а йому, водію, наказав вийти; свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що рух заяви ОСОБА_3 контролював ОСОБА_2; даним довідки УДСБЕЗ УМВС України в Дніпропетровській області від 11 травня 2010 року та протоколу помітки і вручення ОСОБА_3 грошових коштів, протоколів затримання хабаротримувача на місці злочину, огляду місця події, огляду та вилучення грошей тощо.
Обґрунтовуючи висновки про доведеність вини ОСОБА_2 суд зазначив у мотивувальній частині вироку достовірні фактичні дані, на яких вони ґрунтуються, та причини з яких відкидаються інші докази.
У зв'язку з цим доводи засудженого та захисника про невідповідність вироку вимогам ст. 334 КПК України є безпідставними.
Твердження про те, що ОСОБА_2 не є суб'єктом даного злочину, оскільки не був членом земельної комісії, не мав реальних важелів впливу на її членів, є необґрунтованими.
Так, судом достовірно встановлено, що саме до компетенції засудженого належало ухвалення рішень з руху заяв про надання в оренду земельних ділянок, спрямування їх та зібраних документів і погоджень тощо на розгляд відповідної комісії.
Крім того, відповідальність за одержання хабара настає і за умови його отримання за дії, які хабароотримувач не повноважений був вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами міг вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.
Встановивши, що саме за вжиття таких заходів та за інші дії, які він повноважений був вчинювати, отримав хабар ОСОБА_2, суд правильно кваліфікував його діяння за ч. 2 ст. 368 КК України.
При цьому, факт введення мораторію на виділення земель в оренду правильно визнаний судом таким, що не впливає на кваліфікацію дій засудженого, як одержання хабара. До того ж, це твердження ОСОБА_2 та його захисника спростовано показаннями свідків - членів земельної комісії.
Доводи про наявність підстав для пом'якшення призначеного основного покарання є обґрунтованими.
Так, суд встановив, що розмір хабара, отриманого засудженим, згідно Примітки 1 до ст. 368 КК України, не є великим, ОСОБА_2 вперше вчинив злочин, позитивно характеризується, страждає на ряд тяжких хронічних захворювань, зокрема - на астму, має на утриманні дочку - студентку вищого учбового закладу, яка проживає у гуртожитку в м. Києві, протягом більше чотирьох років після вчинення злочину не скоював правопорушень (т. 1 а. с. 69, 146, 205, 209-210; т. 2 а. с. 82, 167, 169, 172-174; т. 3 а. с. 85, 88, 264).
Зважаючи на ці обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, колегія суддів визнає за можливе застосувати положення ст. 69 КК України та пом'якшити призначене засудженому основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 368 КК України.
Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 листопада 2011 року щодо ОСОБА_2 змінити, застосувати ст. 69 КК України та пом'якшити призначене останньому за ч. 2 ст. 368 КК України основне покарання до трьох років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, з позбавленням на три роки права обіймати посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських й організаційно розпорядчих функцій в органах місцевого самоврядування і державної влади, та з позбавленням, на підставі ст. 54 КК України, 8 рангу ІV категорії державного службовця.
Судді:
Г. Животов Є. Пузиревський А. Крещенко