Справа №22ц/591/127\12 Головуючий у 1й інстанції Чмель О.Л.
Категорія 52 Доповідач Ігнатоля Т.Г.
24 січня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді Ігнатоля Т.Г.,
суддів Гаврилової Г.Л., Сорока Г.П.,
при секретарі Ушаковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька залізниця» (далі ДП «Донецька залізниця») про визнання недійсними трудових контрактів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою Державного підприємства «Донецька залізниця» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 9 листопада 2011 року,-
У квітні 2011 року позивачка звернулася до суду з даним позовом та просила поновити їй строк для звернення до суду, визнати недійсними трудові контракти від 24 травня 2000 року, від 10 жовтня 2003 року, 16 вересня 2005 року та 14 січня 2010 року,укладені між нею та відповідачем, визнати незаконним і скасувати наказ про її звільнення від 28 березня 2010 року, поновити на роботі на посаді провідника пасажирського поїзду у вагонному депо станції Маріуполь ДП Донецька залізниця, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5 000 грв. Посилалася на те, що відповідачем порушені її трудові права при звільненні з роботи; що трудові контракти укладені з нею в порушення вимог чинного трудового законодавства.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 9 листопада 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено строк для звернення до суду. Визнано недійсними трудові контракти від 24 травня 2000 року, 10 жовтня 2003 року, 16 вересня 2005 року, 14 січня 2010, укладені між ОСОБА_1 та вагонним депо ст. Маріуполь ДП «Донецька залізниця». Визнано незаконним та скасовано наказ від 28 березня 2011 року про звільнення ОСОБА_1 Поновлено її на роботі на посаді провідника пасажирського поїзду у пасажирському вагонному депо ст. Маріуполь Донецької залізниці. Стягнуто з Пасажирського вагонного депо ст. Маріуполь Донецька залізниця середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 21 143 грв. та у відшкодування моральної шкоди 500 грв.
Стягнуто з Пасажирського вагонного депо ст. Маріуполь Донецька залізниця на користь держави судовий збір в розмірі 219,93 грв. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грв.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, які неповно з»ясовані; на порушення судом процесуального закону та неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника ДП «Донецька залізниця» Ковальової Ю.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення проти скарги представника позивачки - ОСОБА_3, який просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до положень ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 2 червня 1995 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу по безстроковому трудовому договору провідником пасажирських вагонів у вагонне депо ст. Маріуполь ДП Донецька залізниця.
24 травня 2000 року, за ініціативою адміністрації, з нею було укладено трудовий контакт. В наступному, з нею трудові контракти переукладалися 10 жовтня 2003 року, 16 вересня 2005 року та 14 січня 2010 року.
Наказом від 28 березня 2011 року ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі п.18а контракту від 14 січня 2010 року за п. 8 ст.36 КЗп України - за перевезення безквиткових пасажирів, яке мало місце 4 березня 2011 року.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд виходив з того, що контракти, укладені між позивачкою та відповідачем, не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки погіршують положення працівника та передбачають додаткові підстави для звільнення, які не передбачені діючим трудовим законодавством; строк для звернення до суду з позовом щодо визнання недійсними трудових контрактів пропущено позивачкою з поважних причин; звільнення позивачки проведено незаконно, оскільки законодавством не передбачено укладення контракту з працівниками, з якими раніше було укладено безстроковий трудовий договір; що винних дій позивачки в неоформленні проїзду пасажирів, не доведено, а тому, відсутні підстави для звільнення її з роботи.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції. Зокрема, рішення суду в частині поновлення позивачці строку для звернення до суду з позовом про визнання недійсними трудових контрактів, на думку колегії суддів, ухвалено без належної оцінки всіх матеріалів справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права обов»язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Частиною 3 ст.15 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року №764.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору в трьохмісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно зі ст.234 КЗпП України, в разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року з наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання трудових контрактів недійсними з пропущенням встановленого законом трьохмісячного строку.
Поважність причин пропуску строку позивачка обґрунтовувала правовою необізнаністю та тим, що вона дізналася про незаконність контрактів після звільнення та консультації у юриста. Однак, колегія суддів вважає, що правова необізнаність не може бути визнана поважною причиною пропуску встановленого законом строку для звернення до суду за захистом порушеного права, а свідчить про недбальство позивачки до своїх прав, оскільки ніяких перешкод у неї не було для отримання відповідної консультації спеціаліста з права при укладенні оспорюваних контрактів. На підтвердження своїх доводів про те, що контракт був укладений під примусом адміністрації підприємства, позивачка та її представник ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду ніяких конкретних обставин не навели та доказів не надали.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про поважність причин пропуску позивачкою строку для звернення до суду. Поважних причин, які б свідчили про наявність об'єктивних, непереборних перешкод для звернення до суду із заявою про визнання контрактів недійсними та їх скасування у справі не вбачається. Тому, рішення суду в частині поновлення строку для звернення до суду та визнання недійсними трудових контрактів, укладених між ОСОБА_1 та вагонним депо ст. Маріуполь ДП «Донецька залізниця» 24 травня 2000 року, 10 жовтня 2003 року,16 вересня 2005 року та 14 січня 2010 року, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Що стосується рішення в частині визнання незаконним наказу про звільнення позивачки та про його скасування і поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що в зазначеній частині спір вирішений у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог,заявлених суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення і відмовити позивачці у задоволенні її позову в повному обсязі. При цьому, в скарзі не наведено підстав для скасування рішення в частині визнання незаконним наказу про звільнення позивачки, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до положень ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Заперечуючи проти позову в частині визнання незаконним наказу про звільнення позивачки , поновлення її на роботі, відповідач посилався на те, що винні дії позивачки у несвоєчасному оформленні проїзних документів в вагоні №1\27879 підтверджується актом А №078677 від 4 березня 2011 року.
Однак, належних доказів, які б спростовували пояснення позивачки щодо відсутності її вини в неоформленні провозу 4 березня 2011 року трьох безбілетних пасажирів у вагоні №1\27879 у поїзді №70 сполученням «Львів - Маріуполь», відповідачем не надано.
Як вбачається з акту А №078677 від 4 березня 2011 року, він був складений на дільниці Красне - Тернопіль на провідника ОСОБА_1 із зазначенням про не оформлення провідником потягу проїзду трьох пасажирів зі станції Львів до станції Олександрія. Час проведення перевірки ревізорами в цьому акті не зазначений( а.с. 42).
Згідно графіку руху поїзду №70, зі станції відправлення «Львів» до станції «Красне» поїзд рухається менше однієї години (17.47-18.40).
З позовної заяви ОСОБА_1 та пояснень її представника в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що перевірка ревізорів проводилася через 50 хвилин після відправлення потягу. Начальник поїзду дав згоду на оформлення для трьох пасажирів проїзних документів. На спростування зазначеного відповідач ніяких доказів суду не надав.
Відповідно до п.7.22 «Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв»язку України від 27.12.2006 року №1196, зареєстрованих в Мінюсті України 4.04.2007 року за №310/13577, у виняткових випадках з дозволу начальника поїзда дозволяється посадка пасажирів у поїзд, якщо вони не встигли придбати проїзні документи у касі. При цьому посадка дозволяється з подальшим оформленням проїзду протягом 1 години з моменту відправлення поїзда з пункту формування і протягом 30 хвилин з проміжних станцій.
З урахуванням обставин справи та положень закону, колегія суддів вважає недоведеними факти порушення позивачкою посадової інструкції та її винних дій в не оформленні проїзних документів безбілетним пасажирам, що стало підставою для її звільнення з роботи.
Суд першої інстанції, вирішуючи справу, дійшов правильного висновку про безпідставність звільнення позивачки з роботи за п.8 статті 36 КЗпП України та задовольнив її вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Розрахунок розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 29 березня 2011 року по 9 листопада 2011 року, зроблений на підставі наданих відповідачем довідок, у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з урахуванням відпрацьованих позивачкою у січні-лютому 2011 року годин ( а.с. 39-41).
Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначений судом - 21 143,57 грв., та розмір компенсації у відшкодування моральної шкоди -500 грв. відповідачем в апеляцій скарзі не спростовується, тому, відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, підстав для перевірки правильності розрахунків та зміни рішення суду в цій частині не має. В зазначеній частині рішення підлягає залишенню без зміни.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду. Ніяких нових доказів чи обставин, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, або які б вплинули на правильність його висновків чи належали б до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов"язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення в частині визнання незаконним звільнення позивача та поновлення його на роботі, а також відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру відповідачем в апеляційній скарзі не наведено.
Оскаржуваним рішенням суду відшкодування моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат покладено на Пасажирське вагонне депо станції Маріуполь Донецької залізниці.
Колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в цій частині змінити та виключити з п»ятого і шостого абзацу резолютивної частини рішення вказівку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат з Пасажирського вагонного депо станції Маріуполь, яке не є юридичною особою. Зазначені суми підлягають стягненню з юридичної особи - Державного підприємства «Донецька залізниця».
Керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця» задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 листопада 2011 року в частині поновлення строку для звернення до суду, визнання недійсними трудових контрактів скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП « Донецька залізниця» про поновлення строку для звернення до суду, визнання недійсними трудових контрактів, укладених між нею та вагонним депо Маріуполь ДП « Донецька залізниця» 24 травня 2000 року, від 10 жовтня 2003 року, 16 вересня 2005 року та 14 січня 2010 року відмовити.
Це ж рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат змінити.
Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 21 143,57 грв.; у відшкодування моральної шкоди - 500грв.
Стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 219,93 грв, витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи - 120 грв.
В решті частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання чинності шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Судді