"12" липня 2012 р. м. Київ К-18108/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Костенка М.І., Приходько І.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2009р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2010р.
у справі №2а-32095/08/2070
за позовом Казенного підприємства «Зміївський ремонтний електромеханічний завод» (надалі -КП «Зміївський ремонтний електромеханічний завод»)
до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області (надалі -ДПІ у Зміївському районі Харківської області)
про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -
встановив:
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, поставлено питання про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Харківської області: №0000262310/0 від 18.02.2005р.; №0000122310/0 від 18.02.2005р. в частині зменшення бюджетного відшкодування на суму 365197,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 183395,50грн.; №0000282310/0 від 18.02.2005р. в частині застосування штрафних санкцій в сумі 4438,32грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2009р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2010р., позов було задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Харківської області: №0000262310/0 від 18.02.2005р.; №0000122310/0 від 18.02.2005р. в частині зменшення бюджетного відшкодування на суму 365197,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 183395,50грн.; №0000282310/0 від 18.02.2005р. в частині застосування штрафних санкцій в сумі 4438,32грн. Судові витрати стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача в сумі 3,40грн.
Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003р. по 30.09.2004р., про що складений акт перевірки №102/23-104/08326540 від 16.02.2005р.
Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, встановлено порушення вимог п.п. «б» п.п.4.2.2 ст.4, п.п. 17.1.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 1.3, п.1.8 ст.1, п. 3.1 ст.3, п. 4.1, п. 4.8 ст.4 , п.п. 7.2.1 , п.п. 7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
А саме, під час перевірки податковий орган встановив, що в жовтні 2003р. КП «Зміївський ремонтний енергомеханічнии завод»згідно договору, укладеного із ДП «Автопраця-ОЙЛ»№28/9 від 29.09.2003р., отримав на умовах товарного кредиту відповідний товар згідно специфікації №1, на суму 4000080,00грн. На вказану суму поставленого товару постачальником було видано податкову накладну №12 від 03.10.2003р. (ПДВ складає 666680,00грн.) Крім цього, згідно п. 2.3 вказаного договору, нараховані відсотки за послуги товарного кредиту 2800056,00грн., в т.ч. ПДВ - 466676,00грн. (2,5% за 28 днів відстрочки платежу згідно акту прийому-передачі від 30.10.2003р.), отже вартість товару зросла в 1,7 рази. На вказану суму відсотків за послуги по товарному кредиту постачальником було видано податкову накладну №15 від 30.10.2003р., (ПДВ - 466676,00грн.).
Відповідно до п.п. 1.11.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.
Згідно з пп.,1.10 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за користування залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:
- платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг, отриманих у кредит;
- платіж за використання коштів, залучених у депозит;
- платіж за придбання товарів у розстрочку.
Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. Тобто відсотки повинні нараховуватись за використання товарів, отриманих у кредит та збільшувати вартість (собівартість) придбаного товару в залежності від строку проведеного розрахунку. Втім, п. 2.2. зазначеного договору обумовлено, що ціна товару, який постачається, зміні не підлягає.
Разом з тим, під час перевірки податковий орган вказав на неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту податкову накладну №15 від 30.10.2003р., з посиланням на те, що податкова накладна виписана з порушенням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР, оскільки у накладній в графі 3 зазначено, що ДП «Автопраця-ОЙЛ» (продавець відсотків), а КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»(покупець відсотків), чим порушено вимоги п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР, який визначає, що об'єктом оподаткування є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Також, оскільки розрахунки за поставлений товар здійснені підприємством простими векселями (які були отримані від ТОВ «Міжнародний центр кадрів та бізнесу»), та передані згідно акту №1 прийому-передачі векселів до договору №28/9 від 29.09.2003р. від 30.10.2003р., і позивач в подальшому реалізував ТОВ «Міжнародний центр кадрів та бізнесу»отриманий у ДП «Автопраця-ОЙЛ»товар без включення в ціну товару відсотків по товарному кредиту в жовтні 2003р. і у КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» виникло від'ємне значення податку на додану вартість (відшкодування) в сумі 366791,00грн., - податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ, яка не надходила до бюджету.
В акті зазначено, що враховуючи, що в даному випадку було відсутнє перерахування коштів, то у КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»відсутнє право заявляти бюджетне відшкодування, так як право на відшкодування виникає тільки при фактичній надлишковій сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту виникнення зобов'язань по сплаті податку на додану вартість в ціні товарів.
Таким чином, перевіркою встановлено, що у перевіреному періоді обставини надлишкової уплати податку на додану вартість в жовтні 2003р. в сумі 366791,00грн., у зв'язку з чим зменшено від'ємне значення, заявленого до бюджету відшкодування на суму 366791,00грн. та донараховано до сплати в бюджет ПДВ в сумі 101479,00грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення №0000122310/0 від 18.02.2005р. (в частині зменшення бюджетного відшкодування в сумі 1594,00грн. позивачем рішення не оскаржено). Податковим повідомленням-рішенням №0000262310/0 від 18.02.2005р. визначено зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 152272,50грн.
Під час судового розгляду справи судами встановлено, що позивач отримав послугу і у нього виникло право на податковий кредит, оскільки наявна подія передбачена законом, крім того у продавця товару (послуги) - контрагента позивача виникло згідно п. 7.3 наведеного закону відповідне податкове зобов'язання.
Щодо твердження податкового органу про проведення розрахунків простими векселями, оціночною вартістю - 6450236,00грн., матеріали справи, крім вказаних векселів, засвідчують, що позивачем були відпущені матеріали згідно накладної на відпуск матеріалів №165/03 від 21.11.2003 р. на суму 349900,00грн. (ПДВ 58316,67грн.) та податкової накладної №378 від 21.11.2003р. на вказану суму.
При цьому, здійснення розрахунку за допомогою векселів не суперечить законодавству, припиняє взаємовідносини по договірним розрахункам і відповідає умовам договору №29/9 та протоколу - угоді до нього №1 від 30.10.2003р.
Відповідно до підпунктом 1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо пунктом 1.20 не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично , володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (однорідних) товарів (робіт, послуг).
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що озивач придбав товари та послуги за цінами, які були встановлені на договірній основі, так як законодавчими актами України на вказану продукцію не встановлені державні ціни або інші обмеження.
Актом перевірки від 16.02.2005р. №102/23-104/08326540 не встановлено завищення позивачем загальної суми валових витрат та не встановлено порушень правил визначення податку на прибуток підприємства за перевірений період.
Відповідно до підпункту 1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом , покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Під час проведення планової документальної перевірки запит щодо обґрунтування рівня договірних цін по отриманим послугам по відстрочці платежу за отриманий товар по товарному кредиту перевіряючими не надавався, та загальна сума валових витрат підприємства позивача підтверджена перевіряючими в повному обсязі.
Щодо визначення позивачеві зобов'язання зі сплати штрафних санкцій за порушення п.2.8 та п.2.15 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» згідно рішення №0000282310/0 від 18.02.2005р., суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1.2 глави 1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»від 15.12.2004р. №637, оприбуткуванням готівки є - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.
Згідно з пунктом 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»від 15.12.2004р. №637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 зазначеного Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що на кінець дня 18.06.2004р. залишок в касі готівки в сумі 4438,32грн. не є понадлімітними коштами, оскільки відповідно до приписів п. 2.9 зазначеного вище Положення вказано, що готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони надійшли до кас підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та послуг при проведенні розрахунків із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій наприкінці робочого дня та були здані (у сумі, що перевищує ліміт каси) до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку. Якщо аналогічна ситуація виникає на підприємствах, які при проведенні готівкових розрахунків використовують прибуткові касові ордери, і точний час надходження готівки не може бути зафіксований, то такі готівкові надходження не вважаються понадлімітними в день їх надходження не більше ніж чотири рази на місяць.
З матеріалів справи вбачається, що копіями касової книги за 18.06.2004р. підтверджується надходження виручки за відпущені матеріали (тобто торгівельну діяльність яка відповідає статуту позивача) на суму 7321,92грн. Дані касової книги підтверджуються прибутковими касовими ордерами №564 від 18.06.2004р. на суму 3421,92грн., №565 від 18.06.2004р. на суму 2700,00грн. та №566 від 18.06.2004р. на суму 1200,00грн., а також накладними на відпуск матеріалів на сторону №11, №71/04 та №72/04 від 18.06.2004р.
Отже, з урахуванням відсутності у позивача договору з банківською установою на інкасацію, підтвердженням надходження готівкових коштів в день оприбуткування прибутковими касовими ордерами, застосування вказаних штрафних санкцій з посиланням на п.2.8 та п.2.15 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»є безпідставним.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області -залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ М.І. Костенко
___________________ І.В. Приходько
Суддя Н.Є. Маринчак