Апеляційний суд Житомирської області
Справа 0616/468/2012
Категорія
04 липня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Заполовського В.Й.,
суддів : Павицької Т.М., Шевчук А.М.,
при секретарі судового засідання Мартинюк І.М.,
з участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Новоград-Волинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград - Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 травня 2012 року, -
У січні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Просив постановити рішення суду, яким визнати недійсним договір дарування частини квартири АДРЕСА_1, що укладений 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 Також просив визнати недійсним витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно - ј частину квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати Новоград-Волинське МБТІ внести відповідні зміни до реєстру прав власності на нерухоме майно.
На обгрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 Остання до дня смерті проживала у квартирі АДРЕСА_1. Дана квартира належала ОСОБА_5 та членам її сім'ї, в тому числі і йому на праві спільної сумісної власності. Після смерті матері дізнався про існування договору дарування квартири, який був укладений між матір'ю та відповідачкою ОСОБА_2
Справа № 0616/ - 468/2012 Головуючий в суді 1-ї інст.: Савицька Л.Й.
Категорія 21 Cуддя-доповідач: Заполовський В.Й.
Вважає, що вказаний правочин укладений без додержання вимог ст.203 ЦК України, оскільки розпорядження майном, що належить на праві спільної сумісної власності здійснюється за згодою всіх співвласників, а тому договір дарування є недійсним.
Крім того зазначає, що ОСОБА_5 не могла вчинити такий правочин, так як не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки перебувала на обліку у лікаря - психіатра.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 травня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмолено за безпідставністю позовних вимог.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення.
Зокрема вказує, що суд постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову не врахував, що відповідно до наказу відділу з питань приватизації об'єктів міської комунальної власності виконкому Новоград-Волинської міської ради від 27 жовтня 2000 року №56 спірна квартира передана ОСОБА_5 та членам її сім'ї у спільну сумісну власність. Тому, відповідно до вимог ст. 369 ЦК України розпорядитися частиною квартири шляхом дарування ОСОБА_5. могла лише за згодою всіх співвласників. Такої згоди не було.
Не врахування зазначеного, на думку позивача, призвело до неправильного вирішення спору.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та в межах позовних вимог, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції вважав, що спірний правочин не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства чи моральним засадам суспільства. А тому відсутні підстави недійсності такого правочину, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частиною 1 цієї статті визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини 1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу №56 від 27 жовтня 2000 року виконкому Новоград-Волинської міської ради Житомирської області квартира АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_5 та членам її сім'ї, в тому числі позивачу ОСОБА_1 та відповідачці ОСОБА_2 у спільну сумісну власність.
Ці обставини підтверджуються вище названим наказом та свідоцтвом - 157 про право власності на житло в якому зазначено, що вказана квартира дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6.(а.с.6, 7).
Законність видачі вказаного наказу №56 та свідоцтва про право власності на житло сторонами по справі чи іншими особами у встановленому законом порядку не оскаржені, були чинними на момент постановлення оскаржуваного рішення суду та є такими на момент апеляційного розгляду справи.
Ці обставини визнані відповідачкою ОСОБА_2 при апеляційному розгляді справи.
За життя, а саме 23 жовтня 2007 року, ОСОБА_5. уклала з ОСОБА_2 договір дарування ј ідеальної частини вище вказаної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 (а.с.32).
Відповідно до вимог ч.2 ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Проте, як свідчать матеріали справи, оскаржуваний договір дарування укладений без додержання вимог вище вказаного закону, оскільки ОСОБА_5 розпорядилася майном, що є у спільній сумісній власності, без згоди всіх співвласників на вчинення такого правочину.
При вирішенні спору зазначених обставин та вимог закону судом враховано не було, що призвело до неправильного висновку суду про відсутність підстав для визнання правочину недійсним.
Відтак, рішення суду у зазначеній частині відповідно до вимог ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову у цій частині з визнанням оскаржуваного договору дарування недійсним.
Крім того, суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно. Проте своє рішення не обгрунтував, не послався на норми закону на підставі яких прийшов до такого висновку. Відповідно до вимог ст.309 ЦПК України зазначене є підставою для скасування рішення у цій частинні з ухваленням нового рішення про відмову у позові, виходячи з наступного.
Так, з матеріалів позову вбачається, що оскаржуваний витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно виданий Новоград-Волинським МБТІ в компетенцію якого входить реєстрація прав власності на нерухоме майно. Проте вимоги про визнання недійсним зазначеного витягу та про зобов'язання вказаного органу внести відповідні зміни до реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 пред'явлені до ОСОБА_2, яка належним відповідачем по вище зазначених вимогах бути не може.
Тому вказані вимоги задоволенню не підлягають.
З врахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 травня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Визнати недійсним договір дарування ј ідеальної частини квартири АДРЕСА_1, що укладений 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Новоград - Волинського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №5091.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді