Справа № 2/0312/509/11 Головуючий у 1 інстанції:Ушаков М.М.
Провадження № 22-ц/0390/1360/2012 Категорія:41 Доповідач: Бовчалюк З. А.
30 липня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Бовчалюк З А
суддів - Здрилюк О.І., Веремчук Л.М.
при секретарі Масляній С.В.,
з участю позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 22 червня 2012 року,
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 червня 2012 року позов задоволено.
Ухвалено усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою та виселити ОСОБА_3 із квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 300 грн. судових витрат понесених за надання правової допомоги, 8,50 грн. витрат на сплату судового збору та 37 грн. на оплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосуванням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких мотивів.
Судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи та досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу від 20 листопада 2010 року, укладеного між ним та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3
Також встановлено, що в квартирі залишилась проживати ОСОБА_3, остання чинить позивачу перешкоди в користуванні належною йому квартирою, оскільки в добровільному порядку не висиляється із даного житла..
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення відповідача з квартири, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право власності перейшло до іншої особи, остання втратили право користування спірною квартирою.
Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах Закону.
Об'єктом власності може бути житло, житловий будинок, квартира, садиба.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Права власника житлового будинку чи квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпорядження своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
ОСОБА_2 на законних підставах набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі продажу від 20 листопада 2010 року. За умовами даного договору ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_3 відчужили позивачу належну їм на праві спільної сумісної власності трьохкімнатну квартиру, попередньо знявши у визначеному законом порядку з реєстрації за даною адресою. Договір купівлі-продажу спірної квартири посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі під 1204 ( а.с.6) є чинним та ніким не скасований.
Право власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку зареєстровано за ОСОБА_2 в органах БТІ.
Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.
Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.
Відтак ОСОБА_2 як власник спірної квартири має право вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Факт чинення позивачу перешкод в користуванні належною йому на праві власності квартирою на АДРЕСА_1 стверджується наявними в матеріалах справи письмовим звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 з вимогою звільнення ними даної квартири ( а.с. 14), а також поясненнями відповідача.
Таким чином оскільки право власності на квартиру відповідача ОСОБА_3 припинено, то остання втратила право користування цим приміщенням і підлягає виселенню за позовом нового власника.
Доводи апелянта про порушення судом ст. 47 Конституції України чи ст. 9 ЖК України, не заслуговують на увагу оскільки право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи, а за даних обставин відповідач, відчуживши житло іншій особі, втратила право користування ним.
Факт проживання у спірній квартирі крім відповідача її доньки та внуків, не впливають на правильність ухваленого судом рішення, оскільки суд розглянув справу в межах заявлених ОСОБА_2 вимог та щодо визначеного ним відповідача ОСОБА_3
Крім того, на час розгляду справи судом за адресою АДРЕСА_1 ні ОСОБА_3, ні члени її родини не зареєстровані.
З таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції підставно задовольнив позовні вимоги позивача, а саме зобов'язав не чинити перешкод в користуванні житлом-квартирою АДРЕСА_1, виселивши відповідача ОСОБА_3 без надання іншого житла.
Посилання апелянта на неповноту з'ясування обставин справи, що мають значення для справи та, що вона є власником спірної квартири не заслуговують на увагу та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні в них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Згідно зі ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть участь у справі.
Враховуючи вищезазначені норми Закону, подання доказів стороною у справі є її обов'язком, який відповідач добросовісно не виконала. Не подано будь-яких доказів на заперечення позовних вимог і апеляційному суду, та не згадано про них в апеляційній скарзі.
Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та наведеним вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.
Доводи апелянта про неможливість виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення з покликанням на ст. 109 ЖК УРСР не заслуговують на увагу, оскільки дана норма не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги фактично зводяться лише до характеристики позивача, яка жодного правового значення для вирішення даного спору немає.
Отже рішення постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313,314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити, а рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 22 червня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: