Ухвала
іменем україни
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого - Мороза М.А.,
суддів: Чуйко О.Г, Слинька С.С.,
за участю прокурора Підвербної Г.Я.,
засудженого ОСОБА_2, -
розглянула у судовому засіданні в м. Києві 19 липня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, потерпілої ОСОБА_3 на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 20 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 21 грудня 2011 року щодо ОСОБА_2
Вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 20 грудня 2010 року
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.
За ч. 1 ст. 164 КК України ОСОБА_2 виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 21 грудня 2011 року вирок місцевого суду змінено, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
ОСОБА_2 засуджено за те, що він 28.10.2007 року приблизно о 13 год., перебуваючи на території ринку 5-го км Балаклавського шосе у м. Севастополі, умисно спричинив ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження.
Крім того, органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що 17.03.2004 року злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 17.03.2004 року коштів на утримання своїх дітей, унаслідок чого потерпілій ОСОБА_3 було завдано матеріальної шкоди на суму 53900,09 грн.
Суд, виправдовуючи ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 164 КК України вказав, що відповідно до довідок, що містяться у матеріалах справи, ОСОБА_4 перераховувались кошти на утримання дітей при наявності заробітку. Також суд послався на ту обставину, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину та його особі. При цьому посилається на ту обставину, що засуджений вчинив тяжкий злочин, завдану шкоду не відшкодував, унаслідок дій ОСОБА_2 потерпіла стала інвалідом другої групи.
Потерпіла у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та справу направити на новий судовий розгляд, посилається на ту обставину, що внаслідок дій засудженого настали тяжкі наслідки, він зловживає алкоголем, характеризується посередньо, не розкаявся у вчиненому. Вважає, що вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України доведена в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав подану скаргу прокурора та частково підтримав скаргу потерпілої, пояснення засудженого, який заперечував проти касаційних скарг прокурора та потерпілої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню у повному обсязі, а касаційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, суд зробив на підставі доказів, які є у справі та вони в цій частині у касаційних скаргах не оспорюються.
Посилання потерпілої на наявність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України є безпідставними, виходячи з наступного.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи наявні докази того, що ОСОБА_2 не мав постійного місця роботи. Згідно наявних у справі документів ОСОБА_2 кошти на утримання дітей сплачувались по мірі можливості.
На підставі викладеного, суд прийшов до правильного висновку про відсутність доказів того, що ОСОБА_2 злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей.
Доводи прокурора та потерпілої про неправильне застосування кримінального закону та м'якість призначеного засудженому покарання ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться у п.п. 1, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року«Про практику призначення судами кримінального покарання», з внесеними змінами постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням лише у тому випадку, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Проте, як вбачається з ухвали суду та матеріалів кримінальної справи, ці вимоги суд апеляційної інстанції не виконав та не обґрунтував належним чином висновок про можливість виправлення засудженого ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства.
Так, суд апеляційної інстанції врахував збіг тяжких особистих та сімейних обставин, віктивну поведінку самої потерпілої, що стало причиною вчинення злочину, довготривалий період часу з моменту вчинення злочину до винесення рішень по справі, позитивні характеристики ОСОБА_2, його пенсійний вік.
У той же час, апеляційним судом не було враховано ту обставину, що унаслідок умисного заподіяння потерпілій тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_2, остання страждає на ряд тяжких захворювань, у тому числі епілепсію, невралгію третинного нерву, нейросенсорну двосторонню туговухість, втратила зір, і як наслідок визнана інвалідом другої групи.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора та потерпілої про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок м'якості, що є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі доводи апелянтів, дати їм належну оцінку та прийняти рішення у відповідності до вимог закону. При цьому призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м'яким.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів,
касаційну скаргу прокурора задовольнити, касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 21 грудня 2011 року щодо ОСОБА_2 - скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
М.А. Мороз О.Г. Чуйко С.С. Слинько