Справа № 2-6645/11 провадження № 22-ц/0390/1153/2012 Головуючий у 1 інстанції:Савицька Н.В.
Категорія: 42 Доповідач: Здрилюк О. І.
02.08.2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:
головуючого - судді Здрилюк О І,
суддів - Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А. ,
при секретарі Шереметі Т.Г. ,
з участю позивача - ОСОБА_1
пр-ка позивача -ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
пр-ка відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 20 грудня 2011 року,
28 вересня 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 11 серпня 2011 року він являється власником квартири АДРЕСА_1. В даній квартирі з кінця 2010 року поселилась як тимчасовий мешканець відповідач ОСОБА_3, яка з 2011 року почала створювати йому перешкоди у користуванні своєю власністю, відмовляється добровільно звільнити житло, а тому просив виселити її зі спірного житла.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 грудня 2011 року позов у даній справі задоволено.
Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 45 грн. 50 коп. судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати це рішення, а справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Вважає, що допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В апеляційному суді відповідач та її представник апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити.
Позивач та його представник апеляційну скаргу заперечили та просять судове рішення залишити без змін.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.
Як встановлено судом, позивач являється власником квартири АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло від 11 серпня 2011 року (а.с.6).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст.319, 391 ЦК України та ст.ст.116, 125, 127-132, 150 ЖК України і виходив з того, що відповідач, проживаючи в спірній квартирі, порушує права позивача, як власника, який позбавлений можливості володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, а тому відповідач підлягає виселенню.
Проте, такі висновки суду суперечать встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет чи підстави позову.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач просив виселити відповідача зі спірної квартири, посилаючись на те, що остання проживає в ній, як тимчасовий жилець, яка підлягає виселенню на підставі ст.ст.99 ч.1, 98 ч.3 ЖК України, чим будуть усунуті перешкоди у користуванні власністю на підставі ст.ст.321 ч.1, 387 ч.1, 391 ч.1 ЦК України (а.с.3-4).
Жодних письмових заяв щодо зміни предмета чи підстави позову позивач не подавав.
Суд першої інстанції в мотивувальній частині судового рішення жодних висновків щодо підстав позову про виселення відповідача, як тимчасового жильця - не зробив, а безпідставно, без будь-якої мотивації керувався ст.116 ЖК України та ст.ст.125, 127-132 ЖК України, яка регламентує порядок користування службовим приміщенням та гуртожитками, чим допустив порушення норм як процесуального, так і матеріального права.
Відповідно до ст.ст.64, 65 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач була вселена в спірну квартиру ще до реєстрації в ній позивача, за життя свого батька - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, зі згоди своєї баби - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, як член сім'ї останніх. Після вселення вона вела з бабою спільне господарство, постійно доглядала останню, яка фактично була нерухомою і поховала її після смерті. Вказана обставина стверджується показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8.
На час вселення відповідача квартира відносилась до державного житлового фонду і питання щодо реєстрації в ній не ставилось, щоб не збільшувалась оплата за житлово-комунальні послуги та тому, що відповідач, з метою отримання своєю сім'єю окремої квартири, була зареєстрована в належній її свекрусі квартирі жилою площею 14,03 кв.м за адресою: АДРЕСА_3. Вказана обставина стверджується поясненнями відповідачки, копією особової картки на спірну квартиру та довідкою ЖКП № 2 від 31.07.2012 року.
Із копії особової картки на спірну квартиру вбачається, що позивач був у ній зареєстрований 26.03.2009 року, після приватизації іншої квартири АДРЕСА_2 де й фактично постійно проживав і проживає на даний час. Позивач у спірну квартиру лише іноді навідувався до своєї матері, участі в її догляді, а в подальшому і в похованні не приймав, про день її смерті не знав. Вказана обставина стверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 22.01.2009 року, поясненнями позивача, відповідача, показами свідків ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_8.
Враховуючи встановлені апеляційним судом фактичні обставини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач була вселена у спірну квартиру не як тимчасовий жилець, а як член сім'ї свого батька ОСОБА_5 та своєї баби ОСОБА_6, з якою вела спільне господарство, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, згідно поданої ним заяви від 28.09.2011 року.
Оскільки висновки суду першої інстанції суперечать встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, то згідно зі статтею 309 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Прохання апелянта про скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки чинний на даний час Цивільний процесуальний кодекс України такої підстави не передбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовільнити частково.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 20 грудня 2011 року в даній справі скасувати та ухвалити новее рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .
Головуючий:
Судді: