"24" липня 2012 р. м. Київ К/9991/90519/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Бим М.Є., Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління міграційної служби у Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2011 року,
встановив:
Звернувшись у липні 2010 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати протиправним рішення Управління міграційної служби у Закарпатській області в його повідомленні від 17 грудня 2009 року № 189 (далі -Управління, Рішення, Повідомлення відповідно) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні, посилаючись на те, що зазначене рішення прийнято відповідачем упереджено, необґрунтовано та незаконно. Позивач також просив зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця в Україні у відповідності з процедурою передбаченою Законом України від 21 червня 2001 року № 2557-ІІІ «Про біженців»(далі -Закон № 2557-ІІІ).
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та направити справу на новий розгляд.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Із матеріалів справи вбачається, що в грудні 2009 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання статусу біженця в Україні, посилаючись на те, що він, будучи громадянином Афганістану, не бажає користуватись захистом цієї країни внаслідок побоювань стати жертвою переслідувань з боку представників Талібану внаслідок його професійної діяльності -виконання роботи неофіційного перекладача міжнародної організації «Айсаф». Захист країни громадянської приналежності вважає неефективним та таким, що не гарантує безпеку для його життя під час перебування в цій країні.
Відповідно до наказу Управління від 17 грудня 2009 року № 367/б позивачеві відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця з мотивів необґрунтованості його заяви та направлено йому Повідомлення про Рішення, оскаржене ним у цій справі.
Судами встановлено, що під час співбесіди з позивачем, проведеної представником Управління, особу позивача встановлено виходячи з пояснень позивача та наданих ним свідоцтва про народження. Позивач також мав при собі підроблений паспорт для виїзду за кордон, отриманий, за його повідомленням, від невстановленого перевізника у 2009 році. Будь-яких документів на підтвердження громадянської належності позивача до Афганістану не надано. Попередньо позивач не мав мети отримати статус біженця на території України. Зі своєї країни він вилетів літаком через м. Баку (Республіка Азербайджан) до м. Москви (Російська Федерація), де перебував декілька днів і звідки на автомобілі вирушив у напрямку Європи. Згодом був затриманий прикордонною службою на території Словаччини та переданий на територію України як такий, що нелегально перетнув кордон сусідньої держави.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2557-III (в редакції, чинній на день прийняття оскаржуваного рішення), особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.
За обставинами справи позивач, перебуваючи на території Республіки Азербайджан та Російської Федерації, із заявою про надання йому статусу біженця до відповідних державних органів цих держав не звертався. Прямуючи з Росії під час та після незаконного перетину державного кордону України відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2557-ІІІ із відповідною заявою до уповноваженого органу чи посадової особи не звертався та в подальшому здійснив незаконний перетин державного кордону України із Словаччиною.
Згідно з абзацом сьомим статті 10 Закону № 2557-ІІІ, статус біженця не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.
З огляду на наведене суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності дій відповідача та відсутності належних правових підстав для надання позивачеві статусу біженця на території України.
Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що судами порушено норми процесуального права.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2011 року - без змін.
Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали. Рішення суду касаційної інстанції може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді
Суддя О.В. Гашицький