ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
18 липня 2012 року 18:46 № 2а-7230/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., за участю секретаря судового засідання Мосійчук І.М. та представників: прокуратури -Воробйова В.В., позивача - Куца І.І., відповідача -Морозова О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПершого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Приватного акціонерного товариства «Укртелеком»
про стягнення штрафних санкцій у розмірі 17 733 528, 00 грн., -
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 липня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»про стягнення штрафних санкцій у розмірі 17 733 528, 00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2012 року відкрито скорочене провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2012 року розгляд справи № 2а-7230/12/2670 ухвалено здійснювати за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства України та призначено судове засідання на 18 липня 2012 року.
18 липня 2012 року у судовому засіданні замінено неналежного відповідача - Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком»на належного - Приватне акціонерне товариство «Укртелеком»(у зв'язку зі зміною найменування).
В судовому засіданні представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, свідків всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
16 лютого 2012 року Публічним акціонерним товариством «Укртелеком»подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів за 2011 рік (форма № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає - 32875 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) -2131, кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»(осіб) -1315, фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн.) -2 148 537, 80 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн.) -32 071, 00 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн.) -0 грн.
Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів при опрацюванні вказаного вище Звіту було встановлено, що оскільки середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) позивача складає -32875 особи, то згідно норм законодавства Публічне акціонерне товариство «Укртелеком»мало влаштувати 2680 інвалідів, а не 1315, однак практично влаштовано лише 549. А тому розмір штрафних санкцій, що повинні бути сплачені за робочі місця призначені для працевлаштування інвалідів протягом 2011 року і не зайняті ними складає 17 606 759, 40 грн. (32 070, 60 х 549 = 17 606 759, 40 грн. -згідно розрахунку позовних вимог), а також пеня у розмірі 126 758, 60 грн. (17 606 759, 40 грн. х 0,02 % (розрахунковий розмір пені)=3 521, 35 грн.; 3 521, 35 грн. х 36 (кількість днів існування боргу) = 126 768, 60 грн.).
Отже загальна суму заборгованості Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»становить 17 733 528, 00 грн.
У зв'язку з недотриманням відповідачем вказаного нормативу працевлаштування інвалідів у 2011 р. Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, в порядку ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України»
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі даних, зазначених відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік Київським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів визначено заборгованість по сплаті відповідачем адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 17 606 759, 40 грн. та пеня за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 126 758, 60 грн., на загальну суму 17 733 528, 00 грн.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з позовними вимогами Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (із змінами та доповненнями) (далі -Закон № 875-ХІІ), Законом «Про зайнятість населення»від 01.03.191 р. № 803- ХІІ (із змінами та доповненнями) (далі -Закон № 803- ХІІ), Господарським кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 ст. 4 Закону № 875-ХІІ передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.
Частиною першою ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, -у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за № 1534/11814 Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення, затверджена та погоджена з Держкомстатом України форма звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій»(місячна).
Зазначена форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
Тобто, на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інваліда.
Згідно частини 1, 2 ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Відповідно до ч. 8 ст. 20 Закону порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів -використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Разом із тим відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції (в т.ч. і штрафи) - один із правових засобів відповідальності у сфері господарювання, яка відповідно до статті 216 Господарського кодексу України застосовується за правопорушення у сфері господарювання.
У відповідності до частини другої ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій і держави.
Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення. Учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Виходячи із норм законодавства, склад господарського правопорушення, відповідальність за яке передбачає застосування штрафних санкцій, включає в себе два елементи: наявність протиправної поведінки та вини.
Згідно Рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування»№ 07.2-10/2 від 14.04.2008 р., при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнавати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовити у задоволенні позову.
Таким чином, нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, а тому, такі санкції не можуть бути застосовані у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив всіх заходів, передбачених Законом № 875-ХІІ, для працевлаштування останніх.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно Звіту Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»за 2011 рік про зайнятість і працевлаштування інвалідів середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу 32875 особи (66994-34119), з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) -2131, кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»(осіб) -1315, фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн.) -2 148 537, 80 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн.) - 32 071, 00 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн.) -0 грн.
Посилання позивача на те, що Публічним акціонерним товариством «Укртелеком»повинно працевлаштувати 2680 інвалідів, а в порушення закону влаштовано лише 549, у відповідності з чим зобов'язано сплатити адміністративно-господарські санкції за робочі місця призначені для працевлаштування інвалідів протягом 2011 року і не зайняті інвалідами у розмірі 17 606 759, 40 грн. та пеню у розмірі 126 768, 60 грн., судом не береться до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України «Про телекомунікації»від 18.11.2003 р. № 1280 -ІV визначено, що операторами, провайдерами телекомунікацій створюються робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працівників без урахування зайнятих у важких, шкідливих умовах та роботах з підвищеною небезпекою.
В судовому засіданні встановлено, що предметом діяльності Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» є, зокрема, надання телекомунікаційних послуг, в тому числі послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного та рухомого (мобільного) зв'язку тощо, а отже вказаний вище Закон є спеціальним нормативно-правовим актом у даній галузі.
Як вбачається зі змісту поданого відповідачем звіту, середньооблікова кількість штатних працівників Відповідача, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 2131 особи. В той же час, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 1315 осіб. Отже, виходячи з норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та Закону України «Про телекомунікації»Публічне акціонерне товариство «Укртелеком»перевиконало норматив щодо кількості осіб з інвалідністю, які повинні працювати на даному підприємстві.
Окрім цього, відповідачем до суду надано докази повідомлення протягом 2011 року відповідні центри зайнятості, шляхом подання звітів за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», що свідчить про відсутність вини підприємства за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів.
Водночас, позивачем до суду не надано доказів направлення державною службою зайнятості інвалідів чи доказів відмови Публічним акціонерним товариством «Укртелеком»у працевлаштуванні останніх.
Згідно правової позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.06.2011 по справі № 21-60а11, яка прийнята за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, на підприємство не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Відповідно до ст. 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Таким чином, позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже не довів правомірності дій суб'єкта владних повноважень.
Отже, у зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутня вина, як необхідна складова правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, як і за неподання в такому випадку центру зайнятості необхідної інформації, а тому суд приходить до висновку, що застосування до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»штрафних санкцій у розмірі 17 606 759, 40 грн. та пені у розмірі 126 758, 60 грн. є протиправним.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог, у зв'язку із чим в задоволенні адміністративного позову Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів слід відмовити повністю.
Приймаючи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В задоволенні адміністративного позову Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23.07.2012 р.