Справа № 22ц0591\914\2012 Головуючий у 1 інстанції Вайновський А.М.
Категорія 27 Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.
31 липня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Песоцької Л.І.
суддів Кочегарової Л.М. Ткаченко Т.Б.
при секретарі Дороженко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 до ОСОБА_7, Маріупольської міської ради Донецької області, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, Управління міського майна Маріупольської міської ради Донецької області, треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Пожидаєва Вікторія Олександрівна та приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Апалько Марина Юхимівна, про визнання договорів купівлі-продажу та оренди недійсними, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, рішень та наказів, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
У грудні 2009 року позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 звернулись до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя із позовом до ОСОБА_7, Маріупольської міської ради, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради та Управління міського майна з даними позовними вимогами. Зазначали, що вони та їх близькі є власниками квартир у будинку АДРЕСА_1. Органи влади, всупереч закону, передали в оренду, а потім продали підвал їх будинку приватному підприємцю ОСОБА_7 Вважаючи, що їх права порушені, просили визнати договори оренди та купівлі-продажу недійсними, визнати недійсним свідоцтво про право власності, рішення міської ради та накази Управління міського майна з цих питань, відшкодувати їм матеріальну і моральну шкоду.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 18 квітня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, який доводи скарги підтримав, та позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, заперечення проти скарги представника Управління міського майна ОСОБА_10, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 5 листопада 1991 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1. На підставі свідоцтва про право власності від 15 березня 1999 року № 12498\п він є співвласником цієї квартири (т.1 а.с.39,40).
Згідно з рішенням виконкому Маріупольської міської ради №289/3 від 19 листопада 1997 року "Про передачу відомчого житлового фонду металургійного комбінату "Азовсталь" на баланс місцевим радам", комбінат передав, а виконавчий комітет прийняв на баланс місцевої ради 261 житловий будинок, у тому числі і будинок АДРЕСА_1 (т.1, а.с.100-102).
Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 113 від 17 березня 2004 року затверджено перелік нежитлових приміщень, які знаходяться у міській комунальній власності та підлягають передачі в оренду. До вказаного переліку було включено нежитлове приміщення по вул.Пашковського, 1 (т.1, а.с. 180-189).
19 вересня 2008 року за реєстраційним № 24772469 була проведена реєстрація права власності на вказане нерухоме майно і на ім'я територіальної громади м.Маріуполя, в особі Маріупольської міської ради, видане свідоцтво ЯЯЯ № 696862 про право власності на нежиле приміщення - об'єкт, розташований по АДРЕСА_1 прим.34, загальною площею 284,5 кв.м, літ Ап, приміщення № 34 кімнати 6,7,8,13 (т.1 а.с.73-75).
Зі справи вбачається, що звертаючись до суду, ОСОБА_2 відшукував своє право на користування приміщенням, розташованим в підвалі будинку АДРЕСА_1, яке є похідним від його права власності на квартиру, яка знаходиться в даному будинку.
Відмовляючи ОСОБА_2 у позові, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення не є допоміжним приміщенням будинку № 1, а тому, міська рада, в межах своєї компетенції, прийняла рішення про затвердження переліку нежитлових приміщень, що перебувають у міській комунальній власності і підлягають передачі в оренду. Крім того, на законних підставах видане і свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення розташоване по АДРЕСА_1 на ім'я територіальної громад м.Маріуполя.
З висновками суду не можна не погодитися.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 319 ЦК України зазначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з положеннями ст.327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Частина 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування» (далі Закон в редакції від 4 березня 2004 року) передбачала, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно ст.29 Закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, крім іншого, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
Відповідно до ст.60 Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад.
Відповідно до п.30 ст.26 Закону до виключної компетенція міських рад відноситься прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 р. N 222 «Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності» передбачалось, що з метою створення сприятливих умов для господарювання суб'єктів підприємницької діяльності, заснованих на загальнодержавній власності, збереження функціонального призначення майна об'єктів соціальної інфраструктури та зміцнення економічних основ місцевого самоврядування, визнано за необхідне проведення у 1996 - 1998 роках поетапної передачі до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності, заснованим на загальнодержавній власності житлового фонду. Разом з об'єктами соціальної інфраструктури повинні передаватися зовнішні мережі електро-, тепло-, газо- і водопостачання, водовідведення, а також будівлі, призначені для їх обслуговування (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, вбудовані і прибудовані приміщення, обладнання тощо).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р. N 891 «Про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій», передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків). Відомчий житловий фонд передається у власність відповідних міст, селищ і сіл безоплатно. Разом з відомчим житловим фондом передаються відповідним комунальним підприємствам зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, вбудовані і прибудовані приміщення, обладнання тощо).
З огляду на положення п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції від 1 липня 2004 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 N 7/5.
Як вбачається з матеріалів справи, 19 вересня 2008 року була проведена реєстрація права власності територіальної громади м.Маріуполя, в особі Маріупольської міської ради, на нежиле приміщення - об'єкт розташований по АДРЕСА_1 прим.34, загальною площею 284,5 кв.м, літ Ап, приміщення № 34 кімнати 6,7,8,13 (т.1 а.с.73-75).
Згідно технічного паспорту на приміщення № 34 по АДРЕСА_1 в м.Маріуполі, приміщення має загальну площу 295,8 кв.м, складається приміщень підвалу № 6,7,8,13 площею 284,5 кв.м та двох коридорів (т.1 а.с.80-82).
У відповідності із додатком Б до ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Жилі будинки. Основні положення», нежилі приміщення - це приміщення у структурі жилого будинку, які не відносяться до житлового фонду і є самостійними об'єктом цивільно-правових відносин.
З листа ЖКП «Азовжилкомлекс» від 29 січня 2010 року вбачається, що в підвалі будинку АДРЕСА_1 з моменту його будівництва - 1955 рік, і до 1976 року знаходилася вугільна котельна, яка опалювала чотири жилих будинки. З 1976 року підвал для цільових потреб не використовувався. Дозволу на спорудження кладовок в підвальному приміщенні підприємством не надавалося. Документація про розміщення комунікацій у підвальному приміщенні відсутня (т.2 а.с.21,92).
Таким чином, колегія суддів вважає, що спірне приміщення на час вирішення Маріупольською міською радою питання про затвердження переліку нежитлових приміщень, що перебувають у міській комунальній власності і підлягають передачі в оренду було котельною, а не допоміжним приміщенням будинку АДРЕСА_1, що рішенням Маріупольської міської ради № 113 від 17 березня 2004 року права та законні інтереси ОСОБА_2 не порушені, що територіальна громада, в особі Маріупольської міської ради обґрунтовано набула право власності на це приміщення.
Суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін, наданим доказам дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_2 у позові в цій частині. Підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та вимог, заявлених ним у суді першої інстанції.
Як вбачається зі скарги, позивач, не погоджуючись із рішенням суду, посилається на те, що суд не встановив правовий статус спірного приміщення, не взяв до уваги всі надані ним докази і, зокрема, висновок будівельно-технічної експертизи, згідно з яким спірне приміщення є технічним поверхом підпілля чи допоміжним приміщенням.
Ці доводи є неспроможними, оскільки в рішенні суду, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, дана належна оцінка доказам, представленим сторонами і, з урахуванням положень ч.3 ст.4 ЖК України, зроблено правильний висновок, що приміщення, яке розташоване у підвалі будинку АДРЕСА_1 є нежилим, призначене для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру та є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
При цьому, суд в рішенні обґрунтував, з яких причин він не приймає до уваги висновок спеціаліста будівельно-технічних досліджень від 28 вересня 2010 року, зроблений за заявою співвласників квартир багатоквартирного будинку, та висновок будівельно-технічної експертизи від 20 травня 2011 року і зробив висновок, що до компетенції експертів не входить визначення цільового призначення та статусу приміщення у багатоквартирному будинку.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що спірний об'єкт ніколи не був окремим нежитловим приміщенням, а є допоміжним приміщенням будинку є непереконливими, оскільки в суді апеляційної інстанції позивач не заперечував того, що до 1976 року в приміщенні була розташована котельна і саме на це приміщення територіальна громада отримала свідоцтво про право власності, яке зареєстроване у БТІ.
Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не представлено доказів того, що позивач будь-коли користувався спірним приміщенням або його часткою, як допоміжним приміщенням будинку.
Інші доводи, викладені в скарзі ОСОБА_2, не спростовують правильності висновків, зроблених судом першої інстанції в частині відмови йому у позові про визнання недійсним рішення Маріупольської міської ради № 113 від 17 березня 2004 року та свідоцтва про право власності від 19 вересня 2008 року, не містять правових підстав для скасування судового рішення, оскільки воно ухвалене з дотримання вимог матеріального і процесуального права.
Між тим, апеляційний суд вважає, що вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання частково незаконним рішення Маріупольської міської ради № 5\26-4716 від 23 грудня 2008 року «Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації в першому півріччі 2009 року», № 5\31-5198 від 14 квітня 2009 року «Про внесення доповнень в рішення Маріупольської міської ради від 23 грудня 2008 року № 5\26-4716 «Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації в першому півріччі 2009 року», визнання незаконним наказу Управління міського майна № 127 від 20 травня 2009 року «Про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1», визнання частково незаконним наказу Управління міського майна № 112 від 28 квітня 2009 року «Про підготовку до приватизації об'єктів міської комунальної власності станом на 30 квітня 2009 року», визнання недійсним договору оренди, укладеного між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради і суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7 17 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Апалько М.Ю. 23 жовтня 2008 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 травня 2009 року, укладеного між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради і суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Пожидаєвою В.О. 28 травня 2009 року, в частині підвального приміщення літ.Ап, підвал, приміщення № 34 (кімнати 6,7,8,13) загальною площею 284,5 кв.м, розташованого в жилому будинку АДРЕСА_1, суд першої інстанції постановив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до вимог ст.16 ЦПК України не допускається об*єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів» № 483-У від 15 грудня 2006 року були внесені зміни до законодавчих актів, які регулюють вирішення спорів, пов'язаних із приватизацією.
У відповідності з п.1 ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
Стаття 30 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачає, що спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України".
Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому оспорює рішення Маріупольської міської ради та накази Управління міського майна, пов'язані з приватизацію об'єкта комунальної власності та правочини щодо розпорядження цим об'єктом комунальної власності після його приватизації шляхом викупу, а саме, договір оренди нежитлового приміщення, укладений між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради і суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7 17 вересня 2008 року та договір купівлі-продажу від 20 травня 2009 року, укладений між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради і суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7
Отже, поставлені позивачем питання щодо законності приватизації нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 в м.Маріуполі, не пов'язані із приватизацією державного житлового фонду, а тому, вони не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, а є компетенцією господарського суду.
Відповідно до ст.310 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.
У відповідності з п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням вимог ОСОБА_2, викладених у апеляційній скарзі, про скасування судового рішення та ухвалення нового по суті позовних вимог, норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у частині, яка стосується розгляду питань, пов'язаних із приватизацією, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки позовні вимоги в цій частині не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі ч.2 ст.206 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним роз'яснити позивачу його право звернення з даними позовними вимогами до господарського суду Донецької області.
Керуючись п.1,4 ч.1 ст. 307, ст.ст.308,310 ЦПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 18 квітня 2012 року в частині відмови ОСОБА_2 у позові про
- визнання частково незаконним рішення Маріупольської міської ради № 5\26-4716 від 23 грудня 2008 року «Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації в першому півріччі 2009 року» та № 5\31-5198 від 14 квітня 2009 року «Про внесення доповнень в рішення Маріупольської міської ради від 23 грудня 2008 року № 5\26-4716 «Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації в першому півріччі 2009 року», в частині підвального приміщення літ.Ап, підвал, приміщення № 34 (кімнати 6,7,8,13) загальною площею 284,5 кв.м, розташованого в жилому будинку АДРЕСА_1,
- визнання незаконним наказу Управління міського майна № 127 від 20 травня 2009 року «Про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1»,
- визнання частково незаконним наказу Управління міського майна № 112 від 28 квітня 2009 року «Про підготовку до приватизації об'єктів міської комунальної власності станом на 30 квітня 2009 року», в частині підвального приміщення площею 284, 5 кв.м по АДРЕСА_1 в м.Маріуполі,
- визнання недійсним договору оренди, укладеного між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради і суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7 17 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Апалько М.Ю. 23 жовтня 2008 року,
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 травня 2009 року, укладеного між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради і суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Пожидаєвою В.А. 28 травня 2009 року, в частині підвального приміщення літ.Ап, підвал, приміщення № 34 (кімнати 6,7,8,13) загальною площею 284,5 кв.м, розташованого в жилому будинку АДРЕСА_1 - скасувати і провадження у справі в цій частині закрити.
Роз*яснити позивачам право звернення з даними позовними вимогами до господарського суду Донецької області.
В решті частини рішення залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді